Міністерство освіти і науки України
Черкаський національний університет
імені Богдана Хмельницького
Реферат
З курсу „Основи психології”
Від «комплексу неповноцінності» до
особистісного росту
студентки 1-Є
курсу
факультету романо-германської
філології
Афоніної Інни
Черкаси 2006


План
Вступ
Формування характеру.
Поняття “волі»
Любов людини до себе
Метод знаходження внутрішньої сили
Робота з власними страхами
Самооцінка
Матеріалізація думки на фізичному плані
Створення мислеобраза
Створення тверджень
Висновок
Список літератури



Вступ

Життя людини-це її характер. Як буде вона вести себе і почувати в
ситуаціях життя, така і буде її доля.
Характер — це під структура особистості, утворена індивідуальною
своєрідною сукупністю стійких особистісних особливостей, які зумовлюють
ставлення особистості до дійсності, і типовий для певної особистості спосіб
поведінки. Характер людської особистості завжди багатогранний. У ньому можуть
бути виділені окремі риси або якості особистості.
Як твердить психологія, характер кожної людини майже повністю
сформований вже по закінченні школи. Але я, особисто, маю трохи інші
переконання, які я винесла з власного досвіду. Я вважаю, що людина може змінити
себе у будь-якому віці, якщо вона справді цього захоче.
Кожна людина у своєму характері має певні риси, але які б вони не були,
без впевненості у собі і своїх діях, без любові до себе жодні мрії та цілі
життя не будуть досягнуті.
Неповага і нелюбов до себе, невпевненість-це і є так званий “комплекс неповноцінності”. Люди з цим “комплексом» дуже рідко досягають певних висот
у житті, майже завжди вони нещасливі. Саме тому з “комплексом
неповноцінності» потрібно боротися. Треба усвідомити
себе і почати робити перші кроки до шляху самовдосконалення.
Отже, мета мого реферату — пояснити які риси характеру повинна
розвивати в собі людина з “комплексом неповноцінності»
і описати певні методи знаходження внутрішньої сили, щоб
насправді і зараз досягти особистісного росту.



Формування характеру.

З позиції сучасної психології, характер — це змінна функціональна доцільна
структура, яка бере участь в процесах адаптації індивіда до світу і формується
в процесі цієї адаптації. Як пов’язані генетичність і
вплив навколишнього середовища на формування характеру? Більшість психологів
схильні до думки, що детермінанти властивостей характеру слід шукати як в
особливостях фенотипічних форм, так і у середовищних взаємодіях.
Міра відносної участі генетичних і середовищних факторів у формуванні характеру
може мати дуже велику різницю. Генетичні і середовищні впливи на характер за
умови несприятливого збігу обох факторів можуть сумуватися і дати великі
відхилення — аж до паталогічних форм, за умови сприятливого збігу, коли
генетичні фактори мають аномальний характер, аномалія може не реалізуватись.
Друге питання — це часові рамки формування
характеру. Дослідження показують, що перші ознаки стабілізації характеру
відбуваються у перші дні життя людини. Вік від 1-3х до 9-10ти років є сенситивним
періодом становлення характеру людини. Початок його формування залежить від
того, як мати (або той, хто замінює її) спілкується з дитиною.
Любов до праці, охайність, відповідальність та інші “ділові ”
властивості, як і їхні антиподи, формуються пізніше у дитячих іграх, посильній
домашній праці. Передумовою формування характеру є стимулювання дорослими цього
процесу. Риси характеру, які проявляються у взаємовідносинах з людьми,
спілкування, формуються в початкових класах школи в умовах взаємодії з новими
шкільними друзями, вчителями.
Вольові риси характеру розвиваються та закріплюються у підлітковому
віці, а базові цнотливість, світоглядові основи характеру — в ранній юності.
По закінченні школи характер практично сформований. Характер впливає на
всі інші якості особистості, на її пізнавальні, вольові, емоційні процеси і
стани. Від інших рис особистості характер відрізняється своїм раннім
формуванням і стійкістю.
Але я особисто вважаю, що характер можна змінити у будь-якому віці.
Поняття “волі»

Воля — це підструктура особистості, яка виражається у свідомій активній
детермінації і регулюванні людиною своєї цілеспрямованої діяльності і поведінки
всупереч зовнішнім і внутрішнім перешкодам. Воля потрібна при виборі мети, при
ухваленні рішення, при подоланні перешкоди. Воля забезпечує активність
особистості. Однією з найважливіших характеристик вольової поведінки є само
детермінація. Здійснюючи вольовий акт, людина діє довільно, тобто за своїм
наміром і не підкоряється впливам зовнішніх причин. Вона виходить за рамки
вимог ситуації. Довільність і надситуативність — основні принципи вольової
поведінки.
Вольові якості особистості — це сформовані в процесі надбання життєвого
досвіду властивості особистості, пов’язані з реалізацією волі і подоланням
перешкод на життєвому шляху.
Психологи називають безліч вольових якостей особистості.
Цілеспрямованість — це свідома й активна спрямованість особистості на
певний результат діяльності.
Цілеспрямованість є узагальненою мотиваційно-вольовою властивістю
особистості, яка визначає зміст і рівень розвитку інших вольових якостей.
Ініціативність — це активна спрямованість на здійснення дії. Вона
лежить в основі стартового етапу будь-якого вольового акту.
Ініціативність пов’язана із самостійністю. Самостійність — це свідома й
активна установка не піддаватися впливу різних факторів, критично оцінювати
поради й пропозиції інших людей, діяти згідно зі своїми поглядами і
переконаннями.
Самостійність може проявитися лише при наявності витримки. Витримка —
це прояв гальмівної функції волі. Вона дозволяє загальмувати ті дії, почуття,
думки, що заважають здійсненню необхідної дії.
Рішучість — властивість, що виявляється в умінні приймати і
впроваджувати в життя швидкі, обґрунтовані і тверді рішення. Вона підтримує
ініціативу при постановці мети.
Енергійність — це властивість, пов’язана з концентрацією всіх її сил
для досягнення поставленої мети. Однак її недостатньо для досягнення результату.
Енергійність мусить поєднуватись з наполегливістю. Наполегливість — це
властивість, яка виявляється в умінні особистості мобілізувати свої сили для
постійної і тривалої боротьби з труднощами, іти до поставленої мети. Упертість -це
нерозумна воля, тобто під час демонстрації упертості людина, власне, не володіє
своєю волею.
Організованість — властивість особистості, яка виявляється в здатності
розумно планувати й упорядковувати хід усієї своєї діяльності.
Самоконтроль — це властивість, яка виражається в умінні контролювати
свої дії і підкоряти свою поведінку розв’язанню свідомо поставлених завдань.
Всі вольові якості дуже важливі, але потрібно ще зупинитися на понятті
”потреба самоповаги». Ці потреби розділяються на два головні типи: самоповага
і повага іншими. Перший тип включає такі поняття, як компетентність,
упевненість, незалежність і воля. Людині потрібно знати, що вона, людина, гідна
свого становища, може впоратися із завданнями, які ставить життя. Повага
оточуючих включає такі поняття, як престиж, визнання, репутація, статус, оцінка
і прийняття. У цьому випадку людині потрібно знати: та, що вона робить,
визнається іншими та оцінюється іншими як значуще. Таким чином задовольняється
потреба самоповаги і з’являється впевненість у собі, гідність та усвідомлення
того, що всі оточуючі корисні та необхідні у цьому світі. Навпроти,
незадоволення цієї потреби породжує почуття неповноцінності, безглуздості,
слабкості, пасивності та залежності.



Любов людини до себе

Любов людини до себе донедавна була повністю зневаженою в нашій
літературі через панування ідеології, яка винятково орієнтувалась на суспільний
ідеал: любов до себе таврували як егоїзм. Думка про те, що любити інших доброчесно,
а любити самого себе грішно, і дотепер досить поширена серед людей в умовах
нашої ідеологічної перекрученої культури. Але порушимо питання: може любити
інших людина, яка не здатна любити себе?
Відповідь на нього, якщо звернутися до почуття здорового глузду,
повинна бути негативною. Кожна людина така ж істота, як і оточуючі її люди, і
якщо вона любить інших, то чому ж вона не повинна любити себе? Не може бути
двох різних типів любові: до людей і до самого себе; любов. Як високе почуття
або є, або її зовсім немає.
Відомий біблійний вираз ”Полюби ближнього як самого себе” містить у
собі думку про пряму залежність між цими двома складовими загальної любові до
себе і до навколишніх людей. ”Любов до інших і любов до себе буде виявлена в
усіх, хто здатний любити інших» (Е. Фромм). Від любові до себе егоїзм
відрізняється тим, що при проявах егоїзму існує виняткова любов до себе на
шкоду такому ж становленню до оточуючих. Егоїстична у любові людина бажає
всього того, що вона повинна віддавати людям, тільки для самої себе. До речі, і
любов до іншого може набувати форми егоїзму. Так, мати, самовіддано і безтямно люблячи
своє дитя, жертвуючи собою, потурає його егоїстичним прагненням, позбавляє
аналогічного почуття не тільки себе, але й оточуючих людей. Як інакше, крім
егоїстичної, можна назвати любов такої матері до своєї дитини, яка в інших
людях не бачить чиїхось дітей?



Метод знаходження внутрішньої сили

Люди прагнуть волі. Прагнуть бути сильними, красивими, гармонійними
істотами.
Але не всім це вдається. Ті, кому це вдалося, залишилися в памяті
нащадків.
Що ж дає нам змогу стати красивими, сильними, гармонійними? Думки. І
головним чином ті, які знаходяться у підсвідомості. Вони сховані від нас
настільки, що тільки за ситуацією можна здогадатися, яка думка викликала ту або
іншу дію.
„Думки володіють нашим розумом», отже, й нами. Думки відбиваються
у зовнішньому світі, змушуючи нас діяти певним чином. Як ми це бачимо? Це
відбивають наші бажання.
Як же виходить, що думка, яка набрала силу, починає маніпулювати
людиною? Це програмування відбувається двома способами. У першому випадку — це
несподівана ситуація, що пов’язана, як правило, з нашим виживанням у цьому
світі.
В іншому випадку це багаторазове повторення однієї і тієї ж думки або
емоції. Ми постійно щось говоримо собі, свідомо або підсвідомо.
Багаторазове повторення однієї і тієї ж думки відправляє її у
підсвідомість, де вона знаходить власне життя. Починаючи контролювати нас і
наші дії.
Думки, знаходячись у свідомості або підсвідомості, є частина нас самих,
вони цілком визначають наше розуміння і бачення світу. На будь -яку подію в
різноманітних сферах нашого життя ми дивимося крізь відповідну думку.
У „Агні -Йозі» сказано, що думка -це жива сутність, яка має
самостійне буття, і настає епоха оволодіння психічною енергією, тобто енергією
думки.
Чому ми часто не одержуємо те, що нам потрібно в певний момент? Тому що
ми не знаємо чітко, чого ми хочемо і чи хочемо взагалі. Замість чітко
оформленої думки у нас усередині хмароподібні утворення.
Перш ніж щось мати, необхідно вирішити для себе, чи хочете ви це мати. Якщо піти зараз усередину себе і почати відверто
аналізувати свої бажання, наміри,
поривання та спроби мати що-небудь, ви побачите, що десь присутній прокол. Через
цей прокол і випливає енергія, необхідна для придбання потрібної речі.
Думка є та сила, яка складає суть цього світу. Вона ж є нашою кармою. Необхідно
бути дуже обережним зі своїми думками.
У цьому й полягає зміст поняття карми: якщо є думка — не важливо, у
підсвідомості вона або на свідомому рівні, — отже, є і дія. Тобто, є наслідки
наших дій. Якщо є наслідки наших дій, є наша реакція на ці наслідки. І так без кінця.
Ми можемо змінити свою карму, змінюючи думки.
У результаті думка створює відповідну ситуацію, і ми повинні навчитися
розв’язувати цю ситуацію. Ця думка належить нам. Урок життя, який ми проходимо,
полягає в тому, щоб перебороти ситуацію і розв’язати її, вийшовши з неї більш
сильним і мудрим.
Метод В. Жикаренцева „Знаходження внутрішньої сили” дозволяє керувати думками,
переключати думки, замінювати думки на протилежні.
Наші уроки життя записані на нас у вигляді енергетичних блоків. Блоки —
це те, чого ми не знаємо про цей світ, що повинні зрозуміти і чого повинні
навчитися. Ми одержуємо блоки від наших батьків генетично у вигляді страхів і
хвороб. Крім того, ми самі формуємо блоки ще в дитинстві, потрапляючи в ті чи
інші ситуації, щоб потім усе подальше життя проходити уроки, які самі собі
задали. Так або інакше, це наша карма, з якою ми повинні працювати в цьому житті.
Сенс життя полягає не в тому, щоб наслідуємо чужі приклади або залежати
від чужої волі і примхи, що часто вдягнуті в вишуканий одяг, а в тому, щоб
знайти свою власну правду і йти своїм власним шляхом.
Не ховатися від складнощів життя, не замикатися у собі, а йти на
проблеми, знову і знову намагаючись їх розв’язати. Тікаючи від проблем, ми
тікаємо від власної сили. Є два виходи в людини: або схилити голову і дозволити
зламати себе, або почати вирішувати проблему самому.
Метод знаходження внутрішньої сили.
Людина може змінити своє життя в будь — який
момент часу, якщо змінить свої думки.
Метод знаходження внутрішньої сили являє собою конкретний метод роботи
з психічною енергією, енергією думки.
Цей метод прийшов до нас зі Сходу, конкретно, з Тібету.
Цей метод допомагає навчитися змінювати думки і наповнювати думки
енергією, аби вони могли набирати силу і витісняти старі шаблони. Оволодіння
мисленням є одним з етапів нашого духовного росту, однією із задач, котрі ми
повинні вирішити на землі.
Процес роботи з думкою поділяється на два етапи:
1. Робота з власними страхами — виявлення і нейтралізація страхів у тій
галузі життя, у яку необхідно було б внести зміни.
2. Матеріалізація думки на фізичному плані.
Робота з власними страхами

Найчастіше страхи заявляють про своє існування у вигляді визначених
думок, якими ми звертаємось до себе і які стосуються оцінки себе або світу,
причин, через які ми не хочемо діяти. Щоб звільнитися від страху, необхідно
прикласти певні зусилля.
Обмежуючі переконання — це думки, які перешкоджають нашім діям у цьому
світі і які фактично є блоками — страхами. Такі думки притаманні всім людям без
винятку.
Програмування відбувається в дитинстві. Ми формуємо думки і переконання
під впливом батьків, школи, соціуму, обставин у яких зростаємо, релігії. Усе це
формує наш світогляд.
Якщо ви захотіли змінити своє життя, ви можете змінити його в будь —
який момент.
Самооцінка

Внутрішній стан людини дуже залежить від оцінки і думки оточуючих її
людей. Можна стверджувати, що доки ми самі не навчимося цінувати себе, наше
життя і психічний стан визначаються саме цим фактором.
Як правило, ваша самооцінка або дуже занижена, або дуже завищена.
Для чого вам необхідно оцінювати себе?
Що ви хочете довести собі?
Чесно відповівши на ці питання, ви знайдете свої блоки.
Матеріалізація думки на фізичному
плані

Виявлення обмежуючих переконань і заміна їх новими думками — це перший
етап у досягненні гармонійного життя. Нові думки внаслідок того, що вони більше
співвідносяться із законом і Всесвітом, створюють загальне тло вашого життя,
вносячи в нього гармонію і спокій.
Навчившись заміняти одні думки іншими більш відповідним законам
Всесвіту, можна перейти до наступного етапу — це процес матеріалізації бажань
на фізичному плані. Він включає в себе як матеріалізацію конкретних
матеріальних речей, так і матеріалізацію таких понять, як взаємини, прояв
певних емоцій, ситуації… Усе це відбувається завдяки роботі з думкою.
Коли має місце матеріалізація? Коли думка стає сильною і підживленою
емоціями?
Як наповнити думку силою?
Необхідно наповнити думку такими компонентами, як образи, почуття,
емоції і слова.
Силу думкам додають повторення.



Створення мислеобраза

1. Мислеобраз повинен викликати позитивні почуття і емоції.
Щоб зрозуміти, які позитивні емоції повинен викликати мислеобраз,
необхідно задати наступні питання:
Які почуття я буду переживати, коли щось нове, бажане з явиться у моєму
житті?
Які вищі якості я отримаю?
Працюючи з образом, необхідно намагатися пережити почуття й емоції. Немає
нічого більш могутнього за своїм впливом на людину, ніж наші емоції.
Емоції є тією рушійною силою, яка притягає матеріальні і нематеріальні
субстанції в наше життя.
2. Образ може бути схожий не образ чи на фільм.
3. Мислеобраз повинен включати в себе і вас.
Багато наших мрій не втілилися у життя тому, що ми не бачили, не
уявляли себе з тим, що хотіли мати.
4. Мислеобраз може бути і символічним.
Іноді важко уявити всі деталі того, що хочеться мати. Занадто складною
виходить картина. А якщо мова йде про взаємини, навчання, роботу, то образ
взагалі може не працювати. Тоді краще використовувати символ.
Щоб допомогти образу легше увійти в життя, можна програти його фізично.
Створення тверджень

Твердження — це звукова форма накачування енергією наших мислеформ. Звук
— це коливання. Супроводжуючи мислеобраз вимовленими вголос або про себе
словами, ви накачуєте його силою. Це схоже на самонавіювання, тільки набагато
ширше. твердження необхідно не тільки повторювати, але і вдумуватись в нього,
дозволяючи йому входити в себе.13
1. Твердження повинне викликати у вас позитивні почуття і емоції.
2. Твердження повинне бути позитивним.
3. Твердження повинне бути коротким і конкретним.
4. Твердження повинне бути складене у теперішньому часі. Якщо ви будете
говорити собі, що у вас будуть прекрасні стосунки з людьми, вони так і
залишаться у майбутньому.
5. твердження повинне включати в себе вас.
6. Мова повинна йти про зміну вас, а не інших людей.
Змінювати інших марна праця, необхідно почати із себе, і тоді зміниться
навколишній світ.
7. твердження повинне бути на передньому рубежі росту.
Передній рубіж росту — це той перший крок, який ми повинні зробити для
досягнення поставленої мети. Під цим треба розуміти, що у вас є кінцева мета,
для досягнення якої вам необхідно зробити якісь конкретні кроки.
Коли ви хочете чогось досягти чи чогось отримати, увійдіть у середину
себе і запитайте, який перший крок необхідно зробити для досягнення мети.
Мислеобрази також можуть бути на передньому рубежі росту, але вони
можуть складати в уяві кінцеву мету.



Висновок

В своєму рефераті я розкрила функції волі, поваги людини до себе,
впевненості, цілеспрямованості, ініціативності, рішучості, інших вольових
якостей в формуванні шляху до особистісного росту та подолання „комплексу
неповноцінності»; я описала метод знаходження внутрішньої сили, роботи з
власними страхами. Створення мислеобраза та тверджень.
Але я не сказала найголовнішого: щоб досягти своїх мрій і цілей
потрібно в них вірити і ніколи не втрачати надії, ніколи не дозволяти „зламати”
себе, навіть коли нічого не виходить. Навпаки, коли щось не так, як ви того
хочете, ніколи не зупиняйтесь! Кожну поразку потрібно приймати з гідністю і
робити її своєрідним стимулом до подальших досягнень, уроком життя, щоб
уникнути певних помилок. Людина з „комплексом неповноцінності» нещаслива
саме тому, що кожну свою невдачу сприймає як черговий удар долі, вона вважає
себе приреченою на таке жахливе життя, вона створює собі власний світ, який
можна назвати тільки особистим „пеклом». Першим кроком до особистісного
росту є віра і надія на краще. Тому що, якщо людина втрачає це, то їй вже ніхто
не допоможе. Лише вона сама, усвідомивши істину, зможе допомогти сама собі!
Отже, ніколи не потрібно припиняти вірити, надіятись і навчатись на
власних (і не тільки власних) помилках; потрібно любити й поважати себе і весь
час себе удосконалювати, адже життя — це рух і тому ніколи не треба зупинятись!!!



Список літератури

1.
Васильев Л.Л. Таинственные явления человеческой психики. — М., 1963.
2. Головаха С.И.,
Панина Н.В. Психология человеческого взаимоотношения. — К., 1989.
3. Жикаренцев В.В.
Путь к свободе. Взгляд в себя. — С — Пб., 2001.
4. Жикаренцев В.В.
Путь к свободе. Кармические причины возникновения проблем, или как изменить
свою жизнь. — С. — Пб., 1996.
5. Лазарев С.Н. Диагностика
кармы. — С — Пб., 1996.
6. Литвинов И.Д.
Психология характера. — М., 1969.
7. Мерлин В.С. Структура
личности. Характер, способности, самосознание. — Пр., 1990.
8. Основи психології: Навч. посібник для студентів вищих навч. Закладів / А.І.
Веракіс, Ю.І. Завалевський, К.М. Лемківський. — Х. — К., 2005. — 416 с.
9.
Радугин А.А. Психология. — М., 2001.
10. Рубинштейн С.Л.
Основы общей психологии. — М., 1989.
11. Сан Лайт. Искусство
управлять судьбой. С — Пб., 2003.
12. Свияш А. Как
формировать события своей жизни с помощью своей мысли. — С — Пб., 2001.