Міністерство освіти і науки України
Чернігівський
державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка
Кафедра
екології та техногенної безпеки
КУРСОВА
РОБОТА
ЕКОЛОГІЧНІ
ПРОБЛЕМИ МІСТ УКРАЇНИ
Виконала
студентка 45 групи
Голубчик Л.О
Науковий керівник
ас. кафедри екології та
техногенної безпеки
Яковенко О.І
Чернігів
– 2007р.
ЗМІСТ
 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Причини виникнення
екологічних проблем

РОЗДІЛ 2. Основні екологічні проблеми
міст України

2.1 Урбанізація та її вплив на
природне середовище

2.2 Забруднення атмосфери міст

2.3 Забруднення питної води в містах

2.4 Шумове, вібраційне та електромагнітне
забруднення міст

РОЗДІЛ 3. Екологічний стан окремих
міст та регіонів України, заходи його поліпшення

3.1 Екологічний стан м. Київ         

3.2 Донецька область: екологічні
проблеми

3.3 Портове місто Одеса

3.4 Чорнобиль – відлуння подій

3.5 Шляхи поліпшення стану міст в
Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Сучасній
людській цивілізації властиві стрімкі темпи урбанізації. Вони вирішальне
зумовлені двома факторами — «демографічним вибухом» другої половини XX ст. та
науково-технічною революцією в усіх сферах.
Процес світової
урбанізації розпочався в Європі, де вперше почали формуватися міста завдяки
концентрації засобів виробництва, великої промисловості. Становлення
урбанізації почалося на зламі XVIII— XIX ст., коли міста в Західній Європі
зосереджували найважливіші засоби виробництва й посідали ключові позиції у
світовій економіці. 
Початок XXІ ст.
— надзвичайно складний, вирішальний період в історії людства — період
небаченого досі, загрозливого для існування цивілізації посилення низки
негативних факторів, до яких передовсім належать: занепад людської моралі;
зростання бідності, злочинності; підвищення агресивності; поширення хвороб
(особливо СНІДу й злоякісних пухлин); деградація природи; загострення до
критичного рівня конфлікту між техносферою та біосферою.
Безперечно,
вирішальна роль у розвитку суспільства майбутнього й гармонізації відносин між
людиною й природою належить сучасній молоді, тому вкрай необхідним для неї є
підвищення рівня екологічної освіти, осмислення можливих шляхів розвитку
суспільства й природи у XXI ст., засвоєння складних, але надзвичайно важливих
екологічних законів, принципів функціонування екосистем і біосфери,
життєствердних зв’язків людства зі світом, що оточує його.
Спеціалісти
Організації Об’єднаних Націй (ООН), учені-екологи відомих міжнародних і
національних природоохоронних організацій, члени славнозвісного Римського клубу
на підставі наукового аналізу матеріалів про особливості й тенденції
демографічного, соціально-економічного розвитку суспільства й наслідків
науково-технічної революції, даних про стан і перспективи використання
природних ресурсів, а також про стан і динаміку забруднень геосфер і стан
біосфери зробили дуже невтішні висновки.
Об’єктом дослідження є стан довкілля
та екологічні проблеми в містах. 
Предмет дослідження складає система
заходів поліпшення екологічного стану міського середовища.
Мета роботи – проаналізувати причини
виникнення та шляхи вирішення екологічних проблем міст України.
Завдання:
1)    
Проаналізувати
причини виникнення екологічних проблем в Україні;
2)    
Дати
характеристику основних екологічних проблем міст України;
3)    
Проаналізувати
екологічний стан найбільших міст та регіонів України.
4)    
Розглянути
шляхи поліпшення стану міст в Україні.
 
РОЗДІЛ 1. Причини
виникнення екологічних проблем
Технологічна
діяльність людини, наслідком якої є антропогенне забруднення довкілля, зумовила
глобальну екологічну кризу.
Сферою життя
людини стала практично вся планета. Попередні екологічні кризи були лише
передумовою для сучасної загальнолюдської трагедії. Причинами ж сучасної
глобальної екологічної кризи є: нераціональне, споживацьке ставлення людства до
природи; забруднення людської свідомості хибними злочинними ідеями зверхності
одних рас, народів над іншими; мілітаризація, а також підпорядкування цим цілям
наукових пошуків та досліджень.
Старий тип
відносин суспільства з природою на сьогодні себе повністю вичерпав. Людство
постало перед альтернативою — або перейти до якісно нового (тобто п’ятого етапу
взаємодії з природою — практичного подолання відриву людини від природи і
протиставлення людини природі, етану утвердження їх єдності на засадах
формування нової системи, яка б охоплювала і виробництво, і природні процеси, і
життєдіяльність людини, і умови цієї життєдіяльності, або ж, знищивши природу,
знищити і саму себе. Але до практичної реалізації цієї вимоги, на жаль, ще
далеко.
Виходячи з
нинішнього стану довкілля, найгострішими й невідкладними є такі екологічні
проблеми.
Загроза
підвищення температури на планеті внаслідок концентрації вуглекислого газу та
інших хімічних речовин у атмосфері. Вчені вважають, що навіть незначне
збільшення цих речовин може викликати значні (якщо не катастрофічні) кліматичні
зміни з їх трагічними для людства наслідками (танення льоду Арктики й
Антарктиди, підіймання рівня морів та океанів, необхідність переселення сотень
мільйонів людей з приморських регіонів тощо).
Руйнування
озонового шару Землі — тонкої оболонки, яка міститься у стратосфері й оберігає
все живе від згубної ультрафіолетової радіації Сонця та жорсткого
випромінювання Космосу. Дослідження за допомогою спеціальних супутників
показують, що упродовж останніх 10 років озонова оболонка стала тоншою на 3 %.
Над Антарктидою з’явилася озонова дірка розміром, який перевищує площу США.
Виснаження
кисневого забезпечення Землі, пов’язане з варварською вирубкою лісів та
забрудненням поверхні океанів. Так, тропічний ліс, за деякими даними,
вирубується зі швидкістю майже 20 га за хвилину. Якщо так триватиме й надалі,
то десь через 40—50 років його взагалі не стане. Адже за рік це становить понад
10 млн. га. За іншими ж, досить приблизними підрахунками, до середини XXI ст.
залишиться лише третина сьогоднішніх тропічних лісів, тобто головний
постачальник земного кисню вироблятиме його втроє менше, що призведе до загрози
існування самого життя.
Крім того
одночасно з лісами людство втрачає різноманітні види рослинного та тваринного
світу, що також згубно позначиться на кліматі, довкіллі і навіть генофонді
планети.
Виснаження
Світового океану, який поряд з лісами є основним постачальником кисню.
Внаслідок його забруднення нафтою та нафтопродуктами змінюється його
властивість віддзеркалювати (альбедо), що впливає на енергетичний баланс
планети, спричиняє порушення пропорції вологості
Забруднення
навколоземного простору та довкілля сотнями тонн хімічних сполук і
радіоактивних речовин, які мають великі періоди розпаду. Людство вже знайоме з
кількома трагедіями, пов’язаними з цими процесами. Найболючішою з них є
Чорнобиль.
Насамкінець,
поступове вичерпання природних ресурсів. На кожного мешканця розвинутих країн,
за неповними даними, щорічно з надр Землі видобувається близько 30 тонн
корисних копалин. За нарощування виробництва такими темпами заліза вистачить
людству на 250 років, олова на 35, цинку — на 30, міді — на 29 років. Отже, до
2500 року людство використає запаси всіх металів, які є на нашій планеті.
Розвиток
людської цивілізації неможливий без раціональної взаємодії з природою. Людина
отримує все необхідне для життя: енергію, продукти харчування, матеріали, бере
від природи емоційну та естетичну наснагу.
Цілеспрямованість
дії людини на природу зумовлює не тільки позитивний вплив, а й призводить і до
негативних наслідків. Тому сьогодні вкрай необхідна стратегія охорони довкілля,
широке екологічне виховання населення.
Відзначальною
особливістю людини є розробка і створення знарядь виробництва і використання їх
для впливу на навколишнє середовище. Біологічна єдність людини і біосфери
полягає в тому, що людина є однією з ланок кругообігу у природі. Речовини, які
бере людський організм з оточуючого середовища (повітря, води, їжі),
використовуються у процесі життєдіяльності, а потім (звичайно, у зміненому
вигляді) вони виділяються і повертаються у зовнішнє середовище, де внаслідок
біогеохімічних перетворень розпадаються на складові елементи, які знову
надходять у біологічний кругообіг.
Поки людство
було нечисленним, а його діяльність примітивною, люди могли впливати на
навколишнє середовище тільки локально, тобто істотно не змінювати біологічного
кругообігу речовин у масштабах планети і динамічної рівноваги в цілому. При
цьому середовище самоочищалося, що не впливало негативно на організм людини та
її здоров’я.
Із збільшенням
чисельності людства і розселенням його по всій планеті потреби у природних
ресурсах постійно зростають. Людина, щоб забезпечити свої потреби і поліпшити
умови життя, за допомогою запасу знань починає відбирати у природи все більше
її ресурсів, іноді на шкоду собі. На відміну від інших істот людина бере не
тільки ті речовини, які потрібні їй для фізіологічних потреб (кисень, воду,
продукти харчування), а й використовує величезну кількість копалин, лісових та
інших матеріалів, потрібних для функціонування сотень тисяч електростанцій,
фабрик, заводів, їхні відходи потрапляють до навколишнього середовища у кількості,
що перевищує можливості його самоочищення.
Проблема
«Людина — біосфера» має два основних аспекти:
1.   Техніко-економічний,
пов’язаний із зростаючим виснаженням природних ресурсів планети, що ставить
перед ученими чимало проблем щодо пошуку нових джерел енергії тощо;
2.   Екологічний,
пов’язаний із забрудненням навколишнього середовища і порушенням біологічної
рівноваги у системі людина — біосфера.
На планеті
сформувалися регіони, де рівень забруднення біосфери сягнув загрозливих
розмірів. У атмосферу щорічно викидається приблизно 15 млрд. окису вуглецю як
наслідок горіння палива та різних видів господарської діяльності.
В 1991 р. всю територію України було
оголошено зоною екологічного лиха. За два роки до цього спеціалісти-географи
Академії наук України вперше розробили й склали карту стану довкілля за
окремими компонентами природи. Ця карта підтверджує той факт, що, справді, вся
територія нашої країни, за винятком невеликих окремих районів Карпат,
Центрального Полісся, Полтавщини та східної Вінниччини, характеризується як
забруднена й дуже забруднена, а 15 % території належить до категорії
«надзвичайно забруднені регіони з підвищеним ризиком для здоров’я людей і
райони екологічної катастрофи». В ці 15% входить 30-кілометрова зона навколо
Чорнобильської АЕС, південь Херсонської області, юна, окреслена лінією
Дніпропетровськ — Кіровоград — Кривий Ріг — Нікополь — Запоріжжя, а також район
Донбасу.
Вирішення проблеми поліпшення
екологічного стану території України слід розпочинати насамперед із тих
регіонів, у яких ситуація напруженіша й які мають найбільше
соціально-екологічне значення для нашої країни. Такими регіонами визнано
Донецько-придніпровський, Поліський, Карпатський та Азово-Чорноморський із
річкою Дніпро. В усіх цих регіонах наявний цілий комплекс екологічних проблем,
проте кожний із них має ще й свою власну головну проблему. В
Азово-Чорноморському регіоні — це забруднення вод, у Донецьке-Придніпровському
— техногенне забруднення атмосфери та ґрунту, на Поліссі — наслідки меліорації
й осушування боліт, а також чорнобильської катастрофи, в Українських Карпатах —
винищення й деградація лісів і полонин.
 

РОЗДІЛ 2. Основні екологічні проблеми міст України

2.1 Урбанізація та її вплив на природне
середовище

Урбанізацію
неможливо розглядати без зв’язку з розвитком суспільного виробництва, зокрема
важкої індустрії, енергетики, хімічної промисловості тощо. Разом з нарощуванням
промислового потенціалу, створенням нових галузей виробництва у великих містах
зростає чисельність населення. Сучасні великі міста — це центри зосередження
багатогалузевої промисловості, розгалуженої транспортної мережі в густо
населених житлових масивах. Причому найважливішим джерелом зростання міського
населення була й все ще залишається міграція сільських жителів у міста. На неї
припадає більше половини приросту міського населення в Україні.
Сучасне місто
надає своїм жителям багато переваг економічного, соціального та суб’єктивного характеру,
а саме:
• наявність
місць роботи та можливість зміни роботи;
• зосередження
закладів науки та культури;
• забезпечення
висококваліфікованої медичної допомоги;
• можливість
створювати кращі житлові та соціально-побутові умови життя;
• розвиток міжнародної
та регіональної культури.
Визначимо
основні небезпеки життя в урбанізованому середовищі.
2.2 Забруднення атмосфери міст

Основними
джерелами забруднення атмосфери міста є транспорт, енергетичні системи міста та
промисловість.
У містах
зосереджена основна маса транспортних засобів. Це вантажний, власний та
громадський транспорт. Автотранспорт дає 70% усіх токсичних викидів в
атмосферу. В Україні зареєстровано більше 1 млн. вантажних автомобілів та близько
3 млн. легкових. Частка автотранспортного забруднення атмосфери в загальній їх
кількості становить в Ужгороді — 91%, Ялті, Полтаві — 88%, Львові — 79%, Києві
— 75%. За останній час в міському повітрі виріс об’єм оксидів вуглецю,
вуглеводнів, оксидів азоту, сажі. Але найбільшу небезпеку, окрім оксидів азоту,
становлять сірчані та свинцеві сполуки. Їх вміст у міському повітрі значною
мірою зріс. Міста не пристосовані до такої кількості автотранспорту. Довжина
пробігу без зупинок між світлофорами становить лише 400-600 м, внаслідок чого
середня швидкість руху вдень в центрі міста (зокрема, Києва) і на великих
автошляхах знижується до 12-20 км/год, а це збільшує витрати палива в 3-4 рази.
Відповідно збільшуються й викиди. Автотранспорт також призводить до специфічних
форм забруднення повітря. При русі стираються шини, і тисячі тон гуми у вигляді
пилу потрапляють у повітря. Міський автомобільний транспорт не тільки забруднює
повітря продуктами згорання палива, він призводить до зростання надходження
свинцю в навколишнє середовище. В Україні поки ще використовують бензин із
вмістом свинцю 0,36 г/л, тоді як в Англії, Німеччині та США — 0,013-0,15.
Міста — основні
споживачі енергії. Місто споживає енергію у різних формах. Досить широко
використовується викопне паливо — кам’яне вугілля, нафтопродукти та природний
газ. Це вже само по собі визначає забруднення міст продуктами згорання. До
житлових будинків та виробничих приміщень енергія потрапляє у формі електрики,
газу, парового опалення.
Зниження якості
атмосферного повітря небезпечне для здоров’я міських мешканців. Людина за добу
вживає в середньому 25 кг повітря. Навіть, якщо відносний вміст забруднювачів в
повітрі незначний, їх сумарна кількість, яка потрапляє в організм людини при
диханні, може виявитись токсичною. Найбільш поширеною шкідливою домішкою
повітряного середовища є чадний газ. Надмірна кількість цього газу в повітрі
призводить до швидкої втомлюваності людини, головного болю, запаморочення,
ослаблення пам’яті, порушення діяльності серцево-судинної та інших систем
організму.
Специфіка проживання в місті призводить до того, що
люди 80-95% свого часу проводять в приміщеннях (житлові будинки, метро,
службові приміщення). Одним з показників якості міського життя є повітря
приміщень. Згідно з оцінкою Агентства з охорони навколишнього середовища США,
повітря всередині міських приміщень забруднено в 100 разів більше ніж зовні.
Причини
забруднення повітря приміщень: забруднення від спалювання деревини, вугілля в
камінах; невентильовані гази від газових плит та водонагрівачів; аерозолі;
очисники, які містять хлор або аміак; лакові та воскові покриття підлог;
зволожувачі повітря; розпилювачі від комах (інсектициди); дим від цигарок.
Інші токсичні
матеріали — олійні фарби і розчинники, килимовий клей, меблевий лак, із яких
виділяються бензол, толуол та інші речовини.
Заходи щодо
поліпшення якості повітря в приміщеннях:
• ефективний
засіб проти токсинів — домашні рослини;
• замість
освіжувачів повітря використовувати оцет, наливши його в тарілку і поставивши
на 1-2 години в кімнаті; в закритих невеликих приміщення (холодильники, туалет)
поставити відкриту коробочку з харчовою содою; внести в кімнату свіжу гілку
ялини або сосни;
• замість
відбілювачів використовувати харчову соду або буру;
• робити регулярне вологе прибирання приміщення, а
також провітрювання;
• обладнати
кухню витяжною шафою;
• не залишати
відкритими пляшки з миючими та дезінфікуючими засобами.
2.3 Забруднення питної води в містах

Питна вода —
найважливіший фактор здоров’я людини. В крани міських квартир питна вода
потрапляє з річок, водосховищ, озер, з підземних глибин. Найчистіша — підземна
(особливо глибинна, артезіанська) вода. Але для великих міст цієї води не
вистачає.
За даними ВООЗ,
вода може містити 13 тисяч токсичних речовин, водою передається до 80% усіх
захворювань, від яких у світі щорічно вмирає 25 млн. осіб.
У реальних
умовах вода містить органічні й мінеральні сполуки, мікро- і макроелементи,
гази, колоїдні частинки та живі мікроорганізми. Основні компоненти питної води
незмінні — гідрокарбонатні, сульфатні та солі кальцію, магнію та натрію. З
мінералів у воді є кремній, фтор, стронцій, цинк, з макроелементів залізо і
калій. Вміст цих речовин не повинен перевищувати ГДК.
Частки ґрунту і все, що може гнити, вносить у воду
органічні сполуки, їх різноманіття величезне.
Щоб природна
вода була придатна для вживання, вона проходить декілька стадій очищення та
знезараження на водопровідних станціях. Способи очищення забруднених вод можна
об’єднати в наступні групи: механічні, фізичні, фізико-механічні, хімічні,
фізико-хімічні, біологічні, комплексні.
Після
механічних, хімічних та фізико-хімічних методів очищення стічні води підлягають
біологічному очищенню (мікроорганізми) для остаточної очистки стоків від
органічної речовини. Біологічне очищення здійснюється в біофільтрах, в
аеротенках, в біотенках тощо.
Після
визначених методів очищення у воді можуть знаходитись різноманітні віруси та
бактерії (дизентерійні бактерії, холерний вібріон, збудники черевного тифу,
вірус поліомієліту, вірус гепатиті та ін.). Знешкодити мікроорганізми, які
залишились, можна чотирма способами:
• термічна
(скип’ятити);
• за допомогою
сильних окисників (наприклад, хлору, озону, марганцевокислого калію);
• впливом іонів
благородних металів (зазвичай використовується срібло);
• фізичними методами (за допомогою ультрафіолетових
променів або ультразвуку).
Проблема
забезпечення населення України якісною питною водою з кожним роком
ускладнюється, стає більш гострою. Склалася ситуація, коли практично всі
поверхневі, а в окремих регіонах і підземні води за рівнем забруднення не
відповідають вимогам стандарту до джерел водопостачання. Питна вода стає
активним чинником шкідливого впливу на здоров’я і першопричин виникнення
багатьох небезпечних масових інфекційних захворювань, зокрема вірусного
гепатиту А. А внаслідок хлорування в питній воді утворюються хлорорганічні
сполуки, наприклад, кількість хлороформу перевищує в 1,5-2 рази норми,
рекомендовані ВООЗ. Окрім того, в питну воду можуть потрапити інші токсичні
речовини: іони важких металів, сполуки фосфору і сірки, пестициди, нітрати,
нітрити. Про недостатню ефективність існуючої технології очистки води свідчить
високий рівень захворюваності населення кишковими інфекціями. Взагалі ж на
сьогодні відомо близько 100 хвороб, які «дарує» нам питна вода.
Яку ж воду
треба пити, щоб бути здоровим? Одні спеціалісти радять пити воду кип’ячену та
відстояну, інші наполягають на воді «срібній», через те що срібло вбиває
мікроорганізми. Але срібло — це метал, який здатний накопичуватись в організмі
людини, зокрема, в нирках. Сьогодні можна сказати, що «срібна» вода є
лікувальним засобом, який може допомогти при лікуванні деяких хвороб тільки у
випадку її вживання в певних дозах і нетривалий час. Як альтернативу питній
воді використовувати її просто недопустимо.
Згідно з
розпорядженням Київської міської держадміністрації, в місті збудовано та
введено в експлуатацію 25 павільйонів бюветної роздачі артезіанської води. Вода
в них чиста, доброякісна, радіонукліди та важкі метали на таку глибину не
потрапили. Але приблизно в 66% свердловин вода містить підвищену кількість
заліза, марганцю, сірководню, сульфідів, сульфатів, хлоридів, карбонатів та
інших домішок, що звичайно вимагає додаткового очищення цієї води. Нерідко
артезіанська вода не відповідає вимогам щодо бактеріологічних показників.
Наслідком неконтрольованого й довгострокового використання таких вод як питних
можуть бути різні захворювання у людей — отруєння важкими металами, нітратами
та ін. Як правило, артезіанська вода є умовно питною й може служити лише
додатковим джерелом водопостачання.
У торговельних
закладах можна придбати різноманітні індивідуальні та колективні фільтри для
водопровідної води, але лише деякі з них здатні зробити воду максимально
безпечною. Універсальних фільтрів, здатних повністю очистити воду від усіх
шкідливих домішок, просто не існує. Але в наш час фільтри стали предметом
першої необхідності.
2.4 Шумове, вібраційне та електромагнітне
забруднення міст

Для мешканців
міста шум — справа звичайна. Досить часто людина навіть не замислюється над
його протиприродністю. В будь-якому регіоні міста шумить автотранспорт, гуркоче
трамвай, з певним шумом працює підприємство, поблизу злітають з аеродрому
літаки. В квартирах шумлять холодильники і пральні машини, в під’їздах — ліфти.
Цей перелік можна продовжити. Якщо шуму так багато в нашому житті, може
здатися, що він не шкідливий. Однак за своїм впливом на організм людини шум
більше шкідливий, ніж хімічне забруднення. За останні ЗО років у всіх великих
містах шум збільшився на 12-15 дБ, а суб’єктивна гучність виросла в 3-4 рази.
Шум знизив продуктивність праці на 15-20%, суттєво підвищив ріст
захворюваності. Експерти вважають, що в великих містах шум скорочує життя
людини на 8-12 років.
Частота
захворювань серцево-судинної системи у людей, які живуть у зашумлених районах,
у кілька разів вища, а ішемічна хвороба серця у них трапляється утричі частіше.
Зростає також загальна захворюваність.
Особливо вражає
вплив шуму на міських жителів. Якщо на 100 тисяч сільських мешканців припадає
20-30 тих, хто погано чує, то в містах ця цифра виростає в 5 разів. За даними
статистики, жителі великих міст втрачають гостроту слуху вже з 30 років (в
нормі — в 2 рази пізніше). Під впливом шуму погіршується сон та сприйнятливість
до навчання. Діти стають більш агресивними та вередливими.
Для позначення
комплексного впливу шуму на людину медики ввели термін — «шумова хвороба».
Симптомами цієї хвороби є головний біль, нудота, дратівливість, які досить
часто супроводжуються тимчасовим зниженням слуху. До шумової хвороби схильні
більшість мешканців великих міст, які постійно отримують шумові навантаження.
Наприклад, нормативні рівні звуку в дБ для мешканців житлових кварталів повинні
становить 55 вдень і 45 вночі. Однак різні джерела техногенного шуму вносять
вагомий внесок у звукове середовище міста. У сучасних міських районах зі
значним рухом транспорту рівень шуму близький до небезпечної межі в 80 дБ.
Шум діє на організм
людини не тільки прямо й опосередковано. Шум має й інші можливості впливу. Так,
у міських умовах тривалість життя дерев коротша, ніж у сільській місцевості.
Головною причиною цього є вплив інтенсивного шуму. При дії шуму в 100 дБ
рослини виживають 10 днів. При цьому швидко гинуть квіти і уповільнюється ріст
рослин.
Отже, шум
шкідливий, але чи можна зменшити його вплив на живі організми, включаючи
людину. Виявляється, можливо, і таких заходів багато. Насамперед, необхідно
суворо дотримуватись чинних нормативів. На сьогодні на вулицях великих міст шум
не спускається нижче 80 дБ. Для того щоб зменшити цей рівень, докладаються
значні зусилля, насамперед, з удосконалення самої техніки. Конструктори
працюють над малошумними двигунами й транспортними засобами, житлові забудови
віддаляють від вуличних магістралей, останні відокремлюють від будинків
бетонними екранами, поліпшують покриття.
Ефективним
заходом боротьби з шумом в містах є озеленення. Дерева, які посаджені близько
одне від одного, оточені густими кущами, значно знижують рівень техногенного
шуму і покращують міське середовище.
До негативних
фізичних чинників міста належить також вібрація. Джерелами вібрації в містах є:
рейковий транспорт, автомобільний транспорт, будівельна техніка, промислові
установки.
Зазвичай
вібрація розповсюджується від її джерела на відстань до 100 м. Найбільш потужне
джерело вібрації — залізничний транспорт. Коливання грунту поблизу залізниці
перевищує землетрус силою 6-7 балів. В метро інтенсивна вібрація
розповсюджується на 50-70 м.
Несприятливо впливають на організм людини і
електромагнітні випромінювання промислової частоти (50 герц) та частот
радіохвильового діапазону. В помешканнях електромагнітні поля створюють:
радіоапаратура, телевізори, холодильники тощо, що становить певну небезпеку.
Якщо поруч знаходиться постійне джерело електромагнітного випромінювання, яке
працює на аналогічній (чи є кратною) частоті, що може призвести до збільшення
або зменшення нормальної частоти роботи людського органа, то наслідком цього можуть
бути головний біль, порушення сну, перевтома, навіть загроза виникнення
стенокардії. Найбільш небезпечним випромінювання є тоді, коли людина (а
особливо дитина) спить.
Безперечно,
обійтися без електропобутових приладів неможливо, та й не потрібно. Головне —
дотримуватись певних правил:
• у спальні не варто встановлювати комп’ютер, «базу»
для радіотелефона, а також вмикати на ніч пристрої для підзарядки батарейок та
акумуляторів;
• телевізор,
музичний центр, відеомагнітофон на ніч треба вимикати з електромережі;
• електронний
будильник не повинен стояти в головах;
• потужність мікрохвильових печей може змінюватись,
тому час від часу треба звертатися до майстра, щоб контролювати рівень
випромінювання.
РОЗДІЛ 3. Екологічний стан окремих міст та регіонів України,
заходи його поліпшення

3.1 Екологічний стан м. Київ

Київ.
Київ — це столиця України, великий культурний, історичний та
торговельно-промисловий центр. Столиця незалежної України славиться своїми архітектурними
пам’ятками, економічним та науково-технічним потенціалами, вигідним
географічним положенням і чудовим ландшафтом.
Київ
є одним, з провідних центрів машинобудування й точного приладобудування,
хімічної, легкої та харчової промисловості. Він має потужну енергетичну базу,
будівельну індустрію, житлово-комунальне господарство, розвинуту мережу
підприємств торгівлі, побутового обслуговування та громадського харчування. Для
Києва характерні великі масштаби і галузева різноманітність, наявність галузей
важкої та легкої промисловості, випуск широкого асортименту продукції
виробничого призначення і товарів народного споживання.
Зростання
населення і промислового виробництва зумовили необхідність інтенсивного
індустріального, житлово-комунального та соціально-культурного будівництва,
розширення транспортної та енергетичної мереж; міста. Щільність забудови в
Києві безперервно збільшується, що негативно впливає як на міське природне
середовище, так і на міського жителя. Через нарощування промислово-енергетичного
і транспортного потенціалів підвищується рівень забруднення навколишнього
природного середовища.
Основними
джерелами забруднення навколишнього середовища в Києві є промислові
підприємства, насамперед енергетичного комплексу, а також хімічні й транспорт,
особливо автомобільний.
Сучасне
місто не можна уявити без транспорту, проте саме транспорт, насамперед
автомобільний, належить до найбільших і найшкідливіших джерел забруднення
повітря (до 70%). До того ж, із цим видом забруднень боротися важко і складно.
Двигуни викидають у повітря значну кількість оксидів карбону, вуглеводних
сполук, оксидів нітрогену, сполук свинцю та інших токсичних і канцерогенних
речовин. І чим більше автомашин у місті, чим інтенсивніший їхній рух, тим вищі
рівні забруднення навколишнього середовища, тим відчутніша шкода здоров’ю
людини. Смог все сильніше наступає на Київ, а загазованість атмосферного
повітря — складова частина екологічної кризи великого міста.
Несприятливий
вплив на стан атмосферного повітря має аеропорт «Жуляни», який розташований
неподалік від центральної частини міста. Окрім того, він є джерелом підвищеного
шумового впливу.
Зростаюче
шумове забруднення великого міста також спричиняє чимало неприємностей
городянам, негативно відбивається на їхньому здоров’ї та психічному стані. З
розвитком усіх видів транспорту, інтенсивного будівництва збільшуються шумові
навантаження на людину, зумовлюючи її роздратування, психічну
неврівноваженість, безсоння і як наслідок — серцево-судинні та психічні
захворювання. Тепер на вулицях Києва в багатьох районах шум іноді досягає у
денні часи 80-90, а в нічні — 50-60 децибелів, що не є нормальним явищем.
Дослідження показують, що саме акустичне забруднення міського середовища є
одним з найвірогідніших чинників, що призводять до зростання гіпертонічної
хвороби та інфаркту міокарда.
Унаслідок
екологічно безграмотного господарювання на стічні канави перетворилися малі
річки, які могли б бути окрасою нашого міста. Наприклад, відома річка Либідь,
яка протікає по територією семи районів Києва. На її берегах розташовано понад
350 великих і малих підприємств та господарських об’єктів. У стічних водах, які
потрапляють у річку Либідь з промислових майданчиків без очищення, вміст
забруднювачів часто в 30-40 разів перевищує гранично допустимі концентрації.
Значна кількість їх стікає потім у Дніпро.
Однак
слід зауважити, що достатньо успішно, порівняно з іншими містами України, в
Києві вирішено проблеми очищення міських стічних вод та захоронення побутових
відходів. Окрім того, в кожному районі міста відкрито бювети з джерельною
водою.
Київ
— місто новобудов та інтенсивної реконструкції, зокрема, житлового фонду.
Недотримання комплексного підходу, в тому числі екологічного, до освоєння тієї
чи іншої території, що забудовується, часто призводить до перетворення житлових
мікрорайонів у будівельні майданчики. При цьому знищуються дерева, зазнають
шкоди рослинний покрив, асфальтові та інші покриття, відбувається інтенсивне
забруднення середовища пилом і викидними газами будівельної техніки, а також
шумове забруднення.
Для
Києва залишається актуальною проблема радіоактивного забруднення, тому що на
ньому лежить відбиток Чорнобильської катастрофи.
Дуже
сприятливо відображається на екологічному стані міста те, що більше половини
усієї території Києва займають зелені насадження. На південному сході міста
розташований великий лісовий масив Пуща-Водиця, на півдні — Голосіївський ліс.
У межах міста є 13 великих парків, численні сквери, два ботанічні сади та
різноманітне вуличне озеленення. За площею зелених насаджень на одного мешканця
(160-170 м2) Київ займає друге місце в Європі.
3.2 Донецька область: екологічні проблеми

Донецька
область є регіоном із критичним станом навколишнього середовища.
Займаючи
менше ніж; 4,5% території України, Донецька область виробляє приблизно п’яту
частину її промислової продукції. Техногенний стан у регіоні такий, що на
кожний квадратний кілометр тут щорічно випадає близько 70 т шкідливих викидів.
Це у багато разів перевищує середні показники по країні.
Донецька
область — одна з найменш забезпечених водними ресурсами. На кожного жителя тут
припадає у п’ять разів менше води, ніж: у середньому по Україні. При цьому
головними споживачами води є промислові підприємства, а не люди.
Загальне
скидання стічних вод, у тому числі вкрай мінералізованих шахтних, коливалося в
області за останні роки від 1969 до 1.751 млн м3/рік і становило
третину всіх забруднених стоків України. І це менше ніж: на 4,5% її території!
Характеризуючи
стан атмосферного повітря у цілому по Донецькій області, необхідно відзначити
деяке його поліпшення і стабілізацію рівнів забруднення. Адже багато
промислових підприємств не працюють. Проте ситуація у ряді міст залишається
напруженою. В атмосферу викидається понад 40% усіх шкідливих речовин, середня
щільність яких у 7 разів перевищує середньоукраїнський рівень, а в містах
Маріуполі, Макіївці, Єнакієве, Горлівці — у 200 разів. Високі рівні забруднення
атмосфери зафіксовано також у Красноармійську та Костянтинівці.
Аналіз
якості атмосферного повітря виявив високі рівні забруднення (з перевищенням
ГДК):
— завислими
частинками — в Маріуполі, Констянтинівці, Макіївці, в Амросіївському районі;
— сірководнем
— у Горлівці та Маріуполі;
— фенолами
— у Маріуполі, Макіївці та Краматорську;
— оксидами
нітрогену — у Краматорську, Макіївці, Єнакієвому.
Найвищий
рівень забруднення атмосферного повітря свинцем помічено у Донецьку та
Констянтинівці. Причина цього в обласному центрі — наслідок викидів
автотранспорту, а в Констянтинівці — недостатня ефективність природоохоронних
заходів за високої концентрації підприємств кольорової металургії. Таким чином,
у промислових містах області рівень забруднення атмосфери класифікується як
небезпечний і надзвичайно небезпечний.
Значне
забруднення повітря в Донецьку частково компенсується численними зеленими
насадженнями та квітниками. Тут є більше ЗО парків та садів і близько 60
скверів. Зеленими насадженнями зайнято більше половини загальної площі міста.
Скидання
неочищених і недостатньо очищених стічних вод становлять по області понад 25%
загального скидання забруднених стічних вод в Україні. Щодо більшості малих
річок, то вони взагалі перетворилися у стічні канави промислових підприємств,
їхні береги засмічено, захаращено виробничими відходами.
В
області на державному балансі нараховується понад 700 родовищ сировини 36
видів. Найбільш розповсюджені з них — кам’яне вугілля, флюсові вапняки та
доломіти, вогнетривкі глини, будівельний камінь і пісок. Інтенсивна розробка
корисних копалин, їхня переробка негативно впливають на навколишнє природне
середовище. Робота вугільних підприємств, зокрема, спричинює розвиток
деформації ґрунтів, ерозію та підтоплення земель.
Так,
в області знаходиться близько половини усіх відходів вуглевидобутку та
вуглезбагачення, понад 40% металургійних шлаків, понад 30% золошлакових
відходів теплоелектростанцій. У регіоні зібралося понад 2,7 млрд. м3
отруйних відходів, і кількість їх щороку збільшується на 160 млн. т. Смітниками
і нагромаджувачами відходів, кар’єрами і породними відвалами, відпрацьованими
проммайданчиками, що вимагають рекультивації земель, зайнято вже близько 2%
території За відсутності полігонів для їхнього збереження та заводів для
переробки все це знаходиться на території підприємств, створюючи виняткову
небезпеку. І поодинокими є приклади, коли відходи відправляють на переробку.
Як
безпосередній наслідок негативних екологічних процесів можна розглядати високу
смертність та малу народжуваність в області, населення якої за останні роки
зменшилося майже на 400 тисяч чоловік (загальна смертність населення за останнє
десятиліття виросла з 12,7 до 17 на тисячу жителів). За цей час утричі зросла
смертність від гіпертонічної хвороби, на 77,8% — від ішемічної хвороби серця,
на 54,8 — від хворіб органів травлення.У 2,7 разів зросла патологія крові та
кровотворних органів.
3.3 Портове місто Одеса

Одеса
— важливий науковий, культурний та адміністративний центр України, одне з
найбільших міст країни.
Одеса
є також: великим портом України та має два портові міста-супутники — Іллічівськ
(на березі Сухого лиману) та Южний (на Григорівському лимані). Цей портовий вузол
Іллічівськ — Одеса — Южний, який простягнувся вздовж Чорноморського узбережжя
на 60 км, створює досить напружену екологічну обстановку для морської
екосистеми цього регіону.
Забруднення
морського середовища відбувається через викиди в море неочищених або
недостатньо очищених стічних вод Одеси, а також забрудненого поверхневого стоку
з міської території.
Надзвичайно
небезпечна зона з миттєвою загибеллю всього живого, що там перебуває, може
виникнути при аварії на Одеському припортовому заводі в місті Южному, який є
кінцевим пунктом аміакопроводу з Тольяті Самарської області Росії. Є загроза
дії небезпечних виробництв у зоні Одеської затоки. У випадку розливу аміаку з
аміаковозів і попадання його в атмосферу зона небезпечного для життя ураження
охопить весь берег Одеси, починаючи з Чорноморки, включаючи саму Одесу,
Крижанівку, Фонтанку, Новодофіновку та місто Южний.
Після
закінчення будівництва терміналу для нафти на 40 млн. т з технологічною
платформою на відстані 20 км від берега у випадку катастрофи можуть
утворюватися смертельно небезпечні території в радіусі 7,5 км; помірно
небезпечний регіон у радіусі 12,5 км. Однак Одеський термінал, який призначений
для прийому та подальшого транспортування азербайджанської нафти, частково
ліквідує односторонню залежність України від поставок російської нафти.
Забрудненню
атмосфери та утворенню значної кількості стічних вод сприяють промислові
об’єкти машинобудування, хімії і нафтохімії, переробки риби та
сільгосппродукції. 75% сумарного викиду забруднювачів в атмосферу дає
автотранспорт та частково морські судна, особливо в літній період. Очисні
споруди Одеси перевантажені та застарілі. Досить часто відбуваються розриви
каналізації, і в море потрапляє велика кількість забруднених стічних вод.
У
місті постійно існує проблема нестачі питної води. Єдиним джерелом
водопостачання є водозабір з річки Дністер.
Одеса
— мальовниче зелене місто, в якому велика кількість парків, скверів, бульварів;
площа зелених насаджень становить 17%.
Одеса
також великий курортно-рекреаційний центр, який має такі рекреаційні ресурси,
як море, узбережжя, лимани, відомі лікувальні грязі. Але в останні роки
екологічний стан регіону викликає занепокоєння. Практично щороку закриваються
для купання одеські пляжі через небезпечний санітарний стан морського
середовища в узбережній зоні. Дунай, Дніпро та Дністер разом узяті виносять за
рік близько 100 тис. т фосфатів, до 1 млн. т нітратів та більше 2 млн. т
органічних речовин. Через окислення органічних речовин у воді зникає кисень.
Вміст небезпечної для здоров’я бактеріальної мікрофлори у морській воді
перевищує норми в сотні тисяч разів.
З
1965 по 1980 рік з метою запобігання зсувів уздовж берегової лінії було збудовано
споруди від зсувів — хвилеломи та буни. Ці споруди не тільки відокремили пляжну
зону від моря, туди вивели труби дренажних систем, якими скидають щорічно до 20
млн. м3 прісної води. Внаслідок цього морська вода в узбережній зоні
опрісніла настільки, що більшість морських тварин-біофільтраторів загинуло.
Окрім того, споруди порушили природний водообмін, і пляжні місця для купань
практично перетворилися на стічні канави, де купатися та бути на березі
небезпечно через обсіменіння піску небезпечними бактеріями. В одному літрі
морської води було виявлено більше 250 тис. клітин кишкової палички, а
максимальна кількість бактерій в одному літрі морської води на популярному
пляжі Одеси, Аркадії, досягала 2,4 млн. клітин.
Величезна
територія міста і його передмістя, які простяглися на десятки кілометрів уздовж
берега моря і лиманів, повинна буди захищена та збережена для майбутніх
поколінь.
3.4 Чорнобиль – відлуння подій

Події,
початок яким поклала ніч на 26 квітня 1986 року, поділили історію України
навпіл. Відтоді наші люди звикли до такого часового визначення, як до Чорнобиля
і після Чорнобиля. Було надовго і серйозно порушено нормальну життєдіяльність,
виробничий ритм у багатьох регіонах України, колосальних втрат зазнали економіка
та соціальна сфера. Важко піддаються оцінкам соціально-психологічні наслідки
цієї техногенної катастрофи і шкода, заподіяна нею навколишньому середовищу.
Аварія
на ЧАЕС знищила і спотворила 5 млн. життів, а деякі експерти стверджують, що
серйозне опромінення отримали 8,5 млн. чоловік. Кожний третій з них хворий, і з
кожним роком хворих стає все більше й більше. Сьогодні аварійний реактор
закрито під об’єктом «Укриття», так званим саркофагом, але рівень радіації
навколо нього (і не тільки) все одно перевищує природний фон у сотні разів —
занадто багато радіоактивних речовин викинуло вибухом. Має бути збудоване нове
укриття над старим.
Під
радіоактивне зараження підпало 17 країн. Фон помітно підвищувався в Італії,
Норвегії, Польщі, Румунії, Фінляндії, Швеції. Вітром радіоактивний пил занесло
навіть до Африки та Америки. Але справжньою трагедією цей день став для
Білорусії, Росії та України.
Три
основні райони забруднення, де середній рівень перевищив 1 Ки/км2,
знаходяться на території Білорусії, Росії та України. Радіоактивному зараженню
підпало загалом 150 тис. км2, де мешкало 5 млн. чоловік.
Коротко
охарактеризуємо 30-кілометрову зону — зону відчуження та безумовного
(обов’язкового) відселення. Площа названих зон становить 2,6 тис. км2,
на ній знаходяться 94 колишні населені пункти, у 13 з яких нині проживають410
самопоселенців. На території зони відчуження знаходяться 2,8 млнм3
радіоактивних відходів загальною активністю більш як 200 тис. кюрі, це без
об’єкта «Укриття».
У
зоні зараз близько 200 дрібних захоронень — нашвидкоруч закопали радіоактивне
сміття. Але збудовано добре оснащене сховище «Вектор», яке призначене для
збереження відходів з низькою та середньою активністю протягом 300 років.
Будують ще одне сховище.
Зону
оточено колючим дротом. Однак деякі люди повернулись назад до своїх домівок.
Переважно це старі люди і, на думку лікарів, у них накопичилось стільки
звичайних хвороб, що помруть вони скоріше від них, а не від радіації. Живуть ці
люди натуральним господарством, рибальством та мисливством. Живуть вони, як
правило, саме в селах і саме в тих, де рівень радіації порівняно невисокий.
Зона
— рай для біологів. У центрі Європи утворився своєрідний заповідник площею
близько 3 тис. км2, де майже немає людей та господарської
діяльності, внаслідок чого активно розвивається тваринний і рослинний світ. В
останні роки тут помічено майже 100 видів організмів, які є в Червоній книзі. А
ще вчені привезли сюди 30 коней Пржевальського для того, щоб вони знищували
заражену траву на покинутих полях та пасовиськах. Коні прижились — зараз їх уже
вдвічі більше. А завезені зубри загинули.
Згідно
з українським законодавством мільйони людей мають статус постраждалих внаслідок
Чорнобильської катастрофи, тобто понад 3 млн. потерпілих, з них 1,2 млн. —
діти.
Досить
складна ситуація зі станом здоров’я людей, віднесених до І категорії, тобто
інвалідів. Це близько трьох тисяч прооперованих на рак щитовидної залози, це
зростання смертності та інвалідності, зменшення народжуваності, скорочення
тривалості життя на три-чотири роки порівняно з іншими громадянами нашої
країни. На жаль, сьогодні також спостерігаються тенденції до погіршення
загального стану здоров’я дітей. За час після аварії загальна захворюваність
дітей зросла втричі, за останні п’ять років приріст становить 36%. Найбільші
зміни спостерігаються у групі дітей з опроміненою щитовидною залозою, залежно
від дози опромінення. Серед таких дітей частіше трапляються вторинні
імунодефіцитні стани, функціональні розлади судинного тонусу, порушення
мінерального обміну. Основним патогенним фактором постає поєднаний вплив
іонізуючого випромінювання і психологічного стресу, зміни умов життя, зумовлені
аварією та її наслідками. Ці фактори посилюють один одного і сприяють значному
погіршенню нейропсихічного та психосоматичного здоров’я дітей.
Пройшло
вже майже 20 років після аварії, і головний урок Чорнобиля те, що ця катастрофа
— назавжди.
3.5 Шляхи поліпшення стану міст в Україні

Роблячи
підсумки, можна сказати, що екологічна ситуація залишається вкрай складною,
навантаження на навколишнє середовище зростає. Забруднення і виснаження
природних ресурсів й надалі загрожує здоров’ю населення, екологічній безпеці та
економічній стабільності держави.
Зростають
площі еродованих земель, посилюються процеси підкислення, засолення,
ущільнення, підтоплення, забруднення та засмічення ґрунтів, зменшується вміст
гумусу.
У
населених пунктах скорочуються площі зелених насаджень, руйнуються системи
захисних лісових смуг уздовж залізниць, автомобільних шляхів та каналів.
Водні
ресурси використовуються нераціонально, продовжується їхнє забруднення та
виснаження. Наявні очисні споруди працюють неефективно, почастішали аварійні
скиди забруднених зворотних вод. Продовжує зростати диспропорція між
потужностями водопостачання та водовідведення.
Забруднення
повітря в більшості міст за окремими показниками перевищує встановлені
нормативи. Зростає частка автотранспорту в загальному забрудненні атмосфери.
Залишається
невирішеною проблема збирання, обробки, знешкодження та видалення відходів,
зростає засміченість територій побутовими відходами.
Таким
чином, назріла нагальна потреба ефективного і прискореного розв’язання в нашій
країні завдань екологічної безпеки соціально-економічного розвитку та
переведення національної економіки на модель сталого й екологобезпечного
функціонування вже в найближчій перспективі.
Головна
мета сучасного етапу національної політики — суттєве поліпшення стану
навколишнього середовища України в антропосфері, соціосфері, техносфері,
біосфері, атмосфері, гідросфері, літосфері та інших компонентів, створення
еколого-економічних передумов для сталого або збалансованого розвитку нашої
держави.
Виділяється
7 пріоритетів:
—
забезпечення екологічної безпеки ядерних об’єктів і радіаційного захисту
населення та довкілля;
—
мінімізація впливу наслідків аварії на ЧАЕС;
—
поліпшення екологічного стану річок, зокрема, басейну Дніпра та якості питної
води;
—
стабілізація і поліпшення екологічної ситуації в містах та промислових центрах Донецько-Придніпровського
регіону;
—
будівництво нових та реконструкція чинних потужностей комунальних очисних
каналізаційних споруд;
—
запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів, поліпшення їхнього
екологічного стану;
—
формування збалансованої системи природокористування;
—
збереження біологічної та ландшафтної різноманітності. Стратегічні напрями
державної політики на найближчі роки:
Безпека
в антропосфері: екологізація
всіх сфер життєдіяльності населення в контексті національної безпеки України,
реалізація концепції екологічної освіти, впровадження системи професійної
екологічної підготовки державних службовців і керівників та інше.
Безпека
в соціосфері: вдосконалення законодавчої
бази, гармонізація екологічного законодавства з європейським, підсилення
екологічної складової в загальному процесі переходу країни до сталого розвитку;
недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних
технологій, речовин, матеріалів, генетично модифікованих продуктів тощо.
Безпека
техносфери: вдосконалення
та поширення інформації про стан об’єктів підвищеної небезпеки, запобігання
виникненню надзвичайних ситуацій, підвищення ступеня захисту населення та інше.
Безпека
атмосфери: пом’якшення
впливу глобальних змін клімату, транскордонної міграції забруднень на стан
повітряного басейну України; впровадження екологічно безпечних технологій,
поліпшення екологічного стану повітря в містах і промислових центрах.
Безпека
гідросфери: запровадження
інтегрованого управління водними ресурсами, прискорення переходу до управління
водокористуванням за басейним принципом; поліпшення екологічного стану річок та
підземних вод України, якості питної води.
Отже, Україна має
різноманітний природно-ресурсний потенціал та вирізняється ландшафтним
різноманіттям. Окремі види природних ресурсів протягом багатьох років зазнавали
масштабної екстенсивної експлуатації і тепер потребують дбайливого та
ощадливого ставлення до себе. Особливо це стосується земельних, водних та
лісових ресурсів. Водночас багатство окремих видів ресурсів, значний трудовий і
науковий потенціал, працездатність народу України, сприятливий клімат і
географічне положення, певна розвиненість промислового комплексу — все це
створює умови для сталого зростання економіки України. Але сьогодні потрібно
також усвідомити необхідність зберегти гідні умови життя для майбутніх
поколінь.
ВИСНОВКИ
Розвиток
людства з його технічними можливостями виявився для біосфери подібним до
вибуху, тому що біосфера адаптована до повільних і поступових впливів.
Проблема
збереження життя постає досить гостро. Її вирішення потребує кардинальних змін
не тільки матеріального характеру, але й переосмислення людиною власних
цінностей. Не дивлячись на прогрес технологічного процесу посилюється демографічна
криза. Але порівняно з 18 19 століттями спостерігається деяке зростання
чисельності населення у XX столітті, причиною цього стало поліпшення харчування
та санітарно-гігієнічних умов, що запобігає виникненню багатьох епідемій, а
також заходи щодо зниження дитячої смертності. 
Незважаючи на
переваги міського життя, міське середовище для людей є штучним і відірваним від
природного, того, в якому тисячоліттями проходило їхнє життя. Штучне міське
середовище шкідливо впливає на здоров’я населення через забруднення
атмосферного повітря, дефіцит сонячного проміння, води, а також стресових
факторів, зумовлених напруженим ритмом життя, скупченістю населення,
недостатністю зелених насаджень тощо. Також небезпеку для здоров’я людей у
місті становлять шумові, вібраційні навантаження, транспортні проблеми, вплив
електричних, магнітних, іонізаційних полів.
Отже, в умовах
великого міста загострюються всі сторони життєзабезпечення людей: постачання
достатньої кількості повноцінних продуктів харчування та питної води, контроль
і запобігання забруднення повітря, водних ресурсів, ґрунтів, утилізація та
захоронення нагромаджуваних шкідливих виробничих та побутових відходів, а також
соціальні проблеми, пов’язані з різким зменшенням вільного «життєвого»
простору, зростанням міст у висоту, збільшенням захворювань, зумовлених
забрудненням та інші.
Унаслідок
непропорційного розміщення продуктивних сил територія України, її природне
середовище постійно зазнають значних техногенних навантажень, які у 4-5 разів
перевищують аналогічні навантаження у розвинених державах.
Найбільше
техногенне навантаження на територію характерне для таких індустріально
розвинених областей, як Донецька, Дніпропетровська, Київська, Луганська,
Запорізька.
Наслідки
аварії на ЧАЕС стали довготривалим фактором радіаційної небезпеки для населення
на значній території України. Площа зони радіоактивного забруднення із
щільністю 1 Кі/км2 і вище становить більше 45 тис. км2.
Список використаної літератури
1.        
Білявський
Г.О. та інші. Основи екологічних знань: Пробний підручник для учнів 10 –11
класів. – К.: Либідь, 2000. – 336 с.
2.        
Голубець
М.А., Кучерявий В.П., Генсірук С.А. та ін. Конспект лекцій з курсу
«Екологія і охорона природи». К., 1990.
3.        
Екологічна
безпека України: аналіз, оцінка та державна політика /А.Б. Качинський, Г.А.
Хміль. — К.: НІСД, 1997. — 127 с.
4.        
Злобін
Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навч. посібник. – Суми: ВТД
“Університетська книга”, 2003. – 416 с.
5.        
Кондратюк
Є.М., Харкота Г.І. Словник-довідник з екології. К., 1987.
6.        
Костецький
В.В. Екологія перехідного періоду: держава, право, економіка
(економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища в
Україні). — К., 2001.
7.        
Кучерявий
В.П. Екологія. – Львів: Світ, 2001. – 500 с.
8.        
Ситник
К.М., БрайонА.В., Городецкий А.В. Биосфера, экология, охрана природы. К., 1980.
9.        
Стегній
О.Г. Неурядові екологічні організації України: сучасний стан і перспективи
розвитку (за рез. нац. соціол. досл.). — К.: Наук, думка, 1996. — 111 с. 
10.      
Україна і
світове господарство: взаємодія на межі тисячо-літь/А.С. Філіпенко,В.С.
Будкін,А.С. Гальчинський та ін. — К.:Либідь, 2002. — 470 с.
11.      
Україна
на зламі тисячоліть: історичний екскурс, проблеми, тенденції та перспективи:
(Кол.моногр.)/ Г.В. Щокін, М.В. Попович, М.С. Кармазіна та ін.; За заг. ред.
В.Г. Щокіна, М.Ф. Головатого — К.: МАУП, 2000. — 384 с. 
12.      
Хилько
М.І. Екологічна культура: стан та проблеми формування. — К.: Знання, 1999. — 36
с.
13.      
Экологические
движения в странах Запада / Аспекты теории и практики. — М.: Прогресе, 1990. —
258 с.