(Иван Карпович
Тобилевич)
(1845 — 1907)
Майже півтора
сторіччя минуло від дня народження видатного українського драматурга і
театрального діяча Івана Тобілевича, широко відомого також під псевдонімом
Карпенко-Карого.Його славне ім’я тісно пов’язане не тільки з українським
театральним ренесансом останньої чверті  XIX століття, а й з розвитком
визвольного руху на Україні, з боротьбою за ідейність та народність літератури.
До мистецьких вершин Карпенко-Карий ішов повільною, але твердою, впевненою
ходою, долаючи численні перешкоди, що одна за одною поставали на його
многотрудному  життєвому  шляху.
Народився майбутній драматург
29 вересня 1845 року в слободі Арсенівці поблизу Єлисаветграду (нині
Кіровоград) в родині збіднілого дворянина. Мати походила з давнього козацького
роду. Початкової грамоти І.Тобілевич навчився, як тоді водилося, у дяка, а
продовжував освіту в бобринецькій трикласній повітовій школі (1555). Навчання хлопцеві давалося легко, і закінчив
він школу в числі найкращих учнів (1559). 
На чотирнадцятому році життя
доля кинула хлопця в похмурі кімнати повітових канцелярій, де молодий писарчук
мусив коротати довгі дні над нудною роботою. Так було в Бобринці, так і в
Єлисаветграді, куди І.Тобілевич переїхав разом з повітовими установами влітку
1865 року. Хоч у новому місті Іван Карпович був столоначальником повітового, а
потім секретарем міської поліції і мав чин колезького секретаря, чиновницька
кар’єра його не приваблювала. 
У Єлисаветграді він утворив
аматорський гурток, вистави якого мало чим відрізнялися від вистав професійних
труп.
1883 — В альманасі М. Старицького «Рада» опубліковане оповідання
«Новобранець» за підписом Гнат Карий. Звільнений з посади секретаря поліції.
Під псевдонімом Карпенка-Карого стає актором трупи М. Ста­рицького.
1884
— Одружився зі співачкою трупи Старицького Софією Віталіївною Дітковською.
 Він був одним із
найактивніших діячів місцевого Товариства для поширення серед народу ремесел і
грамотності, клопотався про утворення притулку для калік і сиріт, був
ініціатором утворення безплатної лікарні для бідного люду, безплатної народної
бібліотеки, а наприкінці сімдесятих років близько зійшовся з передовою
інтелігенцією (П.Михалевич, М.Федоровський та ін.), з якої згодом склався
нелегальний гурток однодумців, готових віддати сили за правду, за свободу
рідного народу. Архівні документи свідчать що у будинку І.Тобілевича на
Знаменській вулиці не раз відбувалися зібрання гуртка, на яких читали
заборонену літературу. Ще до розгрому цього гуртка Карпенка-Карого як людину
неблагонадійну було звільнено з посади секретаря Єлисаветградскої поліції, а
згодом вислано на три роки під нагляд поліції за межі України. 
1884  Він оселяється в м. Новочер­каську, живе під наглядом поліції
як політичний засланець. Працює в кузні і в палітурній майстерні. Написав п’єсу
«Бондарівна».
1885  Написані п’єси «Розумний і дурень» та «Наймичка». Переробляє
п’єсу «Хто винен?» на «Безталанну».
1886   Створена комедія «Мартин Боруля». У Херсоні ви­ходить
«Збірник драматичних творів» І. Карпен­ка-Карого.
1887    Одержує дозвіл залишити Новочеркаськ. Переїжджає на хутір
Надія біля Єлисаветграда. Живе під нагля­дом поліції. Займається господарством.
Прагне по­новити свою театральну діяльність. Листується з бра­тами: М.
Садовським і П. Саксаганським.
1888     Гласний поліцейський нагляд за драматургом змінюється
негласним. Дозволено виїзд із хутора Надія. Відновлення акторської діяльності в
україн­ському народному театрі. Виїжджає на гастролі разом з Кропивницьким,
Заньковецькою, Саксаганським, Садовським. Разом із Саксаганським зго­дом очолює
окрему трупу.
1889           Написав комедію «Сто тисяч». 7892      Написав
драму «Батькова казка».
1893           Написав п’єсу-жарт «Паливода XVIII століття».
1895           Написана драма «Лиха іскра поле спалить і сама щезне».
1897           Створив п’єси «Понад Дніпром», «Чумаки». Склав записку до
з«їзду театральних діячів у Москві, яку з трибуни з»їзду виголосив П.
Саксаганський.
1898           Написано статтю «Наталка Полтавка». Сторінки з
споминів».
1899           Створив трагедію «Сава Чалий».
1900           Написав комедію «Хазяїн».
1907           Під час гастролей у Москві відвідує Л. М. Толстого,
дарує йому свої твори.
1902           Написав драму «Гандзя». 1903—1904     Написав
комедії «Суєта», «Житейське море».
1907           У другій половині січня в м. Умані востаннє висту­пає
на сцені. Через тяжку хворобу змушений при­пинити роботу в театрі. 31 серпня
їде лікуватись до Берліна.
155 вересня    Помер у Берліні Іван Карпенко-Карий.
1907           Його тіло перевезено на Україну і поховано побли­зу
хутора Надія на кладовищі с. Карлюжино, по­руч з могилою його батька.
1969           У хуторі Надія відкрито літературно-меморіальний
музей І. Карпенка-Карого.
З 1889 року майже
до кінця життя Карпенко-Карий був одним із фактичних керівників, режисером і
актором у трупі свого брата П.Саксаганського, об’їздив з нею десятки великих і
малих міст колишньої російської держави і написав такі шедеври драматургії, як
“Сто тисяч”,“Хазяїн”,“Сава Чалий”,“Суєта”.