1. 
Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки
Людині для існування необхідно виробляти життєві блага: продукти
харчування, одяг, взуття, житло, транспортні засоби, меблі, засоби зв’язку,
ліки та ін. Для виробництва благ потрібні економічні ресурси: сировина, земля,
робоча сила, обладнання, приміщення, підприємницькі здібності. їх запаси завжди
лімітовані, тому обмежені і можливості виробництва всіх благ. Крім того,
потреби людини безмежні, вона бажає покращувати своє забезпечення благами без
кінця. Ці дві особливості людської поведінки вступають у гостре протиріччя між
собою, тому в людей залишається лише один вихід — економити.
Отже, предметом вивчення економічної теорії є діяльність людей,
пов’язана з досягненням ефективного використання обмежених ресурсів для
найкращого задоволення потреб у життєвих благах.
Економічні явища можна досліджувати на різних рівнях. Якщо в якості
об’єкта дослідження взяти національну економіку, то такий підхід називають
макроекономічним. Макроекономіка — це частина економічної теорії, що вивчає
економіку в цілому. Вона досліджує такі проблеми, як обсяги національного
виробництва (показники і динаміка), розподіл національного продукту, зайнятість
і безробіття, інфляція і дефляція, роль держави в економічному житті
суспільства та інші.
Якщо ж розглядати господарську діяльність окремих економічних
суб’єктів — людей, підприємств, організацій, то такий підхід називається
мікроекономічним. Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає
діяльність окремих економічних одиниць і структур, таких як домашні
господарства, підприємства, ринки окремих благ. Головні проблеми, які досліджує
мікроекономіка, — це попит, пропозиція, ціна, заробітна плата, підприємництво,
конкуренція, прибуток.
Для прикладу, порівнюючи економіку з лісом, можна сказати, що
мікроекономіка не бачить за окремими деревами всього лісу, а макроекономіка за
цілим лісом — окремих дерев. Звичайно, достатньо повне уявлення про економічне
життя суспільства можна отримати лише вивчивши як мікроекономічні, так і
макроекономічні проблеми. «Ви освічені менш ніж на половину, — говорить П.
Самуельсон, — якщо Ви знаєте лише один розділ, але не маєте уяви про інший
розділ економіки»2. У багатьох випадках взагалі важко
розмежувати мікроекономіку та макроекономіку. Навіть у наш час, коли
мікроекономіка визнана в усьому світі, поділ на макро- та мікроекономіку дещо
умовний. Вивчення кожного розділу теоретичної економіки передбачає розуміння
взаємозалежності та взаємозв’язку мікро — та макроявищ. Наприклад, ринок
капіталу є ринком одного з ресурсів, а тому досліджується в мікроекономіці.
Разом з тим, це одна з головних проблем макроекономіки, оскільки вона пов’язана
з інвестиціями, інфляцією та соціальною стабільністю суспільства в цілому.
Також досить поширеним є ототожнювання мікроекономіки з економікою
підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються, тому що вони
обидві вивчають управлінські рішення підприємств щодо своєї ринкової поведінки.
Але відмінностей між ними значно більше: мікроекономіка вивчає споживацькі
переваги, поведінку підприємств, ринкові попит і пропозицію, залишаючи поза
увагою питання самого організаційного процесу прийняття рішень на
підприємствах, їх організаційні форми, показники господарської діяльності
підприємств, що вивчаються в економіці підприємства.
Як самостійна частина економічної теорії мікроекономіка
сформувалася в кінці XIX — на початку XX століття. Основи
мікроекономіки виявляються ще в класичній політичній
економіці. Адам Сміт заклав основи функціонального аналізу. Він також вважав,
що багатство створюється в процесі виробництва, а розподіл праці, конкуренція,
продуктивність праці, ринок підвищують ефективність виробництва. Держава, на
думку Сміта, повинна здійснювати лише мінімальний вплив на економіку. Ринок він
порівнював з «невидимою рукою», яка ефективно направляє індивідуальні
економічні сили.
Засновниками мікроекономіки вважаються вчені Жан Батіст Сей і
Томас Мальтус. Теорія трьох факторів виробництва Сея та закон спадної доходності
Мальтуса досі використовуються в мікроекономіці.
У кінці XIX століття з’явилась ціла плеяда
економістів неокласичного напряму: А. Маршал, К. Менгер, Ф. Візер, Дж. Б.
Кларк, Е. Бем-Беверк та інші. Неокласики істотно модифікували теорію цін.
Зокрема, ними були введені такі поняття, як попит, пропозиція, ціна рівноваги
та інші. Покупець займає у неокласиків важливе місце в ціноутворенні, у
класичній же школі акцентувалась увага на головній ролі виробника у процесі
ціноутворення. До мікроекономіки у цей період активно ввійшли математичні
методи, графіки, психологія.
7.
Зміна оптимального стану споживача в результаті зміни його доходу. Граничний
аналіз і будова лінії „доход – споживання”
Якщо вважати, що товар X
вибирається з цілої множини інших товарів, то в цьому випадку розширене
бюджетне обмеження матиме такий вигляд:
І=РХХ+∑РуХ1 (1)
За цих умов дещо інакшим буде зміст лінії бюджетних обмежень. Адже
на графіку, з одного боку, буде кількість товар X, яку
може придбати споживач, виходячи з його доходу, а з іншого — витрати в грошовій
формі на придбання всіх інших товарів (рис.1).
Бюджетна лінія перетинає вісь Ү у точці, що відповідатиме
загальному рівню доходу споживача I, адже витрати на товар
  PY
          Α      
X
Рис. 1. Лінія розширеного бюджетного обмеження
PY