Міністерство освіти і науки України
Київський НАЦіональний торговельно-економічний
університет
Кафедра економіки підприємництва
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни “Економіка підприємства ”
Тема: “
Аналіз та планування основних фондів торгівельного підприємства (на прикладі
ТОВ “БАРС”)”

ЗМІСТ

ВСТУП

1. 
ТЕОРЕТИЧНЕ
ОБГРУНТУВАННЯ УПРАВЛІННЯ РУХОМ ОСНОВНИХ ФОНДІВ ТОРГІВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Сутність основних фондів
торгівельного підприємства та поняття їх руху

1.2 Основні завдання управління рухом
основних фондів торгівельного підприємства

2. 
ДОСЛІДЖЕННЯ
РУХУ ОСНОВНИХ ФОНДІВ ТОРГІВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА ТОВ “БАРС”

2.1 Аналіз наявності, складу та стану
основних фондів торгівельного підприємства

2.2 Дослідження інтенсивності
відновлення основних фондів торгівельного підприємства

2.3 Оцінка ефективності використання
основних фондів торгівельного підприємства

3. 
РОЗРОБКА
ПОЛІТИКИ УПРАВЛІННЯ РУХОМ ОСНОВНИХ ФОНДІВ ТОРГІВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Оцінка планових передумов
розробки політики управління рухом основних фондів торгівельного підприємства

3.2 Визначення обсягів вибуття та
введення основних фондів торгівельного підприємства

3.3 Обґрунтування вибору форм
задоволення потреби торгівельного підприємства в прирості основних фондів

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Інтенсифікація потужності торговельного підприємства та
підвищення на цій основі ефективності його діяльності, життєздатності та конкурентоспроможності
на ринку є одним з головних напрямків розвитку підприємства в сучасних
економічних умовах. Необхідною умовою розвитку є підвищення ефективності
використання основних фондів, так як вони є основою виробничого потенціалу
підприємства. Основні фонди – це база, на якій стає можливим функціонування і
дієздатність будь-якого підприємства, зокрема торговельного. Особливо складними
в теперішній час стають питання, пов’язані з управлінням формуванням та
використанням основних фондів.

Підвищення якості управління підприємством пов’язане з
застосуванням сучасних методів оцінки стану основних фондів, аналізу та
планування їх розвитку, з формуванням комплексного підходу до оцінки
взаємовпливу показників фінансово-господарської діяльності підприємства та
показників використання фондів. Пошук шляхів підвищення ефективності використання
основних фондів є одним з найактуальніших питань в політиці управління
підприємством в цілому.

Мета курсової роботи – викласти теоретичне обґрунтування
управління рухом основних фондів, проведення дослідження руху основних фондів
на матеріалах діючого торговельного підприємства.

Задачами курсової роботи, які випливають з її основної
мети, є:

— 
розкриття
сутності основних фондів та їх класифікація;

— 
визначення
основних завдань управління рухом основних фондів торговельного підприємства;

— 
аналіз
руху основних фондів на підприємстві;

— 
оцінка
ефективності руху основних фондів;

— 
розробка
ефективної політики управління рухом на торговельному підприємстві на основі
оцінки планових передумов діяльності даного підприємства на 2006 рік.

Предметом дослідження виступають основні фонди
торговельного підприємства, що знаходяться в процесі проходження етапів циклу
відтворення.

Об’єктом
дослідження є багатофілійне ТОВ “БАРС”, головний офіс якого знаходиться за
юридичною адресою в м. Бровари Київської області, вул. Каменяра 20/5.
Підприємство почало функціонувати у квітні 1991 року. Загальна кількість
засновників в ТОВ “БАРС” становить 4 юричичні особи.

Основним видом
діяльності даного підприємства є роздрібна та дрібнооптова торгівля
запчастинами для автомобільної та сільськогосподарської техніки. За ознакою
складу асортименту товарів, що пропонується до продажу, ТОВ “БАРС” відноситься
до спеціалізованих торговельних підприємств.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНЕ
ОБҐРУНТУВАННЯ УПРАВЛІННЯ РУХОМ ОСНОВНИХ ФОНДІВ ТОРГІВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

1.1
Сутність основних фондів торгівельного підприємства та поняття їх руху

Торгова
діяльність — ініціативна, самостійна діяльність юридичних осіб і громадян по
здійсненню купівлі і продажу споживчих товарів з метою одержання прибутку.

Внутрішня
(зовнішня) торгівля — сфера підприємницької діяльності по реалізації товарної
продукції на внутрішньому ринку країни (зовнішніх ринках інших країн)
суб’єктами господарювання усіх форм власності, що охоплює обертання засобів
виробництва і споживчих товарів та розподіляється на оптову торгівлю,
посередництво в торгівлі, роздрібну торгівлю(тільки в внутрішній торгівлі).

Торговельна
діяльність може здійснюватися [1]:

— громадянами
України, громадянами інших держав, які не обмежені в правоздатності або
дієздатності в законодавчому порядку;

— юридичними
особами всіх форм власності.

Торговельна
діяльність в Україні регулюється Законами України «Про
підприємництво«, »Про захист прав споживачів«, »Про
підприємства в Україні«, »Про споживчу кооперацію«, »Про
зовнішньоекономічну діяльність«, »Про забезпечення санітарного та
епідемічного благополуччя населення«, »Про лікарські засоби»,
«Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини»,
іншими актами законодавства, а також порядками і правилами.

 Торговельна
діяльність може здійснюватися у сферах роздрібної та оптової торгівлі, а також
у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері, та обмежується тільки
умовами Законів України “Про ліцензування певних видів господарської
діяльності” [6] та “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” [5]
.

Оптова
торгівля —
сфера підприємницької діяльності по придбанню і відповідному перетворенню
товарів для наступної їхньої реалізації підприємствам роздрібної торгівлі,
іншим суб’єктам підприємницької діяльності. Включає як безпосередні комерційні
зв’язки в умовах договорів закупівлі-продажу і постачання між
підприємствами-виробниками і споживачами, так і зв’язку між ними через торгових
посередників [15].

Господарюючі
суб’єкти для заняття торговельною діяльністю можуть мати у сфері оптової
торгівлі [15].:

а) оптові бази
— основні господарські підприємства оптової торгівлі, що здійснюють оптові
закупівлі та поставки (продаж) товарів і надають торговельні послуги підприємствам
і організаціям роздрібної торгівлі, громадського харчування та іншим суб’єктам
підприємницької діяльності;

б) товарні
склади, склади-холодильники — відокремлені або спеціально пристосовані
приміщення для зберігання та переробки товарних запасів;

в) склади-магазини, що мають функціональні площі,
до яких входять торговельні та складські площі закритих та напіввідкритих
приміщень для зберігання і продажу великогабаритних товарів (меблі, будівельні
матеріали тощо).

 Роздрібна
торгівля —
сфера підприємницької діяльності з продажу чи товарів послуг на підставі усний
чи письмовий договори закупівлі-продажу безпосередньо кінцевим споживачам для
їх власного некомерційного використання [15].

Господарюючі
суб’єкти для заняття торговельною діяльністю можуть мати у сфері
роздрібної торгівлі — роздрібну торгову мережу — сукупність
стаціонарних, тимчасових і пересувних пунктів роздрібного продажу товарів
(включаючи аптеки), торгових автоматів, торгових місць на ринках, пунктів
продажу поштою і за замовленням, а також пунктів ремонту предметів особистого
користування і домашнього побуту, не зв’язаного з виробництвом цих виробів. По
ступені постійності місцезнаходження розрізняють стаціонарну і пересувну
мережу, а по характері капітальності споруджень — магазини, павільйони, кіоски,
ларьки.

Здійснюючи господарську діяльність торговельне
підприємство формує матеріально-технічну базу, що являє собою сукупність
речових елементів засобів праці, необхідних йому для доведення товарів від
виробників до споживачів і їх зберігання.

Засоби праці, як
фактор виробництва та складова частина виробничих ресурсів підприємства,
вливаючись в процес виробництва, стають частиною виробничих фондів підприємства
в залежності від характеру функціонування в процесі виробництва та участі в
створенні нової вартості, окремі елементи виробничих фондів можуть бути
віднесені до основних та оборотних фондів.

Рис. 1.1. Взаємозв’язок засобів
виробництва та виробничих фондів у

розтині їх елементів.

На відміну від оборотних фондів, що беруть участь тільки
в одному виробничому процесі, основні фонди функціонують тривалий період;
зберігають споживаєму форму, частково використовуються у кожному виробничому
процесі і переносять свою вартість на вартість продукції частково, по мірі
зношування. Цим основні фонди відрізняються від оборотних, які змінюють свою
споживану форму, або повністю її втрачають і повністю використовуються у кожному
виробничому процесі. Вартість оборотних фондів торговельного підприємства в
повній мірі відноситься на витрати обігу.

Основні засоби – це матеріальні активи, які
підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або
постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для
здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк
корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного
циклу, якщо він довший за рік).

Об’єкт
основних засобів — це: закінчений
пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно
відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій;
відокремлений комплекс конструктивно з’єднаних предметів однакового або різного
призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя,
керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати
свої функ-ції, а комплекс — певну роботу тільки в складі комплексу, а не
самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина
такого активу, що контролюється підприємством.

Якщо
один об’єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк
корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в
бухгалтерському обліку як окремий об’єкт основних засобів.

Для
цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими группами
[14]:

1.
Основні засоби

1.1.
Земельні ділянки.

1.2.
Капітальні витрати на поліпшення земель.

1.3.
Будинки, споруди та передавальні пристрої.

1.4.
Машини та обладнання.

1.5.
Транспортні засоби.

1.6.
Інструменти, прилади, інвентар (меблі).

1.7.
Робоча і продуктивна худоба.

1.8.
Багаторічні насадження.

1.9.
Інші основні засоби.

2.
Інші необоротні матеріальні активи

2.1.
Бібліотечні фонди.

2.2.
Малоцінні необоротні матеріальні активи.

2.3.
Тимчасові (нетитульні) споруди.

2.4.
Природні ресурси.

2.5.
Інвентарна тара.

2.6.
Предмети прокату.

2.7.
Інші необоротні матеріальні активи.

3.
Незавершені капітальні інвестиції

Придбані
(створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною
вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об’єкт основних засобів. Первісна
вартість об’єкта основних засобів складається з таких витрат:

— суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за
виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

— реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що
здійснюються в зв«язку з придбанням (отриманням) прав на об»єкт основних
засобів;

— суми ввізного мита;

— суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням)
основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

— витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

— витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження
основних засобів;

— інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних
засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Витрати
на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної
вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за
рахунок позикового капіталу.

Первісною
вартістю основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства,
визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива
вартість з урахуванням витрат, передбачених пунктом 8 Положення (стандарту) 7 [12].
Первісна вартість об’єктів, переведених до основних засобів з оборотних
активів, товарів, готової продукції тощо дорівнює її собівартості, яка
визначається згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку 9
«Запаси» [10] та 16 «Витрати» [11].

Рух основних коштів підприємства включає наступні процеси:

А) Придбання основних засобів та введення їх в експлуатацію

Б) Поліпшення основних засобів в ході експлуатації:

— 
модернізація;

— 
модифікація;

— 
добудова;

— 
дообладнання;

— 
реконструкція;

В) Знос та амортизація основних засобів – часткове
використання фізичних та моральних ресурсів основних засобів при їх участі в
процесі експлуатації, що приводить до:

— 
фізичного зношення основних фондів;

— 
морального зношення(застаріння) основних фондів;

— 
накоплення амортизаційного фонду (відрахувань з доходу
підприємства) для відновлення ресурсів основних фондів при іх поліпшенні чи
оновленному придбанні;

Г) Тимчасова передача основних засобів в оренду

Д) Продаж основних фондів

Е) Ліквідація основних засобів

 Підприємство може переоцінювати об’єкт основних засобів,
якщо залишкова вартість цього об’єкта суттєво відрізняється від його
справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об’єкта основних засобів
на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об’єктів групи основних засобів,
до якої належить цей об’єкт [12].

Основні фонди, як
економічна категорія, характеризуються такими ознаками: вони, неодноразово
вступаючи у виробничий процес зберігають свою натуральну форму і лише частково
споживаються в кожному циклі виробництва. Як сукупність засобів праці основні
фонди є вирішальним фактором виробництва, а їхній натурально-речовинний склад
визначає характер матеріально-технічної бази підприємства. Поступове
перенесення вартості основних фондів торговельного підприємства на товари, які
реалізуються ним, пов’язане із зносом основних фондів в процесі тривалого
функціонування. Знос буває фізичним і моральним.

Під фізичним зношенням
основних фондів розуміють втрату ними першопочаткових техніко-економічних
якостей (споживчої вартості) під впливом процесів праці, природних сил та інших
факторів. В залежності від причин виникнення розрізняють дві форми фізичного
зносу:

І. Внаслідок
використання основних фондів у торговельному процесі;

ІІ. В результаті
їх бездіяльності та впливу сил природи.

Фізичний знос
першого ряду умовно можна розділити на дві частини:

1) 
знос,
який періодично усувається шляхом проведення відповідних ремонтів – усувний;

2) 
неусувний
знос (знос, що не підлягає усуненню) поступово накопичується та обумовлює за
витоком часу повне фізичне зношення основних фондів, внаслідок чого вони
повинні бути повністю замінені.

Окрім фізичного
основні фонди зазнають ще й морального зносу.

Моральний знос (техніко-економічне старіння основних
фондів) – це зменшення їх вартості під впливом науково-технічного прогресу по
мірі здешевлення відтворення окремих засобів праці та впровадження у
виробництві нової, більш досконалої та більш продуктивної техніки. Моральний
знос також може бути повним та частковим [19]. Частковий моральний знос може
бути усунений шляхом проведення модернізації основних фондів, під якою
розуміють внесення певних конструктивних змін в об’єкти основних фондів з метою
покращання їх технікоекономічних характеристик. Настання повного морального
зносу обумовлює потребу в заміні об’єктів основних фондів підприємства.

Основні фонди
торговельного підприємства класифікуються [19]:

І. За характером
участі в торговельно-виробничому процесі:

1. 
Виробничі
основні фонди – фонди, що безпосередньо беруть участь у торговельно-виробничому
процесі.

2. 
Невиробничі
основні фонди – не пов’язані із здійсненням виробничого процесу (житлові
будинки, спортивні споруди, об«єкти охорони здоров»я).

ІІ. За належністю до власника майна:

1. 
Власні
основні фонди – належать підприємству на правах власності і містяться в його
балансі.

2. 
Орендовані
та безкоштовно передані основні фонди – фонди, що у строковому або
безстроковому порядку передані торговельному підприємству в оренду або
абсолютно безкоштовно.

ІІІ. За ланками
торговельного виробничого процесу:

1. 
Основні
фонди роздрібної торгівлі.

2. 
Основні
фонди оптової торгівлі.

ІV. За роллю в
здійсненні торговельно-виробничого процесу:

1. 
Активна
частина основних фондів.

2. 
Пасивна
частина основних фондів.

До активної
частини відносять ті елементи основних фондів, які безпосередньо впливають на
предмети праці і в значній мірі визначають рівень продуктивності праці (машини,
устаткування, транспортні засоби і виробничий інвентар).

До пасивної
частини відносяться будівлі, споруди, господарський інвентар, ті елементи, які
створюють умови для здійснення торговельно-виробничих процесів.

Співвідношення
між активною і пасивною частинами основних фондів відображає рівень
прогресивності основних фондів. Але в торгівлі рівень прогресивності
визначається специфічно, так як в торгівлі активну частину основних фондів
можна віднести до пасивної, тому що вона не збільшує рівень механізації праці і
не підвищує її продуктивність і навпаки, пасивну частину (торговельні площі)
можна розглядати як умовно-активну частину основних фондів, тому що вона
забезпечує інтенсифікацію продажу товарів, сприяє зростанню продуктивності
праці робітників торгівлі. Отже, оптимальний рівень прогресивності праці для
підприємств торгівлі в економічній теорії ще не визначений.

Основні фонди
класифікуються також за видами:

Рис. 1.2. Видова
структура основних фондів [19].

Співвідношення
окремих видів основних фондів називають видовою структурою основних фондів.
Структура основних фондів торговельного підприємства визначається тим, що в ній
переважає частка виробничих фондів над невиробничими. У виробничих основних
фондах найбільшу питому вагу має їх пасивна частина.

Проміжок часу,
протягом якого відбувається процес формування, використання та відновлення
споживчої вартості основних фондів, характеризується поняттям “цикл відтворення
основних фондів”. Основні стадії (етапи) циклу відтворення основних фондів
наведено на рис. 1.3

Якщо цикл
відтворення основних фондів більш тривалий, ніж обіг основних фондів, то
підприємство отримує додатковий дохід за рахунок накопиченої амортизації.

Рис. 1.3. Стадії
та етапи циклу відтворення основних фондів торговельного підприємства [ 25 ]

Якщо ж в разі
неефективного використання цикл відтворення коротший за обіг фондів, то
підприємство не має фінансових джерел для відновлення основних фондів (в зв’язку
з незавершенням амортизаційного періоду) і несе збитки через списання
залишкової вартості основних фондів на фінансові результати діяльності.

Процес
проходження основними фондами вказаних етапів циклу відтворення являє собою рух
основних фондів, управлінню яким на торговельному підприємстві присвячена дана
робота.

Рух основних
фондів буде мати особливості у випадку простого та розширеного відтворення:

— 
Просте
відтворення, при якому досягається збереження споживчої вартості основних
фондів.

— 
Розширене
відтворення, при здійсненні якого споживча вартість та кількість основних
фондів підприємства зростає.

Просте
відтворення відбувається шляхом проведення капітального ремонту та заміни
застарілих об’єктів основних фондів, розширене – шляхом проведення нового
будівництва, реконструкції та технічного переозброєння, модернізації основних
фондів. Вибір форми відтворення здійснюється в процесі управління інвестиційною
діяльністю торговельного підприємства.

Визначення сутності основних фондів торговельного підприємства
та поняття їх руху є теоретичною базою, яка дозволяє поставити основні задачі
управління рухом основних фондів торговельного підприємства.

Під терміном «амортизація» основних фондів і
нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх
придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку
платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією
статтею.

Амортизації
підлягають витрати на:

придбання
основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого
використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання,
закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;

самостійне
виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи
витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на
виготовленні таких основних фондів;

проведення
всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення
основних фондів;

Під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні
цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській
діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних
днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість
яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв’язку з фізичним
або моральним зносом.

Витрати
на придбання будьяких матеріальних цінностей, вартість яких не перевищує 1000
гривень, що призначені для використання у господарській діяльності платника
податку, включаються до складу валових витрат платника податку в загальному
порядку.

Об’єктом
амортизації є вартість основних засобів (окрім вартості землі і незавершених
капітальних інвестицій).

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку
корисного використання (експлуатації) об’єкта, який встановлюється
підприємством при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), і
призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови,
дообладнання та консервації.

Амортизація
основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із
застосуванням таких методів:

1)
прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості,
яка амортизується, на строк корисного використання об’єкта основних засобів;

2)
зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як
добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної
вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації.
Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та
результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об’єкта з
результату від ділення ліквідаційної вартості об’єкта на його первісну
вартість;

3)
прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації
визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року
або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми
амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку корисного використання
об’єкта, і подвоюється;

4)
кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості,
яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт
розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку
корисного використання об’єкта основних засобів, на суму числа років його
корисного використання;

5)
виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток
фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації.
Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується,
на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити
(виконати) з використанням об’єкта основних засобів.

Підприємство
може застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів,
передбачені податковим законодавством.

Суму нарахованої амортизації всі підприємства відображають
збільшенням суми витрат підприємства і зносу основних засобів.

Об’єкт основних засобів вилучається з активів (списується з
балансу) у разі його вибуття внаслідок продажу, безоплатної передачі або
невідповідності критеріям визнання активом.

1.2 Основні завдання управління рухом основних фондів
торгівельного підприємства

При розробці політики управління рухом основних фондів
необхідно формувати відтворювальні процеси на підприємстві так, щоб досягти при
цьому економічного ефекту.

Розвиток основних
фондів повинен плануватися з орієнтацією на вирішення основних завдань, що
постають перед підприємством у процесі його функціонування. Основними такими
завданнями є підвищення рівня обслуговування покупців, скорочення витрат
їхнього часу на придбання товарів, забезпечення зростання товарообороту
підприємства, а також рівня рентабельності його діяльності, покращення умов
зберігання товарів та забезпечення раціонального товароруху, збільшення
прибутковості власного капіталу підприємства.

В першу чергу для
розробки політики управління рухом основних фондів необхідно забезпечити
організацію обліку і створення інформаційної бази для прийняття рішень щодо
управління фондами. Інформація повинна містити точні дані, щодо величини та
вартості основних фондів, їх динаміки та структури, їх впливу на рівень витрат
обігу. необхідна інформація для аналізу міститься у:

— 
балансі
підприємства (форма №1);

— 
звіті про
фінансові результати та їх використання (форма №2);

— 
звіті про
фінансово-майновий стан підприємства (форма №3);

— 
спеціальних
книга, інвентарних списках;

— 
звіті про
затрати на виробництво продукції, робіт та послуг (форма №5);

— 
звіті про
наявність холодильного, торгового, механічного, підйомно-транспортного і іншого
обладнання (форма №2торг).

На основі
інформаційної бази проводиться глибокий аналіз основних фондів, розраховуються
показники їх відтворення і ефективності використання. Це дуже важливий момент,
адже на основі зробленого аналізу формується система стратегічних цілей
підприємства.

В залежності від
стадії життєвого циклу підприємства і особливостей економічного середовища, в
якому воно функціонує, стратегічними цілями можуть бути такі [25]:

— 
створення
умов для розвитку товарообороту, підвищення виробничого потенціалу
підприємства;

— 
підвищення
доходності;

— 
підвищення
рівня інфляційної захищеності майна;

— 
підвищення
ступеня матеріалізації капіталу;

— 
підвищення
рівня торгового обслуговування;

— 
заміна
зношених основних фондів і т.д.

Управління рухом
основних фондів являє собою частину загальної економічної стратегії
підприємства і переслідує основну мету: забезпечити відтворення основних фондів
та їх ефективне використання на підприємстві.

Основними
завданнями управління рухом основних фондів є [24]:

1. 
Аналіз
стану та ефективності використання основних фондів на торговельному
підприємстві.

2. 
Визначення
розміру потреби в прирості основних засобів.

3. 
Обґрунтування
ремонтної політики підприємства.

4. 
Вибір
форми задоволення потреби в прирості основних фондів.

5. 
Раціоналізація
експлуатації основних фондів підприємства.

Аналіз стану та
ефективності використання проводиться в цілях вивчення динаміки загального їх
обсягу і стану, ступені їх придатності, інтенсивності оновлення та ефективності
використання і поділяється на етапи:

І етап – аналіз
обсягів та динаміки основних фондів.

На цьому етапі
аналізу визначається загальний обсяг основних фондів торговельного підприємства
у вартісному вимірі та вивчається динаміка обсягу основних фондів порівняно з
попередніми періодами.

ІІ етап – аналіз
стану та складу основних фондів.

Цей етап аналізу
характеризується питомою вагою різних груп основних фондів в загальному обсязі
основних фондів, що дозволяє оцінити співвідношення різних видів основних
фондів, надати характеристику змінам в їх складі.

ІІІ етап – аналіз
ступеню зносу основних фондів.

В процесі оцінки
ступеню зносу використовуються такі загальні показники [23]:

1. 
Коефіцієнт
зносу
основних фондів, який визначається як відношення суми зносу основних фондів до
первинної або відтворювальної вартості. Цей коефіцієнт характеризує ступінь
зносу основних фондів та відшкодування витрат на формування основних фондів.

2. 

Коефіцієнт
придатності
характеризує можливість подальшого використання, ступінь невідшкодування витрат
на формування основних фондів і обчислюється по формулі: