Міністерство охорони здоров’я України
Вінницький національний медичний університет імені М.І.
Пирогова
Кафедра медичної мікробіології та імунології
Реферат на тему:
Заболотний Данило Кирилович — український
мікробіолог, епідеміолог, видатний учений
м. Вінниця, 2008


План
Вступ
Коротка біографія Д.К. Заболотного
Внесок Д.К. Заболотного в мікробіологію і епідеміологію,
науку
Висновок
Література
Життя пролетіло як одна мить …
Д.К. Заболотний
Вступ



Данило Кирилович Заболотний встиг в своєму
житті стільки, що він по праву може зайняти одне з перших місць в шерензі таких
корифеїв, як Луї Пастер, Ілля Мечніков, Роберт Кох.
Його ім’я золотими буквами вписано в список «мисливців
за мікробами», як називав бактеріологів — цих самовідданих борців з
інфекціями, Поль де Крюі.
Якщо Ру і Беринга рахують переможцями
дифтерії, Росса — «викривачем» малярії, то Д.К. Заболотного з повним
правом людство може називати рятувальником від «чорної смерті» — чуми.
А відкриття пов’язані з холерою, сифілісом,
тифами! А це мільйони врятованих людей в світі.



Коротка біографія Д.К. Заболотного

Данило Кирилович Заболотний народився 16 грудня
1866 року в селі Чоботарка бувшої Подільської губернії (тепер село Заболотне, Крижопільського
району, Вінницької області) в селянській родині.
В 1891 році закінчив природниче відділення
фізико-математичного факультету Новоросійського університету, а в 1899 році —
медичний факультет Київського університету Святого Володимира.
У 1889 — 1891 роках працює на Одеській
бактеріологічній станції, у 1894 — 1895 роках — лікарем у Подільській губернії,
у 1895 — 1897 роках — у Київському військовому шпиталі.
У 1898 — 1828 роках — професор Жіночого
медичного інституту в Петербурзі. Водночас у 1919 — 1923 роках — ректор
Одеського медичного інституту, у 1924 — 1928 роках — професор
Військово-медичної академії в Ленінграді.
З 1928 року — президент Української Академії
Наук, а з 1929 року — дійсний член Академії Наук СРСР.
В Києві заснував Інститут мікробіології та
епідеміології і був його директором.
Д.К. Заболотний помер від важкої хвороби 15
грудня 1929 року в м. Києві.
Поховали Данила Кириловича Заболотного в його
рідному селі Чоботарка.
Будинок де жив учений перетворений в
Музей-садибу Д.К. Заболотного, а село Чоботарка перейменовано в село Заболотне.
Внесок Д.К. Заболотного
в мікробіологію і епідеміологію, науку
Початок наукової діяльності Д.К. Заболотного
співпав з порою розквіту бактеріології (мікробіології), яка за два десятиріччя
досягла свого піку в боротьбі зі смертоносними інфекціями. І дуже багато для
такого поступу вперед зробив наш співвітчизник, земляк — Данило Кирилович
Заболотний.
П’ятнадцять років титанічної праці пішло на
розгадку таємниці збереження в природі і транспортування в людське середовище
збудників смертельної чуми. Переконавши світ у своїй правоті Д.К. Заболотний
підказав, що потрібно робити, щоб назавжди виключити «чорну смерть»
із історії людського суспільства.
Солідний список складають роботи Д.К. Заболотного
присвячені кишковій групі інфекцій — холері, висипному та поворотному тифам.
На основі аналізу накопичених на холерних
епідеміях матеріалів Д.К. Заболотний зробив в медицині геніальні відкриття —
реальність пероральної імунізації людини проти холери, а також відкрив
приховане бактеріоносійство.
Д.К. Заболотний сформував профілактичну доктрину,
яка стала ведучою в боротьбі з холерою — це дія на джерело інфекції.
Вчений вивчав етіологію висипного і
поворотного тифів і висловив догадку, що пізніше підтвердилася, про форму
збудника висипного тифу. Пізніше, коли були відкриті рикетсії, виявилось, що
вони, як і думав Заболотний, дійсно нагадували крапки.
Але цього виявилося мало для Д.К. Заболотного,
який в боротьбі з іншими інфекціями бачив ще не реалізовані можливості
продовження людського життя.
Він раніше інших зайнявся збудником сифілісу —
блідою спірохетою і багато нового відкрив в еволюції цього масового важкого
захворювання в царській Росії. Він створив експериментальну інфіковану модель
хвороби, пояснив роль імунітету і механізм спадковості при сифілісі,
взаємовідношення інфекції і обміну речовин в хворому організмі в площині
взаємовідносин організму і середовища. Йому належить безумовний пріоритет в
описанні змін блідої спірохети під впливом специфічних антитіл. З виключною
наполегливістю учений стверджував, що сифіліс — це соціально-біологічне
захворювання і успіх боротьби з ним в значній мірі залежить від покращення
соціальних умов.
В різний час його увагу привертали інші
важливі науки і здоровоохоронні питання.
В 1902 році перебуваючи на півдні країни
учений спіткнувся з епідемічними вогнищами болотної лихорадки і малярії і тут
же запропонував створити спеціальну комісію по вивченню малярії в Росії і сам
ввійшов в неї. Робоче гасло в той час ще молодого вченого в боротьбі з малярією
нагадував протичумну доктрину — дія на «транспортування» її збудника
із природи в людський організм.
Торкнувся талановитий дослідник і таких
важливих для лікувальної практики захворювань, як дифтерія, газова гангрена і
туберкульоз. З його ім’ям нерозривно пов’язаний також розвиток медичної
мікології, дослідження збудників, клініки, епідеміології і профілактики грибкових
захворювань, в першу чергу дерматомікозів.
Багато зроблено Д.К. Заболотним в області
імунології. Мрією дослідника було створення ідеальних полімікробних вакцин. На
його рахунку створення чотирьох великих лабораторій по виробництву сироваток і
вакцин для лікувальної практики, підвищення їх імуногенності, удосконалення і
уніфікація технології виготовлення. Не можна не вказати і на велику багаторічну
активність по захисту масових профілактичних щеплень проти ряду важких
захворювань.
Широта наукових інтересів, енциклопедична
освіченість, стремління до розгадки все нових і нових таємниць природи
допомогли академіку вирішити і багато до нього не зрозумілих
загальнобіологічних проблем. Це праці по мікрофлорі снігу, води лиманів і
вивчення мікробів, які світяться. Його дуже цікавила їх природа, змінність і
мікробні «пейзажі» води, землі, людського тіла, харчових продуктів. Не
обійшов він стороною і антагоністичний вплив деяких не шкідливих мікробних
асоціацій в організмі і задовго до «антибіотикової ери» рекомендував
звернути увагу на мікробів-антагоністів і їх активність.
Д.К. Заболотний вивчав і ветеринарну
мікробіологію. Він відкрив для медичної науки і тварин для експериментів: по
холері — сурків, для вивчення сифілісу — павіанів, і тим самим прискорив і полегшив
вивчення цих інфекцій.
Академік був із тих рідкісних людей, для яких служіння
науці і безумовна віра в неї складають весь зміст його життя. Він був глибоко
переконаний, що тільки вона одна, наука, спроможна «розсівати туман
вагань, служити основою для викорінення зла».
В лиці Д.К. Заболотного наука мала не тільки
талановитого шукача, але й невтомного захисника — академік був противником
псевдонауки, за наукову правду і свої переконання готовий був, подібно кращим
російським ученим «йти на плаху, горіти вогнем».
І йшов, і перемагав…



Висновок

Данило Кирилович Заболотний належить до числа
тих діячів науки і здоровоохорони, чиї імена записані в історії вітчизняної і
світової медицини. Він був одним із тих учених, хто створив вітчизняну медичну
науку, хто збагатив її класичними працями, чию справу розвивають наші лікарі в
наші дні.
Діяльність Д.К. Заболотного і його школи в
значній ступені вирішили переможний результат боротьби за викорінення епідемій
в СРСР і за кордоном.
Американський учений Фред Давенпорт на ІХ
Міжнародному конгресі мікробіологів порівняв боротьбу з ліквідації епідемій
самих важких інфекційних захворювань з завоюванням космосу.
Для учених-медиків програму-максимум Д.К. Заболотний
сформував як «забезпечення людям життя без хвороб, страждань і сліз».
Недарма так гарно сказав про свого друга
великий український терапевт, академік УАН Н.Д. Стражеско: «Такі люди, як
Данило Кирилович, на жаль, зустрічаються дуже рідко. Потрібно прагнути
наслідувати їм, і життя стане кращим і веселішим».



Література

1.     
Піцик Н.О. «Д.К. Заболотний» — Москва, «Наука»,
1998
2.     
Ґудзь С.П. та інші «Основи мікробіології»
— Київ, 1991
3.     
Міленушкін Ю.І. «Видатний діяч вітчизняної
медицини — Д.К. Заболотний« — Москва, »Знание», 1954
4.     
Мішустін Е.М. «Мікробіологія» — Москва,
1987