ОЦІНКА ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ
Багато видів природних ресурсів є не лише предметом праці, а й його
результатом. До того ж як предмєт праці одні і ті ж ресурси мають багато
корисних властивостей, ефект від використання яких неоднаковий. Тому існує
постійна потреба в оцінці,і економічного змісту природних ресурсів.
Природні ресурси є часткою природного середовища, яке сформувалось без
участі людини і потім було залучене в господарський оборот. Елементи
природного середовища стають для суспільства ресурсами лише на певній
стадії розвитку продуктивних сил, коли з'являється потреба в них і
можлнвість їх використання. Так, вода в природному стані є даром природи.
Вона знаходиться поза всяким господарським обігом і не підлягає грошовій
оцінці. Інша річ, коли вода, взята з джерел зрошення, набуває нової якості
під впливом засобів і праці, вкладеної в процесі будівництва та
експлуатації каналів і споруд. У цьому випадку вона має певну вартість і є
ресурсом для суспільства. Перетворення ж води з продукту природи в
зрошувальну означає перетворення її в засіб виробництва.
Залучені в господарський обіг природні ресурси є важливим фактором
виробництва і не можуть не враховуватись у національіному багатстві.
Природні ресурси, залучені у виробництво, є носіями виробиичих відносин і
втілюють у собі єдність споживної вартості та вартості. Все це викликає
необхідність розглядати природні ресурси як економічну категорію.
Як і будь-яка економічна категорія, природні ресурси історичні.
Характер і ступінь використання природного середовища як однієі з умов
виробництва визначається рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих
відносин. Ще 40—50 років тому уранові руди не мали ніякого практичного
застосування, зapaз—це енергетичний ресурс. Постає потреба оцінки природних
ресурсів, оскільки продукт господарської діяльності має вартісну форму.
3 позицій формальної логіки всі дії щодо якісної та кількісної
характеристики ресурсів нязивають оцінюванням, сам же результат дії —
оцінкою. Оцінювання вимагає встановлення певних відносин між суб'єктом
(людиною) і об'єктом оцінки (природними ресурсами). Наприклад, не-обхідно
знати і оцінювати не лише агрокліматичні умови території, а й ті вимоги,
які до них висуває людина в певній галузі виробннчої діяльсті (в нашому
випадку це сільське господарство). З цим пов'язана проблема добору
критеріїв (конкретних показників, від найзагальніших до розгалуженої та
складної системи показників), за допомогою яких відбувається оцінка
компонентів природи.
У логіці виділяють чотири компоненти оцінок: суб'ект, об'єкт, характер
і основа оцінки. Суб'ект — це той кимпонент, через який «проводиться» ідея
релятивізму (відносності) в оцінюванні, тобто ідея пеобхідності
співвідношення кожної оцінки з вимогами суб'єкта. Сам пo собі природні
умови і ресурси ні погані, ні хороші, питання про їх цінність постає лише,
коли людина вступає у взаємодію з ними в процесі господарської діяльноісті.
Отже, характер оцінки буде змінюватись залежно від мети, для якої вона
здійснюється. He можна, наприклад, оцінити клімат чи природу певного
регіону як сприятливі чи несприятливі. При такому формулюванні залишається
незрозумілим, для якого самє виду діяльності сприятливий чи несприятливий
природний комплекс або який-небудь його компонент. Пра-вильними будуть такі
формулювання: «природні умови несприятливі для розвитку хімічної
промисловості» або «клімат сприятливий для вирошування озимої пшениці».
Отже, предметом для оцінки є взаємодія «об'єкта» і «суб'екта» в кожній
конкретній ситуації, а критерії оцінки формуються залежно від її мети.
Оцінки історичні, вони змінюються не лише від суб'єкта до суб'єкта, але в
одного і того ж суб'єкта з плином часу.
Справа не лише в тому, що на різних етапах господарської діяльності
може змінюватися значення, цінність того чи іншого ресурсу. Справа ще й в
системі виробничих відносин. Річ, що оцінюється певним суб'єктом позитивно,
може через деякий час стати для нього зовсім нецікавою, отже, і не цінною,
або навпаки. Тому оцінка природних умов і ресурсів історично відносна і
залежить від цілої низки умов — соціальних, економічних, природних,
науковотехнічних, від етапу і ступеня використання самих при-родних
ресурсів і ступеня рівноваги природного середовища. Підвищена увага в наш
час приділяється економічним оцінкам природних ресурсів, хоча вони дотепер
залишаються ще недостатньо обгрунтованими.
Суспільству важливо знати, скільки потрібно докласти праці, щоб
замістити ті чи інші ресурси, які були вилучені в природі. Отже, оцінка —
це не лише елемент товарного виробництва, вона важлива для будь-якого
суспільства, оскільки дає змогу зберігати працю або попереджувати її втрати
в майбутньому. Оцінка повинна відображати не стільки фактичні витрати,
пов'язані з використанням, скільки значущість природних ресурсів для
народного господарства. В умовах товарно-грошових відносин економічна
оцінка природних ресурсів повинна виражатись у вартісній формі. Без
вартісної оцінки сьогодні ще неможливо визначати вклад відповідних галузей
у сукупні результати виробництва і відповідно дощільні масштаби вкладень
суспільних коштів у їх розвиток. Правильна ж оцінка ресурсів, у тому числі
й природних, з одного боку, забезпечуе рівні економічні (госпрозрахункові)
можливості для підприємств, що працюють в різчнх умовах, з другого —
забезпечить створення ефективного матеріального стимулу до раціонального
природовикористання.
Поряд з грошовою оцінкою суспільство може розрахувати, скільки
потрібно витратити праці для придбання (одержання) тих чи інших елементів
навколишнього середовища (трудова оціпка ресурсів), який їх обсяг у нату-
ральному вираженні (натуральна оцінка).
Даючи вартісну оцінку елементів природного середовища, необхідно
врахувати багато економічних, технічних, географічних, геологічних
факторів. Можливе багатоцільове використання більшості елементів природного
середовища, що також накладає відбиток на оцінку природних ресурсів. Вибір
напряму використання або їх поєднання визначається, як правило, не
природними, а соціально-економічними факторами. Майже загальноприйнятим
критерієм економічної оцінки всіх видів природних ресурсів в більшості
досліджень, що провадяться в цій області, є ди-ференційна рента. Цей
показник акумулює в собі оцінки таких факторів, як кількість і місце
розташування ресурсів. Дослідження показника диференціальної ренти
відкриває шлях для зіставлення різнорідних природних ресурсів і
встановлення єдиних цін на природну сировину, за яких чистий дохід буде
народногосподарським показником ефективності їх використання. Однак
дискусія з цих проблем ще не завершена, продовжують висловлюватись точки
зору про відсутність диференціальної ренти в наших умовах і тому
безперспективність будь-яких концепцій встановлення цін на природні
ресурси. Це помилкова точка зору, оскільки однакова за кількістю та якістю
праця, вкладена, наприклад, у різні за якістю земельні ділянки, дає різні
економічні результати і за будь-яких умов. Аналогічні результати
одержуються і на земельних ділянках з різним географічним положенням
відносно районів реалізації готової продукції. Основна ідея рентної оцінки
ресурсу полягає в наступному. Рентна оцінка за своім значенням дорівнює
народногосподарським (не галузевим і не їндивідуальним) додатковим
витратам, які можуть виникнути через вибуття цього ресурсу з експлуатації
(наприклад, вичерпання корисної копалнни, затоплення сільськогосподарських
земель, заміна рекреаційного використання лісу на лісоексплуатаційне тощо).
Звичайно ресурс, який вилучається або, навпаки, залучається замість того,
що є, називається замикаючим. Ті ресурси, безповоротна втрата яких не
супроводжується економічними втратами ні в даний момент, ні в перспективі,
одержують нульову оцінку. Позитивну (не нульову) оцінку мають так звані
обмежені ресурси, внаслідок прикладення суспільної праці до яких виникає
дифе-ренціальна рента. Отже, обмежені ресурси — це такі ресурси, для
забезпечення необхідної кількості яких потрібна трудоіва діяльність.
Методика визначення рентної оцінки ще остаточно не розроблена,
відсутні самі рентні оцінки і плата за ресурси з урахуванням ренти. Останнє
часом призводить до того, що ресурси використовуються нераціонально, між
відомствами недостатньо погоджено їх використання.
Ще одним своєрідним підходом до оцінки природних ресурсів є розрахунок
ціни природного ресурсу (землі) на підставі витрат на освоєння угідь. Однак
на відміну від оцінки землі на підставі диференціальної ренти при такому
підході недовраховуються природні, біологічні властивості грунту. При
такому підході найвищу оцінку будуть мати угіддя, розташовані в
несприятливих умовах, оскільки їх освоєння потребує капіталомісткої
підготовки. Згідно з першнм підходом
ОПР Д.Р. = [pic] (1)
де 0ПРдр — оцінка природного ресурсу на основі диференціальної
ренти; ДР—диференціальна рента; Ен — норматив ефективності.
Відповідно другий підхід передбачає:ОПРВ2 = ?В0 (2)
де ОПРв2 — оцінка природного ресурсу за витратами на його освоєння;
?В0 — витрати на освоєння даного природного ресурсу.
Очевидно, найближче до істини буде стояти оцінка природного ресурсу за
агрегатованим показником:
[pic] (3)
Нагромаджено широкий досвід грошового виражения економічної оцінки.
За розрахунками академіка С.Г.Струміліна, середня оцінка
сільськогосподарських угідь, виходячи із витрат на підготовку до
використання 1 га, наприкинці 60-х років становила 135 крб.
За даними С. Д. Черемушкіна, який використовував для оцінки
диференціальну ренту, середня оцінка 1 га сільськогосподарських угідь в
середині 60-х років становила 309 крб. При цьому оцінка землі була різною в
республіках і регіонах (Молдавська РСР — 1780 крб/га, Казахстан — 112
крб/га). Загальна вартість сільськогосподарських угідь становила 188 млрд
крб (вартість основних фондів без землі на 1 січня 1966 p. — 601 млрд крб).
За розрахунками Е.С.Карнаухової, середня оцінка сільськогосподарських
угідь на 1961—1971 pp. була визначена в 307 крб, а середня оцінка 1 га
орних земель — 710 крб з коливаннями від 187 крб. для Далекого Сходу до
2225 крб для Середньої Азії.
Ha 1991 p. вартість освоєння 1 га землі під ріллю в Україні в
середньому становила 4,8—9,5 тис. крб, під кормові угіддя (сінокоси і
пасовища) — 3—4 тис. крб/га. При такій оцінці вартість землі як природного
ресурсу перевищила б вартість основних виробничих фондів сільськогос-
подарського призначення України в п'ять разів. Це дуже велика.сума, однак у
цьому є своя перевага з точки зору екології — чим вищий порматив оцінки,
тим краще він виконуе свою функцію ,щодо охорони аграрних угідь від ви-
лучення їх на несільськогосподарські потреби, сприяє економії цінних
земель.
Оцінка землі як природного ресурсу залежить ще й від її господарського
використання, тобто від функціонального стану на якийсь конкретний момент.
На кінець 1990 р 1 га землі в центрі середнього міста оцінювався в 1 млн
крб і в 450 тис. на периферії (в Москві — 1,5—2 млн і 600 тис. крб
відповідно). Це пов’язано з тим, що використання землі для
несільськогосподарських цілей в багатьох випадках приносить набагато більшу
ренту, ніж у сільському господарстві.
Останнім часом досить широкої популярності набула енергетична оцінка
природних продуктивних сил. Вона грунтується на тому, що природні ресурси
мають певний енергетичний еквівалент, який залежить від їх внутрішнього
потенціалу і попередніх витрат на їх утворення. Тобто під різнорідні явища
підводиться єдина основа, що дає змогу їх порівнювати.
Різниця або відношення між витратами і виходом eнepгії досить
об'єктивно характеризує продуктивність праці.
Техніка розрахунку оцінки природного ресурсу за енергетичною методикою
зводиться до дії згідно з формулою:
[pic] (4)
де ОПРЕ — оцінка природних ресурсів епергетична; Ев — енергетичні
витрати на утворення певного виду природних ресурсів; Be — вихід енергії,
який може бути одержаний з цього виду природного ресурсу при його
використанні.
Оцінка лісових ресурсів провадиться у формі так званоі лісової такси
(тарифу). Це ніби ціна деревини дерев, які ростуть в лісі, вона, за
задумом, повинна заміщуватп витрати держави на ведення лісового
господарства, на виробництво лісу, вирівнювання господарських угідь лісових
підприємств. Однак вона не виконує цих завдань передусім тому, що
встановлена на недостатньому рівні. Так, у лісах VI поясу 3-го розряду
лісова такса на велику деревину ялинки в 1990 р. становила всього 60 к. за
1 м3, а на дрібну — 45 к. при собівартості заготівель 15—20 крб. Для IV
поясу лісова такса ще нижча: за велику деревину — 35 к., за дрібну деревину
— 22, за ялинову деревину — 25 і за, березову — 16 к. Оскільки на такі
занижені тарифи практично неможливо спиратися при розробці оптових цін,
були розроблені ціни підприємства, побудовані на основі середніх витрат
лісозаготівельних організацій. Але цi ціни пе сприяють використанню гірших
лісових ділянок, де собівартість лісозаготівель вища від середніх витрат.
тому на гірших ді'лянках — заболочених і низькотоварних — допускається
недорубка розрахункових лісосік, а найкращих, навпаки, — перерубка, що
погіршує експлуатацію лісового господарства. Недостатньою є і диференціація
оп-тових цін залежно від виду деревини — хвойної та м'яко-лнстої, крупно- і
тонкомірної, внаслідок чого споживач пе зацікавлений у збільшенні
використання гіршої за якістю деревини.
Очевидно, що з точки зору раціонального використання лісових деревних
ресурсів їх ошнка повинна встановлюватись, виходячн з оптової ціни такого
рівня, щоб була вигідною експлуатація і гірших ділянок лісу, звичайно,
може призвести до деякого загального підвищення цін на лісоматеріали, але
сприятиме кращому використанню лісу. Лісова такса повинна покривати витрати
на лісовідновлення — підготовку ділянок, посадку сіянців, догляд за ними,
на боротьбу із заглушенням хвойних посадок малоцінними швидкоростучими
породами — осикою, березою тощо.
Особливістю процесу лісовідновлення є тривалість періодів достигання.
Так, для хвойних порід вони становлять
80—100рок!в і бі'льше, а длякедра—200—250років. Значно коротші періоди
вирощування м'яколистих порід (берези, осики) до стану стиглості. До
капітальних вкладень, що потрібні для вирощування хвойних лісових порід,
які мають тривалі періоди достиганкя, пропонується застосовувати знижені
норми дисконтування, наприклад, 0,03. Виходячи із наявних запасів деревини,
собівартості вирощування, норми дисконтування, алгоритмів Т. С. Хачатурова,
лісові природні ресурси України можна оцінити (за запасами деревипи в
лісах, що експлуатуються) в 52 млрд крб. Це оцінка приблизно половини
всього запасу деревини в країні. Решта може бути оцінена меншою сумою,
враховуючи гірший склад за породами дерев, малу доступність, а точніше —
недоступність на сьогодні цих лісів для заготівель і вивезення з них
деревини.
3 рентних відносин можна виходити і оцінюючи такий природнпй ресурс,
як вода. Тут диференціальна рента виникає в умовах обмеженості водних
ресурсів і до певної міри монополії ка воду як одієї із засобів ведення
господарства. При достатку води — в океані, в морі, в річці — в самому
джерелі вона безплатна, подібно до атмосферного повітря, за умови, що
кількість води, що забирається з джерела, постійно компенсується природиим
шляхом. Однак використання води ї з цих джерел для господар-ських,
комунальних, побутових потреб вимагає витрат на її доставку від джерела до
місця споживання. Ці витрати — у водозабір і очисні споруди, у водопровід —
визначають капітальні вкладення, собівартість води, приведені витрати. Крім
того, саме джерело може потребувати витрат на підтримання його в стані,
придатному для застосування (наприклад, роботи по виправленню русла ріки).
В умовах нестачі води і необхідності її використання для господарських
та інших цілей в дію вступають рентні відносини. Чим більший дохід
господарства від одержуваної для поливу води, тим більша диференціальна
рента, тим вища й оцінка води. Очевидн·о, повинні бути враховані й інші
фактори, що впливають на оцінку води. 3 одного боку, оцінка води
визначається, як сказано, витратами на доставку води — по зрошувальних
каналах, трубах тощо, а також витратами на підготовку води до
використання і на її очищення. 3 другого боку, на обсяг продукції водо-
споживачів впливає не лише водопостачання, а й умови ведення сільського
господарства — наявність машин, застосування добрнв, організація праці. Це,
звичайно, не має ніякого відношення до утворення водної ренти.
Подібно до того як диференціальна земельна рента залежить від
додаткового доходу, який одержують при неоднаковому використанні землі
(рілля, луки. забудова, дорога тощо), що може відбитися на ціні певної
ділянки, так і диференціальна рента на воду з одного і того ж джерела
(ріки, озера) залежить від напряму її викорцстання, а цим визначається й
оцінка води.
На практиці оцінка води пропорційно диференціальній іі водній ренті
поки що не застосовується. He встановлена і плата за воду з метою зрошення.
Між тим, якби така оцінка існувала, можна було б проводити економічні роз-
рахунки, порівняння варіантів використания води, порівняння ефективності
розвитку в різних місцевостях тих чи інших культур, які потребують
неоднакової кількості води для поливу і різних технологій водогосподарських
заходів, наприклад, для реконструкції зрошувальної системи з метою
скорочення втрат води чи спорудження гребель і каналів для збільшеиня
кількості види, що надходить для зрошення.
Для деяких природних ресурсів, наприклад для повітря, вартісна оцінка
поки що в принципі незастосовна. Атмосферне повітря у нас безплатне і поки
що не такий дефіцит, щоб встановлювати за нього плату.
Економічпа оцінка природних багатств повинна врахувати довгострокові
пародногосподарські результати використання природних ресурсів. Щоб
виконати це, необхідно оцінювати всі ресурси на єдиній методологічній
основі;
враховувати в оцінці потенціальний (а не фактично досягнутнй) ефект їх
використання; з найбільшою повнотою враховувати фактор часу при проведенні
ресурсооцінних робіт. Тому, очевидно, в змішану методику оцінки природних
ресурсів слід включати витрати 5, В, Вз, де 5 — витрати коштів па пошук,
освоєння нових гірших ресурсів; В — витрати па розробку способів
задоволення потреб у дефіцитних ресурсах за рахунок вторинної переробки
відходів і комлексного використання ресурсів; Вз — витрати на дослідження
можливостей відтворювати ресурси штучним шляхом або, якщо це неможливо,
створювати їх замінники.
Так, в оцінку відповлюваних природних ресурсів, які спожнваються, слід
включити витрати не лшпе на розвідку і видобуток, диференціальний дохід,
одержаний від їх експлуатації, витрати, спрямовані на попередження шкоди
середовищу, а й на їх відтворення (наприклад, на вирощування лісу). Якщо ж
використовуються невідновлювані ресурси, в оцінку слід включати витрати на
створения їх замінників. Оцінку родовища ресурсів за “змішаною” методикою
можна назвати повними витратами ї позначити через з. Тоді оцінка одиниці
природного рссурсу буде розраховуватись за формулою:
[pic] (5)
Витрати на освоєння нових земель можна розділити на три групи:
– на освоєіння боліт, мілководдя, водойм, чагарників, пісків,
кам'янистих місць, солончаків, ділянок під дорогами, засипання ярів,
будівництво комплексу споруд для захисту земель від ерозії тощо;
– на обробіток грунту, хімічну меліоращю, внесення органічних і
мінеральних добрив, посів сільськогосподарських культур тощо;
В міру вичерпання вільних земель для сільського господарства виникає
необхідшсть штучного відтворення грунту. Вже сьогодні існують його
замінники (гідропоніка, аеропоніка тощо). Людство в майбутньому буде ширше
вишуковувати можливості для задоволення своїх потреб у харчуванні за
рахунок повноцінних замінників (наприклад, тих, що вирощуються в морі).
Оцінка освоєних сільськогосподарських угідь за відтворенням землі
значно вища, ніж оцінка, розрахована за «витратою», «рентною» або
«змішаною» методиками. Оцінка освоєння гектара землі — 47,72 тис. крб. —
найбільш реально відображає витрати суспільства на майбутні 10 років. Така
оцінка буде стимулювати виробника берегти землю, дасть змогу навіть
стримувати розростання міст. Адже включення в кошторисну вартість
будівництва промислового підприїмства оцінки сільськогосподарських угідь
значно збільшить витрати на його спорудження. В результаті суспільство
шукатиме менш цінні землі для будівництва або здійснюватиме реконструкцію
застарілих підприємств, які б задовольііяли потреби суспільства в тій чи
іншій продукції.
Чим більше родючих земель, чим менше їх використовується для
несільськогосподарських потреб, тим більший час їх експлуатації в
сільському господарстві. В цьому випадку витрати в будуть зменшуватися, що
потягне за собою зниження ціни освоюваного гектара земельних угідь (ОПР). I
навпаки, чим менше, тим більшою буде ОПР. В нашому прикладі при =10 оцінка
одного гектара сільськогосподарських угідь становить 42,72 тис. крб, а при
/=20 становить 37,72 тис. крб. Крім того, в результаті нау-ково-технічного
прогресу витрати В, Вч, Вз можуть дещо знизитись, що потягне за собою
наступне зниження витрат 8, а отже, і ОПР. Водночас з розвитком технічного
прогресу дещо збільшиться диференціальна рента, тому зросгуть витрати а,
відповідно і ОПР.
Оскільки у сільськогосподарський обіг залучаються все бідніші землі, а
вилучаються частіше родючі (і зменшується), вартість гектара
сільськогосподарських угідь для суспільства буде зростати.
Розрахунок t повинен бути диференційований з урахувакрям
відтворюваності ресурсів.
Для відтворюваних ресурсів (ліс, риба тощо) слід врахувати природний
приріст (ПП) і об'єм видобутку (Тр) на рік. При цьому 7р/7/7, інакше через
t років при 7р = const відтворювальний ресурс зникне. В цьому випадку буде
розраховуватись за формулою:
[pic] (3.6)де V — загальні запаси відтворювального ресурсу.
