МІНІСТЕРСТВО
ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ
ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
Київський
національний економічний університет імені В. Гетьмана
Кафедра
стратегії підприємств
Управління
інтелектуальним капіталом підприємства
Київ
— 2009
ЗМІСТ
Вступ
Розділ
1. Поняття та
структура інтелектуального капіталу підприємства
Розділ
2. Методичні
підходи до оцінки інтелектуального капіталу підприємства
Розділ
3. Управління
інтелектуальним капіталом підприємства
Висновки
Список
використаних джерел
ВСТУП
У сучасному світі відбуваються
важливі економічні трансформації, пов’язані з інтенсифікацією накопичення і
використання інтелектуального капіталу. На відміну від попереднього періоду,
коли визначальними факторами розвитку були матеріально-речовинний і фінансовий
капітали, інтелектуальний капітал набуває все більшого значення. Як випливає з
робіт багатьох вчених-економістів, інтелектуальний капітал є стратегічним
фактором економічного розвитку.
У макроекономічному аспекті
інтелектуальний капітал у процесі економічної глобалізації став головним
чинником, який визначає місце країни у новій економіці. На макрорівні реалії сучасних
економічних процесів такі, що підприємство вже не може забезпечувати істотні
конкурентні позиції на ринку тільки за рахунок матеріальних і фінансових
ресурсів. Успіх фірми все більшою мірою залежить від її інтелектуальних
можливостей, які втілюються у процесі виробництва та реалізації нових товарів,
створенні додаткових фінансових потоків. 
Через те що концепція
інтелектуального капіталу почала формуватися порівняно недавно – наприкінці
90-х років XX ст., важливіша науково-практична проблема ефективного управління
інтелектуальним капіталом на рівні підприємства, окремі аспекти якої
досліджували такі відомі фахівці, як Т. Стюарт, Л. Едвінсон і М. Мелоун, Е. Брукінг,
Я. Берсуцький, І. Булєєв, Ф. Євдокимов, М. Лепа, Л. Саломатіна, А. Кабанов, В.
Нейєнбург, А. Козирєв, М. Бендіков, Є. Джамай, А. Воронкова, О. Бандирська, А. Ступницький,
Є. Панченко, Н. Казакова, залишається неопрацьованою. Дотепер є невирішеними
основні завдання: формування механізму управління інтелектуальним капіталом,
визначення критеріїв і розробка методів оцінки ефективності управління цим ресурсом.
Крім того, потребує подальшого дослідження сама концепція інтелектуального
капіталу, його визначення як економічної категорії, аналіз структури.
Обмірковуючи все вищесказане, я
обрала таку тему курсової: «Управління інтелектуальним капіталом підприємства».
Об’єктом дослідження роботи є 
Предметом
дослідження є|з’являється,являється| економічний зміст інтелектуального
капіталу підприємства та управління ним.
Теоретичне значення роботи полягає в
пошуках підходів щодо управління інтелектуальним капіталом підприємства.
Основні завдання:
· 
проаналізувати
поняття та структуру інтелектуального капіталу;
· 
дати
характеристику основним методичним підходам до оцінки інтелектуального
капіталу;
· 
скласти
підходи щодо управління інтелектуальним капіталом.
Робота складається з вступу, трьох
розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків.
РОЗДІЛ 1.
Поняття та структура інтелектуального капіталу підприємства
Становлення економічних знань у
розвинених країнах Заходу у 90-ті роки XX ст. привернуло увагу дослідників до
категорії інтелектуального капіталу як однієї із системоутворюючих категорій,
породжених новим постіндуcтріальним суспільством. Загальновизнано, що
інтелектуальна, науково озброєна праця, яка базується на знаннях, творчі
здібності працівників, їх професійна кваліфікація, права на дизайн, патенти,
торгівельні знаки та інформаційні структури стають першоосновою та рушійною
силою виробництва в інформаційну епоху. Впровадження у науковий ужиток поняття «інтелектуальний
капітал» стало відображенням принципово нового підходу до аналізу ринкових
відносин, конкурентних переваг та лідерства підприємств, заснованих на
ефективному використанні унікальних за своєю природою нематеріальних чинників,
здатних привести в дію механізм інноваційного розвитку.
Вважається,
що термін «інтелектуальний капітал» вперше використав у 1969 р.
відомий американський дослідник Дж.К. Гелбрейт. Водночас глибокі
теоретико-методологічні дослідження цієї економічної категорії були
започатковані наприкінці XX ст. у працях Л. Едвінссона, Т. Стюарта, М. Мелоуна,
Д. Даффі, Т. Фортьюна, П. Салівана, Л. Прусака, Д. Клейна, Б. Брукінга, Л.
Хіроякі та ін. Однак новизна та складність цієї проблеми зумовили
неоднозначність та суперечливість наявних підходів до визначення сутності та
структури інтелектуального капіталу. У сучасній економічній літературі можна
виокремити такі підходи до аналізу сутності інтелектуального капіталу:
— визначення
інтелектуального капіталу через розкриття його структури (інтелектуальний
капітал як єдність людського і структурного капіталів; сума нематеріальних
активів фірми; сукупність людського та машинного інтелектів);
— визначення
інтелектуального капіталу через аналіз його призначення, тієї специфічної ролі,
яку ви відіграє у процесі суспільного відтворення (інтелектуалі ний капітал як
формалізований і зафіксований інтелектуальний матеріал, призначений для
виробництва більш цінного майна; знання, що використовуються для отримання
конкурентних переваг);
—
визначення інтелектуального капіталу через усталене розуміння сутності
категорії капіталу як явного вкладення (цінності, ресурсу ), що уможливлює отримання
доходу (інтелектуальний капітал як знання, здатні приносити прибуток;
інтелектуальні ресурси підприємства, здатні створювати нову вартість ,приносити
дохід). Так відомий західний дослідник Т. Стюарт стверджує, що перетворення
інтелекту в капітал означає здатність отримувати дохід шляхом комерційного
використання інтелекту.[7;112]
З
позиції філософської категорії, інтелектуальний капітал розглядається як
здатність до мислення, пізнання, особливо до його вищих теоретичних рівнів, що
властиво інтелекту. Стосовно ж до капіталу, у цьому разі, інтелектуальний
капітал розглядається як накопичення наукових, теоретичних і практичних знань
людства, суспільства про відповідні дії, процеси, проблеми, вирішення.
Інтелектуальний капітал можна розглядати і як систему знань, яка базується на
системному характері людського мислення, аби оперувати цими знаннями
діалектично, тобто як взаємопов’язаними, рухливими ,суперечливими, такими, що
переходять одні в інші або узагальнюються, викристалізовуються, стверджуються.
Як
економічна категорія «інтелектуальний капітал» являє собою синтез понять
«капітал» та «інтелект». Розглянемо ці два поняття.
Капітал
– це авансована вартість, що в процесі свого руху приносить додаткову вартість,
тобто «самозростаюча» вартість. Вчення про додаткову вартість – основа
економічної теорії К. Маркса.
Якщо
розглядати капітал з точки зору підприємства, — це сума вартісних оцінок майна
та кошів підприємця, які він може використовувати на господарські потреби.
Інша
базова категорія – інтелект – розум, здатність мислити, проникливість,
сукупність тих розумових функцій ,що перетворюють сприйняття в знання чи
критично переглядають або аналізують уже наявні знання. Відомий дослідник з
психології інтелекту В. Дружинін підкреслює так звану триєдність інтелекту: це
– загальна здатність до пізнання і вирішення проблем, яка визначає успішність
будь-якої діяльності; сприйняття, пам’яті, уявлення, мислення й уяви; здатність
до вирішення проблеми.[2;115]
Якщо
донедавна інтелект асоціювався виключно з природною розумовою діяльність
людини, то сьогодні ми маємо виділення такої категорії як штучний інтелект,
суть якого полягає у відтворенні машинами окремих інтелектуальних дій людини,
його використовують при побудові так званих інтелектуальних систем, при
розв’язанні задач орієнтування в просторі, розпізнання обстановки, у складних
системах переробки інформації.
Таким
чином інтелектуальний капітал підприємства – це капітал, створений людським чи
машинним інтелектом і представлений інтелектуальними ресурсами, які в процесі
використання формують інтелектуальний продукт.
Отже,
як економічна категорія, інтелектуальний капітал розглядається з позиції
авансованої інтелектуальної вартості, що в процесі свого руху приносить більшу
вартість за рахунок додаткової вартості.[4; 256]
На
думку багатьох дослідників, інтелектуальний капітал – це інтелектуальний
потенціал, що активно використовується суб’єктами господарювання у процесі
економічного розвитку з метою отримання доходу.
Інтелектуальний
потенціал при цьому трактується як можливості, створенні інтелектуальними
ресурсами різних рівнів, щодо реалізації певної мети.
Як
провідний чинник та основа інтелектуальної економіки, інтелектуальний капітал має
такі специфічні ознаки:
—
не є матеріальним у традиційному розумінні, хоча форми, яких набувають
інтелектуальні активи, можуть бути матеріальними;
—
перебуває одночасно у формах запасу і продукту, його споживання є водночас його
примноженням;
—
зберігається та нагромаджується у специфічних, нетрадиційних формах;
—
є основним компонентом визначення ринкової вартості сучасних підприємств.
При
цьому дослідники розрізняють: 
—
сукупний інтелектуальний капітал – сукупність знань, досвіду, зв’язків,
інформації, що накопичені і використовуються на рівні суспільства в цілому;
— інтелектуальний
капітал фірми – сукупність активів окремої фірми, заснованих на інтелектуальних
здібностях її співробітників, що реалізуються в процесі інноваційної
діяльності;
—
інтелектуальний капітал індивіда – сукупність знань, досвіду, професійних
навичок та інтелектуальних здібностей особистості 
В
сучасній економічній літературі інтелектуальний капітал визначають як:
«Сукупність
законних прав суб’єкта на результати його творчої діяльності, його природних і
набутих інтелектуальних здібностей, навичок, нагромаджених ним баз знань і
корисних відносин з іншими суб’єктами.(С. Леонтьєв)»
 «Сукупні
знання, якими володіє організація в особі своїх співробітників, а також у
вигляді методологій, патентів, архітектур і взаємозв’язків (Д. Даффі)»
«Формалізований
і зафіксований інтелектуальний матеріал, що використовується для виробництва
більш цінного майна. (Д. Клейн)»
Виникнення
інтелектуального капіталу цілком закономірно, якщо брати до уваги дію
неподоланних історичних і технологічних процесів, не кажучи про інвестиційні
потоки, що заполонили сучасний світ, сприяючи розвитку економіки, в якій знання
відіграють провідну роль.
Інтелектуальний капітал підприємства скоро
стане головним критерієм оцінки наших компаній і закладів, тому що лише він
здатен відобразити динаміку організаційної стійкості і процесу створення
цінностей. Тільки він придатний для оцінки сучасного виробництва, яке
змінюється так швидко, що робити висновки про його вартість можна лише з
урахуванням таланту його робітників, їх відданості справі та якості знарядь
праці, які вони.
На
думку провідних західних дослідників, важливим показником, який відображає
перетворення інтелектуального капіталу в провідний ресурс постіндустріальної
економіки є «знаннєінтенсивність» яка вимірюється відсотковою часткою
кваліфікованих робітників у структурі зайнятого населення. Перехід від
капітало- та працемістких галузей до науко- та інтелектуальних виробництв
характеризується зростанням частки витрат на інформацію та знання у
собівартості більшості видів продукції. [1;55]
Однією з цікавих спроб виявити
специфічну роль інформації, знань та інтелекту в забезпеченні передумов
економічного зростання розвинених країн у другій половин. XX ст. стало здійснене
відомим американським М. Фрідменом дослідження так званого гуманітарного
виокремлення таких специфічних його ознак:
— 
неможливості
обміну або заміни матеріальними активами
— 
Значні
труднощі у переведенні в ліквідну грошову форму;
— 
нерозвиненість
ринку;
— 
зростання
витрат на формування.
Ще
є багато досить цікавих визначень та поглядів на інтелектуальний капітал. Так,
Е. Брукінг ототожнює його з нематеріальними активами, які слугують підґрунтям
існування та конкурентних переваг підприємства. Ключовими складовими є людські
активи (знання, досвід, творчі здібності та ін.), інтелектуальна власність,
інфраструктурні й ринкові активи. В. Іноземцев вважає, що інтелектуальний
капітал – це інформація і знання, які відіграють роль «колективного мозку», що
акумулює знання працівників, інтелектуальну власність, нагромаджений досвід,
організаційну структуру, інформаційні мережі, імідж підприємства. Б. Леонтьєв
під інтелектуальним капіталом підприємства розуміє вартість усіх наявних
інтелектуальних активів, включаючи інтелектуальну власність, природні та
надбані розумові здібності й навички, а також нагромаджені бази знань і корисні
відносини з іншими суб’єктами; тобто йдеться про бренд, клієнтуру, фірмове
найменування, канали збуту, ліцензії, та інші угоди, тощо. [12;16]
Дослідження
інтелектуального капіталу проводилися у шведській страховій компанії «Scandia»
починаючи з 1991р.
У
1993 – 1995 рр. були опубліковані звіти цієї компанії щодо визначення вартості
інтелектуального капіталу та етапів управління ним, а саме:
—
ініціації (етапи усвідомлення організацією потреби вивчення інтелектуального
капіталу, виявлення та ідентифікації пов’язаних з цим проблем);
—
виміру (етап розробки системи показників виміру інтелектуального капіталу);
—
лідерства (етапу приведення діяльності на всіх рівнях у відповідність до нової
стратегії, яка враховує інтелектуальний капітал);
—
технологій (етапу розвитку інформаційних технологій, комунікацій, покликаного
покращити використання інтелектуального капіталу);
— капіталізації
(етапи використання пакета організаційних технологій як об’єктів
інтелектуальної власності, що уможливлює вихід на ринок);
—
майбутнього (заключний етап ревізії задіяного інтелектуального капіталу з метою
подальшого розвитку та впровадження інновацій, викликаних зміною господарювання).
Важливою
складовою проведеного в “Scandia” дослідження стала також розробка програмного
забезпечення “Dolphin”, покликаного моделювати різні сценарії розвитку компанії
на основі відстеження зв’язку між стратегічними цілями і основними показниками.
У
процесі еволюції теорії інтелектуального капіталу сформувались різні підходи до
його структурування. Наприкінці 80-х років ХХ ст. відомий західний дослідник
К.-Е. Свейбі, який ототожнював інтелектуальний капітал з нематеріальними
активами фірми, виокремив у їхній структурі такі складові:
—
індивідуальну компетентність (уміння, досвід, освіту, соціальні навички та
моральні цінності персоналу);
—
внутрішню структуру організації (цілі, завдання, моделі, технології, структуру,
внутрішні мережі, неформальні організації, культуру);
—
зовнішню структуру організації (зв’язки і взаємовідносини із замовниками,
постачальниками, конкурентами, торговельні марки, репутацію).
У
середині 90-х років ХХ ст. британський дослідник А. Брукінг виокремив у
структурі інтелектуального капіталу такі елементи:
—
активи ринку – нематеріальні активи, пов’язані з обмінними операціями, що
визначають становище фірми на ринку.
—
активи інтелектуальної власності – захищену законом інтелектуальну власність
компанії.
—
активи інфраструктури – інтелектуальні активи, які використовуються компанією.[1;71]
Класифікація
видів інтелектуального капіталу підприємства подана в рис.1.1.
Інтелектуальний
капітал підприємства