Практичні аспекти підвищення конкурентоспроможності сільгосппродукції

Дата: 15.05.2014

		

Зміст

Вступ

1. Основні напрями підвищення ефективності
сільськогосподарської продукції

2. Регулювання якості і безпеки
сільськогосподарської продукції

3. Використання ефективного сільськогосподарського
маркетингу

4. Розробка інституційної і сільськогосподарської політики

5. Удосконалення інвестиційного процесу

Висновки

Список використаних джерел


Вступ

В даний час
проблема підвищення конкурентоспроможності національної економіки не лише
широко обговорюється в науковій літературі, але і виступає найважливішим
практичним завданням, що стоїть перед державними органами України. Проте в
даний час в науковому середовищі відсутня єдність поглядів по проблемах: якими
чинниками визначається рівень і динаміка підвищення конкурентоспроможності і
якими найбільш ефективними способами можна досягти поставлених цілей, маючи
зважаючи на специфічні особливості даної національної економіки.

Агропромисловий
комплекс є одним із стратегічних елементів економіки будь-якої держави. Від
рівня його розвитку залежить якість і кількість забезпеченості населення
продовольчими товарами. Стратегічна важливість галузей агропромислового
комплексу пояснюється ще і тим, що від їх стану залежить продовольча безпека
держави.

Для України
розвиток агропромислового комплексу має першочергове значення в цілях
забезпечення економічного зростання, зайнятості населення, зниження рівня
бідності в країні. Серед галузей агропромислового комплексу в Україні найбільш
розвинені сільське господарство, харчова і перероблююча промисловість, які
органічно зв’язані один з одним.


1. Основні напрями підвищення
ефективності сільськогосподарської продукції

Сільське
господарство України має велике значення для країни. Сільськогосподарський
сектор має великий потенціал для розвитку, особливо в області підвищення
врожайності культур і продуктивності тваринництва. Проте, даний потенціал може
бути використаний лише за умови вирішення ряду проблем, включаючи питання
адекватного доступу до ринків, ноу-хау і адекватного розміру кредитів.

Для реалізації
цього потенціалу необхідно удосконалити державну аграрну, фінансову, кредитну і
податкову політику, організаційно-економічний механізм державної підтримки
розвитку аграрного сектора, освіти і науки; підвищити ефективність і
конкурентоспроможність аграрного виробництва з переведенням його на інноваційну
модель розвитку в результаті техніко-технологічного переоснащення; розвивати
вітчизняний науково-технічний і виробничий потенціал, підвищити ефективність
його використання; створювати належні умови для відродження галузі
тваринництва, забезпечення виробництва конкурентоспроможної тваринницької
продукції на внутрішньому і зовнішньому ринку.

Також необхідні
заходи щодо поліпшення якості і підвищення безпеки сільськогосподарської
продукції, поліпшення доступу до інформації, гармонізації стандартів. Серед цих
напрямків можна виділити чотири першочергові заходи:

1. Регулювання якості
і безпеки сільськогосподарської продукції;

2. Ефективний
сільськогосподарський маркетинг;

3. Розробка
інституційної і сільськогосподарської політики;

4. Удосконалення
інвестиційного процесу.


2. Регулювання якості і безпеки
сільськогосподарської продукції

Україна — це
країна з розвиненим аграрним сектором, яка володіє великим потенціалом для
збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, в т. ч. для переробної
галузі, висока якість якої забезпечує їй конкурентоспроможність на внутрішньому
і зовнішньому ринках.

В Україні
функціонує стара система забезпечення якості і безпеки продуктів харчування. На
жаль, вона не повною мірою відповідає міжнародним стандартам. Україні необхідне
ефективний механізм регулювання якості і безпеки сільськогосподарської
продукції і продукції переробних галузей, що забезпечить необхідну високу
якість продуктів харчування. Крім того, виробники ставлять завдання по
розширенню збуту продукції на зовнішньому ринку, тому вимоги країн-імпортерів до
такої продукції зобов’язані враховуватися виробництвом. Закони, орієнтовані на
внутрішній ринок країни, можуть також ненавмисно вплинути на практику ведення
бізнесу, прийняту в компаніях, що діють за межами державних кордонів країни. У
багатьох випадках компанії, продукція яких призначена для реалізації на
зовнішньому ринку, вносять зміни в технологію виробництва, щоб привести цю
продукцію у відповідність з нормативами імпортуючих країн, навіть якщо
операції, що виконуються компанією, повністю відповідають вітчизняному
законодавству.

3. Використання ефективного
сільськогосподарського маркетингу

Сільськогосподарський
маркетинг — проявляється в найрізноманітніших формах господарювання, діяльність
яких направлена не лише на організацію кінцевої сільськогосподарської
продукції, а також на реалізацію кінцевої продукції, тобто в даному випадку
сільський працівник (фермер, селянин) є менеджером, оптовиком, заготівником,
перевізником, постачальником своєю продукцією.

Сільськогосподарському
виробнику доводилося продавати свій товар на місцевому ринку за низькою ціною,
у наш час у більшості фермерів відсутні сільськогосподарські устаткування,
техніка для транспортування, отже немає виходу на зовнішні ринки. Для
досягнення високої рентабельності просування товару на ринку слід здійснювати
дії з маркетинговими підходами. Зараз як правило в одній сільській місцевій
місцевості існує лише одне колективне підприємство, але потрібно щоб їх була
безліч що створить здорову конкуренцію, а з цього витікають інші можливості. Для
досягнення високих результатів та низького рівня безробіття, необхідно
об’єднувати певні приватні сектори, тим самим створювати колективні
господарства.

Зараз як правило в
одній сільській місцевій місцевості існує лише одне колективне підприємство,
але потрібно щоб їх була безліч що створить здорову конкуренцію, а з цього
витікають інші можливості.

4. Розробка інституційної і
сільськогосподарської політики

Конкурентне
середовище формується на основі ринкової відособленості економічних суб’єктів
на базі приватної власності. Але сільське господарство об’єктивне тісно
пов’язано як з висхідним сектором, що забезпечує його засобами виробництва, так
і з низхідним — що переробляє і доставляє сільськогосподарську продукцію
споживачам. Через це зруйновані господарські зв’язки поступово відновлюються на
ринковій основі, формуючи нову систему аграрної економіки — систему
агробізнесу, основними елементами якої стають агрохолдінги з інтегруючою
ініціативою, витікаючою від фірм трансакционного сектора, — закупочних,
посередницьких, забезпечуючих сільське господарство, перш за все паливом. Знаходячись
в цілому в руслі загально цивілізаційної тенденції розвитку агробізнесу, в
Україні ці процеси здійснюються у формі неефективних інститутів — через
замовлені банкротства досить сильних, але таких, що мають невеликі борги
підприємств агропромислового комплексу. Це ставить проблеми формуванні системи
агробізнесу в Україні, так і розробки інституційно-правового механізму моніторингу
ринку злиття і поглинань, що набирає силу, в АПК.

Через
невідповідність процесу формування інститутів в сільському господарстві іншим
напрямам ринкових перетворень як вихідна основа аналізу
функціонально-організаційної структури агробізнесу виступає необхідність
використання наявних умов для її оптимального розвитку і виявлення способів
адаптації до неї формальних і неформальних обмежень української економіки.

5. Удосконалення інвестиційного
процесу

При обговоренні
можливих заходів підвищення інтенсивності і ефективності інвестиційного процесу
в українському АПК необхідно виходити з послідовно ринкового розуміння
інвестицій як процесу безризикового розміщення і максимально можливого приросту
фінансового капіталу шляхом виробництва і збуту продукції (в даному випадку — сільськогосподарській
продукції).

Українські
сільгоспвиробники за наявності інтенсивного тиску імпорту, будуть вимушені рано
чи пізно включитися в гонку безперервного підвищення рентабельності і
конкурентоспроможності своєї продукції. Вдосконалення ринкових відносин в
українській економіці залишає сільгоспвиробникам все менше можливостей штучного
підвищення рентабельності агропромислового виробництва за рахунок змін
співвідношень цін на сільгосппродукцію і на матеріально-технічні ресурси, за
рахунок державної підтримки у вигляді пільг, прямих фінансових вливань і тому
подібне.

Сільгоспвиробники
будуть вимушені зайнятися вирішенням питань виживання і розвитку в умовах
конкуренції за рахунок безперервного вдосконалення виробничо-технічної,
корпоративної і ринкової стратегії, розробляючи і реалізовуючи з цією метою
інвестиційні проекти і програми:

1. Комплексної
механізації виробничих процесів, переходу на інтенсивні високі машинні
агротехнології;

2. Корпоративних
перетворень, створення економічно-ефективних вертикальних і горизонтальних
інтегрованих структур, вдосконалення господарського механізму і корпоративного
менеджменту;

3. Оптимізації
ринкової ситуації і вдосконалення інфраструктури ринку як сільгосппродукції і продуктів
її переробки, так і матеріально-технічних ресурсів для АПК.


Висновки

Проблеми
підвищення конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції є
одними з найбільш складних і актуальних. На короткому відрізку часу необхідно
зробити зусилля як з боку виконавчої влади, так і бізнесу, щоб сільське
господарство могло відновити застарілі сільськогосподарські машини,
використовувати досягнення науково-технічного прогресу і переймати досвід інших
країн.

Поряд з підтримкою
вітчизняних виробників конкурентної продукції, треба удосконалювати ринкову
інфраструктуру на товарному і споживчому ринках, усувати негативну дію на
конкуренцію з боку монополістів і різного роду посередників. Необхідно
спростити доступ виробників сільгосппродукції на споживчий ринок.

Реалізація
подібних заходів підсилить позиції українських підприємств як на внутрішньому,
так і на зовнішньому ринку, сприятиме нарощуванню їх потенціалу по виробництву
конкурентоздатної продукції і насиченні товарного і споживчого ринків якісною
вітчизняною продукцією.


Список використаних джерел

1. АПК: економіка і управління «Підвищення конкурентоспроможності
продукції харчової промисловості», — № 1, 2007.

2. Міжнародний с/х журнал «Підвищення конкурентоспроможності
сільськогосподарського виробництва», — № 1, 2006.

3. Проблеми прогнозування «Оцінка конкурентоспроможності
продукції в умовах сучасної торгівлі», — №3, 2006.

4. Економіка галузей АПК; Під ред. І.А.
Мінакова. — М.: Колос, 2004. — 464 с.

5. Економіст «Малий і крупний бізнес: тенденції становлення
і специфіка функціонування», — № 4, 2001

Скачать реферат

Метки:
Автор: 

Опубликовать комментарий