МІНІСТЕРСТВО
ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра
економічної теорії
К
У Р С О В А Р О Б О Т А
з
основ економічної теорії, мікроекономіки
та
макроекономіки
на
тему № 36
Бюджетна
політика як інструмент державного регулювання економіки
Студентки 2 курсу 15 групи
денної форми навчання
Факультету економіки
менеджменту і права
Карасьової Г.А.
Науковий керівник – асистент
Міняйло О.І.
Київ
– 2008


Зміст
Вступ
1. 
Сутність,
цілі та засоби бюджетної політики держави
2. 
Поняття
державного бюджету та бюджетне обмеження
3. 
Державне
регулювання бюджетної політики України
4. 
Бюджетна
політика в Україні: проблеми та перспективи розвитку
5. 
Напрямки
бюджетної політики України у 2008 році
Висновки та пропозиції
Список використаної літератури



Вступ

Розвиток
суспільно-економічних відносин в Україні підтверджує необхідність якомога
скорішого вирішення проблеми фінансової стабілізації — основи загальнодержавної
стабілізації і виходу з економічної кризи. Бюджетна політика становить основу
фінансової політики, яка пов’язана насамперед із формуванням і виконанням
бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів.
Державний бюджет – це
головний фінансовий документ за яким живе країна протягом року. Від його
збалансованості залежить подальший розвиток економіки, добробут громадян цієї
країни. Використання різних методів бюджетної політики дозволяє суттєво
впливати на основні макроекономічні показники розвитку країни: інфляцію,
зайнятість, розмір валового внутрішнього продукту. За рахунок бюджету фінансуються
загальні блага, які необхідні суспільству, проте кожний окремий громадянин не
може визначити скільки він на ці блага повинен витратити.
Таким чином
необхідно відмітити, що вивчення загальних засад формування державного бюджету
та визначення основних напрямків бюджетної політики є дуже важливою та
актуальною темою дослідження.
Ціллю моєї
курсової роботи є вивчення структури державного бюджету та основних
інструментів бюджетної політики.
Для досягнення
встановленої мети у курсовій роботі були вирішені наступні завдання:
— визначити сутність бюджету та бюджетної політики, та
розглянути основні її форми;
— проаналізувати бюджетну систему України, та визначити бюджетну політику України;
— дослідити структуру державного бюджету, та розглянути
причини виникнення дефіциту бюджету та форми його фінансування.
Об’єктом дослідження є процес
формування бюджетної політики.
Предмет дослідження – розробка і обґрунтування механізму формування державної політики в Україні
При написанні роботи були використані
теоретичні роботи вітчизняних та закордонних авторів, статистичні данні та
законодавство України.
державний
бюджетний політика


1. Сутність, цілі та засоби бюджетної
політики держави
Бюджетна політика
– це цілеспрямована діяльність держави (в особі органів державної влади і
місцевого самоврядування) щодо регулювання бюджетного процесу, управління
бюджетним дефіцитом, а також використання бюджетної системи для реалізації
завдань економічної політики в країні.
Бюджетна політика
України постійно перебуває в центрі суспільної уваги, оскільки вона є ключовою
ланкою економічної політики держави. Від якості бюджету, закладених у нього
параметрів залежать рівень соціального захисту громадян, інвестиційні
можливості держави, ступінь впливу України на міжнародній арені, підприємницька
активність суб’єктів господарювання і громадян. У бюджетній політиці найбільш
яскраво висвітлюються і найбільш гостро стикаються інтереси різних суспільних
груп.
Бюджетна політика
як складник фінансової, тісно взаємодіючи з податковою, грошово-кредитною,
обліковою, інвестиційною та валютною політикою, відіграє важливу роль у
забезпеченні фінансової стабільності в державі, що є передумовою розвитку
виробництва, підвищення його ефективності, підтримання підприємницької
активності та підвищення добробуту населення.
Суть проблеми
побудови ефективної бюджетної політики полягає в її науковому обґрунтуванні і
тому, наскільки вона базується на фундаментальних теоретичних засадах, виходячи
з певної фінансової доктрини держави. У плануванні бюджетної політики держава
має виходити з необхідності забезпечення фінансової та соціальної стабільності,
враховуючи всю сукупність національних, історичних, політичних,
соціально-економічних та інших особливостей розвитку держави.
Бюджетна політика
поєднана нерозривно з розвитком держави. Тому важливою передумовою для розробки
оптимальної моделі бюджетної політики та ефективного механізму її реалізації є
необхідність врахування зовнішніх і внутрішніх чинників.
До зовнішніх
чинників треба віднести залежність держави від економічних взаємовідносин з
іншими державами щодо поставок палива, сировини, матеріалів, обміну
технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції зі світовими
системами тощо.
До внутрішніх
чинників, які суттєво впливають на бюджетну політику, можна віднести:
економічні – пов’язані з макроекономічними процесами, що відбуваються в сфері
суспільного виробництва; соціальні – пов’язані з особливостями відтворення робочої
сили та населення країни в цілому, це перш за все: кошти на освіту, охорону
здоров’я, соціально-культурні заходи, соціальний захист населення, обсяг і
рівень заробітної плати тощо; політичні – пов’язані із забезпеченням
обороноздатності держави і підтримкою внутрішнього правопорядку, укріплення
законодавчої та виконавчої влади.
Важливим у
розумінні впливу цих чинників є не кількісне вимірювання їх відносної вагомості
або питомої ваги у сукупному впливі, а те, які умови їх прояву приводять до
позитивного чи негативного ефекту. Як засвідчує практика, за умови стабільної
економіки об’єктивно існує висока передбачуваність економічних показників на
короткостроковий період, що є достатнім для планування щорічного балансу. У
тому випадку, коли економіка нестабільна, фінансова політика хаотична,
об’єктивно зменшується вірогідність прогнозування та планування економічних
параметрів. Зрозуміло, що непослідовність і непередбачуваність нормативного та
законодавчого середовища в Україні знаходить своє відображення в бюджетній
сфері, зокрема в бюджетній політиці.
Проблема
взаємозв’язку між зовнішніми та внутрішніми чинниками, які впливають на
бюджетну політику, полягає в тому, наскільки вони сприяють зростанню ВВП,
нарощуванню та ефективному використанню фінансових ресурсів, формують ідеологію
бюджетної політики.
Розробка чіткої
стратегії бюджетної політики передбачає визначення узагальнених контрольних
показників, затвердження яких має здійснюватися на найвищому урядовому рівні.
Помилки в прогнозуванні соціально-економічного розвитку, недооцінка наслідків
негативних процесів, що розвиваються в економіці, соціальній сфері та
фінансовому секторі, прирікають бюджетне планування на невдачу.
Одним з головних
недоліків процесу формування бюджету є те, що економічні прогнози Міністерства
економіки та з питань європейської інтеграції і проекти витрат галузевих
міністерств, відомств та органів місцевого самоврядування складаються практично
не залежно один від одного.
Як відомо, за
основу формування державного бюджету приймається розрахунок річного обсягу
валового внутрішнього продукту. Від того, який його обсяг визначено на
наступний рік, залежить і розмір бюджетного фонду України.
Основними
проблемами, що потребують розв’язання і пов’язані з бюджетним процесом, є:
— максимально
точне визначення обсягу ВВП, враховуючи інші макроекономічні показники:
інфляцію, виробництво товарів, споживання, нагромадження;
— впровадження
науково обґрунтованих розрахунків прибуткової частини бюджету, оскільки
останнім часом постійно завищувалася дохідна частина бюджету за рахунок
необґрунтованих прогнозних обсягів промислового виробництва, коштів від процесу
приватизації, платежів від ренти, що фактично не досягалися.
Уряди багатьох
країн оприлюднюють такі показники для того, щоб стимулювати обговорення
бюджетної політики в суспільстві та досягти злагоди щодо її цілей і засобів їх
досягнення. Контрольні бюджетні показники є відображенням як поглядів уряду на
вплив держави на економіку, так і його пріоритетів щодо обсягів оподаткування,
позик і видатків. До контрольних показників бюджетної політики належать:
— відносні
показники – виражені у відсотках до ВВП або іншого показника сукупної
економічної діяльності держави. Наприклад, відносний показник може стосуватись
обсягів державного боргу, державних позик, надходжень, видатків;
— темпи змін
обсягу видатків – зростання величин контрольних цифр може бути виражене в
номінальних показниках, тобто з урахуванням підвищення цін, у такому випадку
темпи зростання оприлюднюються разом з відносними показниками;
— абсолютні
показники – планові цифри, які мають грошовий вираз.
Сукупність цих
показників є підґрунтям для визначення основних напрямів бюджетної політики на
наступний бюджетний період.
Бюджетна політика
є активним інструментом економічної та соціальної політики держави. З огляду на
конкретну соціально-економічну і політичну ситуацію та наявну стратегію
соціально-економічного розвитку країни бюджетна політика може передбачати
різний ступінь перерозподілу національного доходу держави за допомогою бюджету,
більший чи менший рівень централізації фінансових ресурсів у рамках бюджетної
системи, посилення чи послаблення регламентації використання бюджетних коштів,
пріоритетність бюджетного фінансування тих чи інших заходів, вибір шляхів
досягнення збалансованості бюджетних доходів і видатків тощо.
Бюджетна політика
змінюється і корегується залежно від тих завдань, що постають перед державою на
певних етапах її розвитку.
2. Поняття
державного бюджету та бюджетне обмеження
Державний
бюджет – це зведена відомість доходів та витрат держави,
яка являє собою основний фінансовий план держави на поточний рік і має силу
закону.
Бюджет
затверджується законодавчими органами влади- парламетами, ( в Україні Верховною
Радою). За матеріальним складом державний бюджет – це централізований фонд
грошових коштів держави; за соціально- економічною суттю – це основний засіб
перерозподілу національного доходу та інших макроекономічних результатів
суспільного виробництва для реалізації спеціальних завдань суспільства.
Організація
бюджету вимагає чіткого бюджетного устрою і продуманого бюджетного процесу.
Бюджетний
устрій — це організаційні принципи і структура побудови бюджетної системи.
Бюджетний устій у різних країнах не є однаковим, тому що він визначається
специфікою державного устрою даної країни. Державна бюджетна ситема нашої
країни включає державний бюджет України, бюджет республіки Крим ,обласні та
місцеві бюджети.
Бюджетний
процес – це діяльність органів влади щодо складання, розгляду, затвердження та
виконання бюджетів усіх рівнів. У більшості країн світу, у тому числі і в
Україні, бюджетний процес охоплює чотири основних етапи:
·  Складання
проекту бюджету
·  Розгляд
і затвердження бюджету
·  Виконання
бюджету
·  Складання
звіту про виконання бюджету і його затвердження
Складовою
частиною бюджетного процесу є бюджетне регулювання, тобто частковий
перерозподіл між бюджетами різних рівнів. Тривалість бюджетного процесу складає
близько трьох років, при цьому складання, розгляд і затвердження займають
близько 20 місяців, виконання – календарний рік, складання звіту про виконання
бюджету та його затвердження –5 місяців.
Оскільки
бюджет – це сума доходів і витрат держави, основну увагу при аналізі бюджетних
проблем економічна наука приділяє розгляду цих двох основних частин єдиного
економічного процесу.
Доходи
бюджету в залежності від державного устрою країни поділяються : в унітарній
державі на доходи центрального (державного) бюджету і доходи місцевих бюджетів;
у федеральній державі на доходи федерального бюджету, доходи бюджетів членів
федерації і доходи місцевих бюджетів. Основним матеріальним джерелом доходів
бюджету всіх рівнів є національний доход. Коли національного доходу не вистачає
для покриття фінансових потреб, держава залучає національне багатство.
Основними
методами утворення державних доходів є податки, позики і емісія грошей.
Співвідношення між цими трьома інструментами формування доходів у різних
країнах різне. Однак головним методом формування головної частини бюджету у
всіх країнах світу є податки. Їх частка в більшості країн світу складає близько
90% доходної частини бюджету. Другим за значенням джерелом доходів бюджету є
державні позики. При надзвичайних обставинах, коли можливості отримання нових
платежів і позик вичерпані, держава звертається до емісії паперових грошей. Цей
метод є найнеефективнішим і найнепопулярнішим, тому що він підсилює інфляційні
процеси і негативні соціально-економічні наслідки, пов’язані з інфляцією.
Економіка країни в період 1991-1996 років стала наочним прикладом цих положень.
Другою
складовою частиною бюджету є витратна частина. Витрати бюджету –це затрати, які
виникають у державі в зв’язку з виконанням нею своїх економічних, соціальних,
політичних і адміністративних функцій.
У
теорії і практиці фінансів існує декілька критеріїв (ознак), згідно яких
відбувається класифікація витрат бюджету.
Першим
таким критерієм є вплив витрат на процес розширеного відтворення на макрорівні.
За цією ознакою державні бюджети поділяють на поточні і капітальні. Поточні
витрати пов’язані з наданням засобів на утримання і покриття поточних потреб
інфраструктури, державних установ тощо. Капітальні витрати – це грошові
затрати, спрямовані на збільшення (приріст) основних фондів, нематеріальних
активів, а також на приріст запасів.
Другим
важливим критерієм класифікації витратної частини бюджету є предметна
спрямованість грошових фондів (потоків). В сучасних розвинутих країнах ринкової
та змішаної економіки з точки зору предметної спрямованості державного бюджету
виділяють 5 основних груп витрат: військові, втручання держави в економіку,
утримання державного апарату, соціальні цілі, надання субсидій та кредитів
іншим країнам та державам. При цьому військові витрати складають від 20 до 40%
загальної суми витрат державного бюджету. Затрати на включання в економіку
включають в себе затрати на НДДКР, на підтримку сільського господарства,
забезпечення зайнятості, стимулювання експорту. Затрати на соціальні цілі — це
витрати на освіту, охорону здоров’я, соціальне страхування і соціальне
забезпечення.
Третім
важливим критерієм класифікації витратної частини бюджету є територіально-адміністративна
ознака. З цієї точки зору в унітарних державах витрати бюджету поділяються на
витрати загально-федерального бюджету, витрати бюджетів членів федерації і
витрати місцевих бюджетів.
Реалізація
витрат бюджету досягається при допомозі бюджетного фінансування. Важливим
аспектом використання засобів бюджету є фінансовий контроль. Вищим спеціальним
органом фінансового контролю є Лічильна палата, яка в Україні підзвітна
Верховній Раді. Вона здійснює експертизу бюджету, контролює його виконання.
Важлива роль в системі фінансового контролю належить Казначейству.
Організаційно Казначейство — це єдина централізована система, яка включає в
себе Головне управління і територіальні органи.
Вирішальну
роль в формуванні бюджету на всіх рівнях виконує податкова система. Особливе
значення цієї проблеми зумовлює необхідність приділити їй особливу увагу.
Згідно
Закону України «Про систему оподаткування» під податком і збором ( обов’язковим
платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти
обов’язкових внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового
фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах , що визначаються законами
України про оподаткування.
Платниками
податків і зборів (обов’язкових платежів) є юридичні
та фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов’язок
сплачувати податки і збори.
Об’єктами
оподаткування є доходи ( прибуток), додана вартість
продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі
митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів,
майно юридичних та фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законами України
про оподаткування.
Ставки податків і зборів
встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки
Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про
оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків,
пов’язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних
заходів відповідно до законів України.
Зміна податкових ставок і механізм
справляння податків і зборів не можуть запроваджуватися Законом України про
Державний бюджет України на відповідний рік. Сьогодні на території України збирається
близько 50 видів податків і зборів. Всю сукупність цих податків згідно Закону
України «Про систему оподаткування» поділяють на загальнодержавні податки і
збори та місцеві податки та збори.
До загальнодержавних належать такі
податки та збори:
1)податок на додану вартість;
2)акцизний збір;
3)податок на прибуток підприємств;
4)податок на доходи фізичних осіб;
5)мито;
6)державне мито;
7)податок на нерухоме майно;
8)плата(податок) на землю;
9)рентні платежі;
10)податок з власників транспортних
засобів та інших самохідних машин та механізмів;
11)податок на промисел;
12)збір за геологорозвідувальні
роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
13)збір за спеціальне використання
природних ресурсів;
14)збір за забруднення навколишнього природнього
середовища
15) збір на обов’язкове соціальне
страхування
16) збір на обов’язкове державне
пенсійне страхування
17) збір до Державного інноваційного
фонду
18) плата за торговий патент на деякі
види підприємницької діяльності
19) фіксований с/г податок
20) збір на розвиток виноградарства,
садівництва і хмелярства.
Загальнодержавні податки і збори
встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території країни.
До місцевих податків
належать:
1) 
податок з
реклами
2) 
комунальний
податок
До місцевих зборів належать:
1) 
готельний
збір
2) 
збір на
припаркування автотранспорту
3) 
ринковий
збір
4) 
збір за
видачу ордера на квартиру
5) 
курортний
збір
6) 
збір за
участь у бігах не іподромі
7) 
збір за
виграш на бігах на іподромі
8) 
збір з
осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі
9) 
збір на
право використання місцевої символіки
10) 
збір за
право проведення кіно- і телезйомок
11) 
збір за
проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей
12) 
збір за
проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон.
13) 
Збір за
видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг
14) 
Збір з
власників собак
Місцеві податки і збори, механізм
справляння та порядок іх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами
відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених
законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей
автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами.
Існуючі податки можна класифікувати
за різними принципами:
Об’єктом ( податки на доход,
прибуток, власність), суб’єктами оподаткування, платниками (індивідуальні
та корпоративні податки), характером стягування податку ( прямі, непрямі).
В даний час податкуи
виконують такі основні функції
· 
Розподільча
– перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і юридичними та фізичними
особами.
· 
Фіскальна
– централізація частини ВНП у бюджеті на загальносуспільні потреби.
· 
Регулююча
– вплив податків на різні сторони діяльності їхніх платників
Фінансово-бюджетне
регулювання є основою фіскальної політики — кейнсіанського методу досягнення макроекономічної
рівноваги.
Під
фінансами розуміють систему економічних відносин, що склались у суспільстві
щодо формування і використання грошових ресурсів. У більш вузькому розумінні,
фінанси — це грошові фонди (готівкові і безготівкові), за якими стоять
матеріальні ресурси, необхідні для функціонування підприємств і здійснення
державою своїх функцій. Суть фінансів більш повно виявляється у виконуваних ними
функціях: розподільчої, регулюючої і контрольної.
Фінансова
система будь-якої країни складається із трьох тісно переплетених сфер: фінанси держави,
фінанси фірм і фінанси домашніх господарств.
Фінанси
домашніх господарств (населення) — це грошові фонди, що формуються з доходів
домашніх господарств. За допомогою фінансів фірм (підприємств) створюється національний
продукт, який є джерелом формування фінансових ресурсів населення і держави. Проте
у виконанні згаданих функцій фінансів основна роль належить фінансам держави.
Отже,
державні фінанси — це сукупність грошових засобів, зосереджених у руках держави
і призначених для забезпечення властивих їй функцій, а також сукупність форм і
методів, через які ці функції реалізуються.
П.Самуельсон
коротко сформулював основні функції держави, які вона реалізує через свої
фінансові засоби — ефективність, справедливість і стабільність.
Ефективність
означає, що держава через податкову систему та пільги, регулюючи грошовий обіг
і кредитування, сприяє переливанню капіталів, підвищенню ділової активності, найбільш
доцільному використанню виробничих ресурсів. Справедливість полягає у
відповідній податковій політиці, яка забезпечує формування фондів держави для
фінансування соціальних програм, спрямованих на фінансову підтримку найменш захищених
членів суспільства за рахунок найзаможніших. Стабільність – це спрямованість
фінансової і кредитної політики на досягнення макроекономічної рівноваги.
Використання
державних фінансів, таким чином, лежить в основі фінансового макроекономічного регулювання.
Державні фінанси зосереджуються у бюджетні держави і бюджетах місцевих органів
влади.
Державний
бюджет – це фінансовий план утворення і використання грошових фондів держави
протягом року; це баланс доходів і витрат держави, який складає міністерство
фінансів.
Державний
бюджет (місцеві бюджети) завжди складаються з двох частин — доходної і
витратної. Доходна частина показує обсяги і джерела надходження доходів
бюджету, а витратна — бюджетні видатки та їх обсяги.
Доходи
бюджету складаються насамперед з різноманітних податків з фірм і домашніх господарств
(понад 90% центрального і 70% місцевого бюджетів формується за рахунок податків),
а також митних зборів, процентних платежів державі і державної позики.
Витрати
бюджету мають таке спрямування: на виконання соціальних програм, оборону. утримання
апарату державного управління, державні інвестиції і закупівлі, а також виплату
процентів по державному боргу.
Основу
доходів бюджету складають податки. Усі податки
поділяються
на чотири групи:
—
прямі (оподаткування особистого доходу і прибутку фірм);
—
непрямі (акцизи або податок з продаж, податок з обороту, з доданої вартості);
—
податки на власність (з майна, землі, дарінь або спадщини)
—
платежі на соціальне страхування (страхові внески з заробітної плати, прибутку
корпорацій по старості, медичному обслуговуванню, безробіттю).
Роль
податків як регулятора економіки зростає. Держава, маніпулюючи податковими
ставками і видами податків, має змогу стимулювати чи обмежувати розвиток
окремих галузей або сфер економіки, підприємств чи монополістичних об’єднань. Наприклад,
звільняючи від оподаткування суми, що йдуть на технічний розвиток виробництва
(на інновацію і модернізацію),держава сприяє НТП. Не оподатковуються
інвестиційні, страхові і соціальні фонди тощо. Так держава через регулювання податками
може впливати на ефективність і стабільність економічного розвитку.
Особливе
значення мають прямі податки, які утворюють більшу частину державного бюджету.
Світовий досвід переконливо свідчить, що найвищими темпами розвивається економіка(10
— 15% на рік) при мінімальному оподаткуванні прибутку(ставка 10 — 12%). При
ставці податку нижче від 10% нагромадження капіталу відбувається швидше, ніж
створюються умови для його ефективного використання. Тому податкові пільги не
повинні бути значними і тривалими.
Водночас
рівень податків на прибуток і доходи визначає майбутній обсяг державних витрат,
які спрямовуються на розв’язання гострих соціальних проблем, регулювання
«ефективного попиту». Тому при встановленні податкових ставок держава
враховує дві обставини: з одного боку, надмірний податковий тиск на
підприємства створює структуру цін, веде до згортання виробництва, а з іншого —
зменшення податкових ставок сприяє пожвавленню виробництва і економічному
зростанню, а в кінцевому рахунку веде до зростання доходів підприємств, населення,
держави і нації в цілому.
Держава
так повинна будувати свою систему оподаткування, щоб охопити податками різні
види доходів і ефективно впливати на їх формування. При цьому слід застосувати принцип:
однакові доходи обкладаються однаковими податками. Це дає змогу реалізувати
один із аспектів соціальної справедливості: хто більше одержує доходів, той більше
віддає на фінансування суспільних потреб. Тому держава застосовує такий принцип
оподаткування, як прогресивний податок.
Прогресивним
називають податок, який зростає швидше від оподаткованого доходу. Прогресивним оподаткуванням
обкладаються доходи громадян і прибутки фірм, майнова власність при спадщині чи
дарінні. Регресивний податок, який зростає повільніше від оподаткованого
доходу, — це податкові відрахування соціального страхування на випадок
безробіття і акцизні збори. Регресія полягає у тому, що заможнішому сплатити ці
податки легше, адже вони охоплюють меншу частку в його доході. Пропорційний
податок передбачає незмінність податкових ставок незалежно від доходу. Основним
податком у державний бюджет є прогресивний податок.
Бюджет
— це грошове вираження збалансованого кошторису доходів та видатків за певний
період.
Фактичний
бюджет відображає реальні видатки, надходження і дефіцити за певний період.
Структурний
бюджет відображає, якими мають бути урядові видатки, надходження і дефіцити,
якщо економіка функціонує за потенційного обсягу виробництва (визначаються дією
дискреційних програм, що запроваджені законодавчо).
Циклічний
бюджет показує вплив ділового циклу на бюджет та вимірює зміни видатків,
надходжень і дефіцитів, які виникають через те, що економіка не працює за
потенційного обсягу виробництва, а перебуває у стані піднесення або спаду (визначається
дією автоматичних стабілізаторів). Циклічний бюджет є різницею між фактичним і
структурним бюджетами.
  
Державний
бюджет 

  
Баланс
доходів і витрат держави
ДОХОДИ:
*
Податок на прибуток корпорацій.
*
Податок з продажу.
*
Місцеві податки.
*
Доходи від зовнішньоекономічної діяльності.
*
Рентні платежі.
*
Неподаткові доходи.
*
Прибутковий податок.
*
Інші статті доходів.
ВИТРАТИ
:
· 
Фінансування економіки.
· 
Соціально-культурні програми і НТ
програми.
· 
Оборона.
· 
Управління.
· 
Цільові програми.
· 
Кредити і допомога іншим державам.
ВИПЛАТИ
З ДЕРЖБЮДЖЕТУ:
Асигнування
– видача грошових засобів із держбюджету на утримання підприємств і установ.
Субсидії
– вид державної грошової допомоги, яка надається організаціям і установам.
Субвенції
– вид державної грошової допомоги місцевим органам влади або окремим галузевим
господарським органам для розвитку.
Дотації
– вид державної грошової допомоги організаціям, підприємствам для покриття
збитків з метою підтримки.
ФІНІНСОВІ
ПІЛЬГИ




СТАН
ДЕРЖБЮДЖЕТУ:
· 
Нормальний, коли витратна частина
держбюджету дорівнює доходній.
· 
Дефіцитний, коли витрати перевищують
доходи.
Дефіцит
держбюджету не є небезпечний для економіки в цілому, якщо він знаходиться на
рівні 2-3% ВНП. У противному випадку він негативно відбивається на
функціонуванні грошової, кредитної систем і всієї економіки в цілому.
ДЕФІЦИТНИЙ
БЮДЖЕТ




Державне
бюджетне обмеження:
B
= B + rB
+ T – Tr
– (G + I)
Де
B —
чисті фінансові активи в n-му
році;
B
—
чисті фінансові активи держави в (n — 1)-му
році;
r
—
проценти по чистим фінансовим активам В попе-
реднього
року;
T
—
податки в n-му році;
Tr
– трансферти в n-му
році;
G
—
державні споживчі витрати в n-му
році;
I
—
державні інвестиційні витрати в n-му
році.
Чисті фінансові
активи