ГОЛОДОМОР
1932-1933 РОКІВ


Причини і
передумови
ГОЛОДОМОРУ
Одним
із найжорстокіших зло­чинів
сталінізму проти українсь­кого
народу був організований ним
голод 1932-1933 рр. До цього голоду
держава штовхала село, яке відмовлялося прийняти кол­госпну систему з початку колек­тивізації. Протягом січня-листо-пада 1930 р. в Україні було заго­товлено 400 млн пудів хліба. За такий же період 1931 р. держав­ні заготівлі становили 380 млн пудів. Але цього було досягнуто в результаті знекровлення села. У багатьох селян у 1931 р. вилу­чили все зерно, у тому числі по­сівний фонд. Узимку 1931/32 р. голод вже стукав до
селянських хат України.
Фізично ослаблене селянство не
могло ефективно провести весняну
посівну кам­панію 1932 р.
Ускладнювали си­туацію і
безгосподарність у колгоспах, повна
незацікавленість селян у ефективній,
продуктив­ній роботі в них.
На 20 травня 1932 р. у республіці
було засіяно трохи більше
половини запла­нованих площ.
Внаслідок неякі­сного обробітку
просапних куль­тур частина посівів
загинула. І все ж не природні чинники бу­ли причиною трагедії українсь­кого селянства. Врожай 1932 р. лише на 12% був менший серед­нього врожаю за 1926—1930 рр. і міг би забезпечити населення України мінімумом продоволь­ства.
Але цього не
сталося. Набли­ження катастрофи
відчувалося в середині 1932 р.
Угорський пись­менник, активний
учасник гро­мадянської війни на боці біль­шовиків Мате Залка, перебува­ючи влітку 1932 р. в Україні, за­лишив такий запис у щоденни­ку, датований 11—13 червня: «Україна, незважаючи на нормаль­ний урожай, приречена на го­лод… Це — трагедія». Саме в цей період на полях ночами почали з’являтися селяни — переважно жінки, яким нічим було
годува­ти дітей. Цих
нещасних у чинов­них кабінетах
називали «перу­карями»: вони
ножицями зріза­ли колоски на тих
полях, де ще рік-два тому працювали як пов­ноправні господарі. Незабаром явище набуло масового харак­теру. У серпні селяни почули про реакцію на це Й.Сталіна, наз­ваного офіційною пропагандою «батьком колгоспників». 7 серп­ня він власноруч написав закон про охорону соціалістичної влас­ності, який за крадіжку колго­спної чи кооперативної власнос­ті передбачав розстріл з конфі­скацією майна або позбавлення волі строком не менше 10 років з конфіскацією майна. Сучасни­ки називали цей закон «законом про п’ять колосків».
Незважаючи на
небачену ра­ніше жорстокість,
забезпечити хлібозаготівлі в
1932 р. не вдало­ся. На 1 листопада
було Заготов­лено лише 195 млн
пудів. У дея­ких районах місцеве
керівницт­во, усвідомлюючи
масштаби го­лоду, що насувався,
дозволило колгоспам залишати
зерно для сівби та в страховий
фонд. Саме так зробили
керівники Оріхів-ського району
Дніпропетровсь­кої області.
Довідавшись про це, Сталін наказав
вчинити над ни­ми жорстоку
розправу. Старший агроном
райземуправління був засуджений до
розстрілу, п’яте­ро керівників і
спеціалістів — до 10 років
концтаборів, інші п’я­теро — до
8,*двоє — до 5 років
Державна
політика в селі за
голодомору
Інформація
про голод, що над­ходила з
багатьох джерел, у де­талях була відома вищому керів­ництву партії й держави. Але за­мість того, щоб
рятувати селян, держава посилила тиск
на них, прагнучи за будь-яку ціну
вико­нати план хлібозаготівель. На місця були направлені надзви­чайні комісії ЦК ВКП(б). В Ук­раїні хлібозаготівельну комісію очолював В.Молотов, який діяв особливо жорстоко. У районах, занесених на «чорну дошку» за «злісне саботування» хлібозаго­тівель, згідно з постановою РНК УСРР від 6 грудня 1932р., конфі-сковували продовольчі й посівні фонди, припинялося постачання товарів, на місцевих керівників і колгоспників обрушувалися ре­пресії. Наприкінці грудня 1932 р. в Україну прибув Л.Каганович, він привіз директиву
Й.Сталіна про здачу — в разі невиконання плану хлібозаготівель — насін­нєвих
фондів. Обласне керівни­цтво одержало
телеграму за під­писом вищого
керівництва УСРР з категоричною вимогою в най­стисліші строки «ліквідувати са­ботаж».
У
січні 1933 р. Сталін замінив керівництво
Харківського і Дніп­ропетровського обкомів КП(б)У. Другим секретарем ЦК КП(б)У ісекретарем
Харківського (столи­чного) обкому партії став посла­нець И.Сталіна —
П.Постишев. Переїхавши на роботу в Україну, він залишився секретарем ЦК ВКП(б)
і членом Політбюро ЦК. Таким чином, у партійній ієрар­хії він стояв вище
генерального секретаря ЦК КП(б)У, яким за­лишався С. Косіор. П. Постишев очолив
кампанію репресій проти тих комуністів, які не знаходили в собі сил для ролі
катів власно­го народу. Протягом року, почи­наючи з 1933 р., із КП(б)У виклю­чили
100 тис. чол. Вони були роз­стріляні або вислані.
ЦК
КП(б)У, РНК УСРР, десят­ки тисяч місцевих партійних і ра­дянських керівників,
суд і проку­ратура республіки, органи ОДПУ на території власної республіки
стосовно власного народу діяли так, як нечасто дозволяли собі діяти загарбники
в окупованій країні. Подвірні обшуки супрово­джувалися конфіскацією не ли­ше
зерна, а й картоплі, буряків, сала, м’яса та інших продовольчих запасів на
зиму. Селяни були поз­бавлені всього їстівного. Цим пар­тійно-державний апарат
цілком свідомо прирікав їх на смерть. Го­лод охопив регіони найінтенсив-нішого
сільського господарства — Україну, Північний Кавказ і Ку­бань, Поволжя,
Північний Казах­стан. Найбільших масштабів го­лод набрав в Україні.
Демографічні втрати
Голодомор
1932-1933 рр. спри­чинив величезну смертність населення, особливо дітей і стари­ків.
Селяни змушені були їсти со­бак, котів, щурів, трупи коней, листя й кору дерев.
Траплялися численні випадки канібалізму. Села обезлюдніли. Живі не мали сил
ховати померлих. У деяких населених пунктах над сільрада­ми вивішували чорні
прапори: це означало, що жителів тут уже немає. А в цей час на сусідніх
залізничних станціях, у елевато­рах під охороною міліції збері­галися тисячі
пудів хліба.
Поставлені
у безвихідь, селяни кидали домівки й пробували ді­статися до міста. Не всім це
вда­валося. Багато гинуло просто не­ба на дорогах. Інших зупиняли міліцейські
кордони. До міста потрапляло порівняно мало лю­дей. Але порятунку не було й
тут. Прагнучи врятувати хоча б ді­тей, батьки залишали їх у ліка­рнях,
державних установах, у під’їздах будинків і просто на вулицях. Лише з
травня-червня 1933 р. держава стала надавати деяку допомогу українському се­лянству.
Донині
не встановлено кіль­кість жертв голоду 1932-1933 рр. Сталінське керівництво
заборони­ло згадувати про нього в засобах інформації. У січні 1933 р., коли від
голоду щоденно гинули деся­тки тисяч селян, Сталін на об’єд­наному пленумі ЦКК
і ЦК ВКП(б) заявив, що матеріальне станови­ще робітників і селян поліпшуєть­ся
з року в рік і що в цьому можуть сумніватися лише затяті вороги радянської
влади Дослідження голодомору 1932— 1933 рр. в Україні розпочалося на­прикінці
80-хроків. Авториназива-ють різні цифри померлих від го­лоду, які істотно
різняться — від 3,0 до 4,5 млн чол. Голодомор, штучно створений сталінським
керівниц­твом, був однією з найжахливіших за останні декілька століть траге­дій
українського народу.
Ще
не розвіявся трупний смо­рід в опустілих українських хатах, а з інших республік
СРСР, особли­во з Росії, вже прямували ешелони з переселенцями. До кінця 1933
р. у Донецьку, Дніпропетровську, Одеську і Харківську області пере­селилося
21,9 тис. господарств — близько 117,1 тис. чоловік.
Голодомор
1932—1933 рр. нале­жить до трагедій, наслідки яких відчуваються багато
десятиліть. Умирали від голоду здебільшого селяни. Трагедія 1932—1933 рр.
остаточно зламала їхній опір кол­госпно-феодальній системі, сут­тєво підірвала
сили у відстоюванні споконвічних національних прав. Саме цього прагнув
тоталітарний режим, саме про це цинічно гово­рили його ставленики в Україні.
«Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть.
Цей рік став випробуванням нашої сили і їх­ньої витривалості. Голод довів їм,
хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система
існуватиме завжди. Ми виграли війну!» — підбивав під­сумки голодомору секретар
ЦК КП(б)У і секретар Дніпропетров­ського обкому КП(б)У М. Хатаєвич