ЗМІСТ
ВСТУП
  СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА ТА МЕТОДИ
МОТИВАЦІЇ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
АНАЛІЗ ЗАРУБІЖНИХ МОДЕЛЕЙ МОТИВАЦІЇ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МОТИВАЦІЇ ТРУДОВОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ НА ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Будь-яке
підприємство на деякому етапі свого розвитку може зіштовхнутися з неминучим бар’єром
граничної продуктивності. Вихідний продукт вже не може бути удосконалений як на
кількісному, так і на якісному рівні. Удосконалювання технологій і підвищення
заробітної плати в цьому випадку не мають істотного ефекту, оскільки ці
процедури вичерпали себе на попередньому етапі. В такій ситуації ефективна
діяльність фірми можлива лише при наявності в працівників відповідної
мотивації, тобто бажання працювати. Позитивна мотивація активує здібності
працівника, звільняє його потенціал, негативна мотивація гальмує прояв
здібностей, перешкоджає досягненню цілей діяльності.
Мотиваційні
аспекти управління працею набули широкого застосування в країнах з розвинутою
ринковою економікою. У нашій країні поняття мотивації праці з економічним
змістом з«явилося порівняно недавно, у зв»язку з демократизацією виробництва.
Раніше воно вживалося, в основному, у промисловій економічній соціології,
педагогіці, психології. У чисто економічному змісті донедавна поняття
“мотивація” підмінювалося поняттям “стимулювання”. Таке обмежене розуміння
мотиваційного процесу приводило до орієнтації на короткострокові економічні
цілі, на досягнення скорішого прибутку. Це згубно діяло на потребо-мотиваційну
особистість працівника і не викликало зацікавленості у власному розвитку,
самовдосконаленні, але саме ця система сьогодні має найважливіший резерв
підвищення ефективності виробництва. 
В умовах ринкової
економіки досягнення успіху в конкурентній боротьбі залежить від якості
управління, а ефективне вирішення стратегічних і тактичних завдань організації
потребує залучення висококваліфікованих спеціалістів. З огляду на нинішню
ситуацію в Україні, розглядаючи особливості економічного і функціонального
розвитку її структур, спостерігаємо, що час мотивації, заснованої лише на
грошовому заохоченні, поступово йде в минуле. Тому зараз стають необхідними
знання та удосконалення існуючих моделей мотивації. Моделі трудової мотивації,
розроблені на базі західної наукової парадигми є класичними в історії розвитку
моделей мотивації. Тому використання світового досвіду мотивації трудової
діяльності має важливе значення в підвищенні продуктивності праці. Але
зарубіжні моделі мотивації трудової діяльності повинні служити лише фундаментом
у побудові на підприємстві політики щодо мотивації трудової діяльності
персоналу і мають бути скореговані та доповнені елементами, які адекватні
реальній ситуації на підприємстві.
СУТНІСТЬ,
СТРУКТУРА ТА МЕТОДИ МОТИВАЦІЇ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Соціально-економічною
основою поведінки та активізації зусиль персоналу підприємства, організації, що
спрямовані на підвищення результативності їхньої діяльності, завжди є мотивація
праці.
Мотивація — це процес спонукання до
діяльності з метою досягнення певних цілей.
Система мотивації
характеризує сукупність взаємозв’язаних заходів, які стимулюють окремого
працівника або трудовий колектив у цілому щодо досягнення індивідуальних і
спільних цілей діяльності підприємства (організації). Система мотивації повинна
розвивати почуття належності до конкретної організації. Відповідне ставлення до
праці та свідома поведінка визначаються системою цінностей працівника, умовами
праці й застосовуваними стимулами.
У залежності від
того, що переслідує мотивування, які задачі воно вирішує, можна виділити два
основних типи мотивування. Перший тип полягає в тому, що шляхом зовнішнього
впливу на людину викликаються до дії визначені мотиви, які спонукають людину
здійснювати визначені дії, що приводять до бажаного, для мотивуючого суб’єкта,
результату. При даному типі мотивування треба добре знати те, які мотиви можуть
спонукати людину до бажаних дій, і те, як викликати ці мотиви.
Другий тип
мотивування своєю основною задачею має формування визначеної мотиваційної
структури людини. Цей тип мотивування носить характер виховної й освітньої
роботи, та часто не пов’язаний з якимись конкретними діями чи результатами, які
очікується одержати від людини у вигляді підсумку його діяльності. Другий тип
мотивування вимагає набагато більших зусиль, знань і здібностей для його
здійснення. Однак його результати в цілому істотно перевершують результати
першого типу мотивування. Організації, які засвоїли його і використовують у
своїй практиці, можуть набагато краще і результативніше керувати своїми членам.
Перший і другий типи мотивування не слід протиставляти, тому що в сучасній практиці
керування прогресивно керовані організації прагнуть сполучити обидва ці типи
мотивування. [2]
Особливу роль у
процесі мотивації праці грають стимули. Стимули – це специфічні зовнішні
подразники, що відіграють роль “важелів” впливу, концентруючи ті чи інші мотиви
людини. Специфіка стимулів у тому, що самі по собі вони не можуть викликати
визначений вид діяльності, вони можуть лише виконувати роль “каталізатора”
активності працівників, спрямованість якої вже буде визначатися внутрішньою
мотиваційною структурою особистості. Стимули ефективні лише в тому випадку,
якщо вони здатні викликати реакцію з боку людини.
Процес
використання різних стимулів для мотивування людей називається процесом
стимулювання. Стимулювання має різні форми. В практиці керування однією з
найпоширеніших його форм є матеріальне стимулювання. Однак дуже важливо
враховувати ситуацію, при якій матеріальне стимулювання здійснюється, і
намагатися уникати перебільшення його можливостей, тому що людина має дуже
складну і неоднозначну систему потреб, інтересів, пріоритетів і цілей. Так,
наприклад, цю особливість людської мотивації недооцінювала система мотивування
за принципом “батога і пряника”.
Ще
одним елементом мотивації виступає винагорода. У теорії мотивації слово
«винагорода» має ширше значення, ніж просто гроші або задоволення, з якими це
слово найчастіше асоціюється. Винагорода — це все те, що людина вважає цінним
для себе. Але розуміння цінності в людей неоднакове, а тому різною є оцінка
винагороди та її відносного рівня. Персоналізація (індивідуальна або групова)
форм і методів винагородження є фундаментом дійовості будь-якої моделі
мотивації.
Основні завдання
мотивації:
формування в
кожного співробітника розуміння сутності і значення мотивації в процесі праці;
навчання
персоналу і керівного складу психологічним основам внутріфірмового спілкування;
формування в
кожного керівника демократичних підходів до керування персоналом з
використанням сучасних методів мотивації. [3]
Методи
мотивації результативності діяльності:
1)Економічні
прямі:
відрядна
оплата;
почасова
оплата;
премії
за раціоналізацію;
участь
у прибутках;
оплата
навчання;
виплати
за максимальне використання робочого часу ( немає невиходів на роботу).
2)Економічні
непрямі:
пільгове
харчування;
доплати
за стаж;
пільгове
користування житлом, транспортом та ін.
3) Негрошові:
збагачення
праці;
гнучкі
робочі графіки;
програми
підвищення якості праці;
участь
у прийнятті рішень на більш високому рівні.
Окрім
загальновживаної класифікації методів мотивації, їх можна поділити ще й на
індивідуальні та групові, а також на зовнішні — винагороди, що ззовні, та
внутрішні — винагороди, що надаються самою працею (почуття значущості праці,
самоповаги та ін.) [1]
АНАЛІЗ
ЗАРУБІЖНИХ МОДЕЛЕЙ МОТИВАЦІЇ ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
У світовій
практиці існує два основних підходи до розробки моделей мотивації трудової
діяльності: змістовний та процесуальний.
Перший підхід
ґрунтується на дослідженні змістовної сторони теорії мотивації. Такі теорії
базуються на вивченні потреб людини, які є основним мотивом їхньої поведінки, а
отже, і діяльності. До прихильників такого підходу можна віднести американських
психологів Абрахама Маслоу, Фредеріка Герцберга і Девіда Мак Клелланда.
В
основі моделі Маслоу лежить ієрархія потреб. Абрахам Маслоу вважав, що поведінка людини визначається
її потребами, які можна розділити на п’ять груп:
фізіологічні
потреби, необхідні для виживання людини: у їжі, у воді, у відпочинку і т.д.;
потреби в безпеці
і впевненості в майбутньому — захист від фізичних і інших небезпек з боку
навколишнього світу і впевненість у тому, що фізіологічні потреби будуть
задовольнятися й у майбутньому;
соціальні потреби
— необхідність у соціальному оточенні, у спілкуванні з людьми, почуття
підтримки;
потреби в повазі,
у визнанні оточуючих і прагненні до особистих досягнень;
потреба
самовираження, тобто потреба у власному рості та у реалізації своїх потенційних
можливостей.
Перші дві групи
потреб первинні, а наступні три вторинні. Відповідно до теорії Маслоу, усі ці
потреби можна розташувати в строгій ієрархічній послідовності, у вигляді
піраміди, в основі якої лежать первинні потреби, а вершиною є вторинні. (рис.
1)
  
У самови-
Вторинні потреби