Зміст
Вступ
Розділ 1. Аналіз
діяльності ВАТ «ДМЗ ім. Петровського»
1.1 Коротка
характеристика підприємства
1.2 Аналіз фінансового
та економічного положення підприємства
1.3 Аналіз динаміки
зовнішньоторгових відносин України та окреслення основних проблем на сучасному
етапі
1.4 Розробка стратегії
завоювання зовнішнього ринку для ВАТ «Дніпропетровський металургійний
завод ім. Петровського»
Розділ 2. Теоретичні
засади управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємств
2.1 Суть, види і
принципи зовнішньоекономічної діяльності підприємств в Україні
2.2 Порівняльна
характеристика основних способів виходу на зовнішні ринки
2.2.1 Експорт, як
найпростіший спосіб виходу на зовнішній ринок
2.2.2 Спільна
підприємницька діяльність
2.2.3 Стратегія прямого
інвестування
2.3 Стратегія
реалізації зовнішньоекономічної діяльності підприємств
Розділ 3. Перспективи здійснення зовнішньоекономічних операцій 
3.1 Механізм
впровадження стратегічного плану здійснення експортної операції для ВАТ
«Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського»
Висновки
Перелік посилань
Додатки
Вступ
Актуальність
теми дослідження зумовлена, по-перше,
важливістю маркетингу як теорії і практики підприємницької діяльності,
застосування якого сприяє ефективному функціонуванню підприємств. 
По-друге,
розвиток ринкових відносин в Україні, зростаюча роль споживача у формуванні
попиту на певні товари, широке включення українських підприємств у міжнародний
поділ праці висувають нові вимоги до системи управління підприємствами. У
зв’язку з цим необхідним є застосування маркетингу в організації їх
господарської діяльності, а при виході підприємства на закордонні ринки –
використання міжнародного маркетингу для координації зовнішньоекономічної
діяльності підприємств. Зміна форми власності українських підприємств внаслідок
приватизації створює нові умови для управління підприємствами й одночасно
потребує якісної внутрішньої перебудови структур управління і контролю
маркетингової діяльності. Формування нових ринкових механізмів цілком логічно
ставить на чильне місце чинник ефективності стратегії маркетингу в
зовнішньоекономічній діяльності підприємства.
Третя
причина, що вплинула на вибір теми, пов’язана зі ступенем дослідженості проблем
маркетингу взагалі та ефективності стратегії маркетингу зокрема в українській
економічній науці. Хоча в останні роки з’явилося багато наукових праць,
присвячених маркетингу, можна констатувати, що розгляд теоретичних і
методологічних аспектів досліджуваної проблеми все ще залишається недостатнім.
Майже не вивчена й практична сторона оцінки ефективності стратегії міжнародного
маркетингу в умовах українського ринку.
Серед
наукових праць, в яких досліджуються проблеми внутрішнього та міжнародного
маркетингу в цілому та окремі аспекти оцінки ефективності маркетингової
стратегії фірми зокрема, необхідно виділити дослідження таких зарубіжних учених,
як Р. Баззелл, К. Бакхаус, Й. Беккер, В. Білкей, Т. Бонома, Ф. Бредлей, Г. Вайс,
Е. Вебстер, Ю. Вісмайер, Б. Гале, А. Германнс, Е. Дихтль, С. Дуглас, Ф. Котлер,
К. Крейг, Ж.-Ж. Ламбен, Г. Майер, С. Мюллер, Х. Мефферт, В.Ньюман, М. Портер,
П. Россон, Д. Сондерс, Г. Стар, К. Ховард, Р. Хюненберг.
Фундаментальні
проблеми міжнародного маркетингу, глобалізації економічних процесів, інтеграції
українських підприємств у світове економічне співтовариство, методологічні
аспекти планування, реалізації та контролю маркетингової діяльності знайшли
своє відображення в працях вітчизняних учених-економістів.
Роботи
зарубіжних науковців, переважно німецьких та американських авторів, висвітлюють
різні підходи до проблеми оцінки ефективності маркетингової стратегії підприємства.
Проте у більшості випадків їхні висновки важко адаптувати до реалій української
економіки. Кількість наукових досліджень, проведених російськими вченими з
даної наукової проблеми, обмежена. В Україні взагалі ще не проводилися
спеціальні дослідження, присвячені саме теорії та практиці комплексного аналізу
ефективності маркетингової стратегії підприємства. Віддаючи належне розробкам
зарубіжних і вітчизняних учених-економістів та їх внеску до економічної теорії
та практики, а також застосовуючи їхні наукові положення, вважаємо за доцільне
зосередити увагу на розробленні теми дослідження, актуальність якої пояснюється
зазначеними вище обставинами.
Метою дослідження є розроблення теоретичних і методологічних засад
аналізу ефективності стратегії міжнародного маркетингу підприємства та
практичних рекомендацій щодо його специфіки в умовах сучасної української
економіки. 
Досягнення
поставленої мети обумовило постановку і вирішення таких завдань дослідження,
які й визначають структуру роботи:
— надати коротку характеристику підприємства;
— проаналізувати його фінансове та економічне положення;
— обґрунтувати доцільність експортної операції підприємства. 
Об’єктом
дослідження є стратегія міжнародного
маркетингу підприємства як унікальний план дій, який визначається конкретними
обставинами і показує шлях до досягнення цілей підприємства на зовнішньому
ринку через вибір відповідного зарубіжного ринку, форми виходу на ринок,
розроблення відповідного комплексу маркетингових інструментів, системи
координації діяльності та контролю ефективності.
Предметом
дослідження є сукупність теоретичних та
практичних проблем, пов’язаних із розробленням методології аналізу ефективності
стратегії міжнародного маркетингу підприємства. 
Розділ
1. Аналіз діяльності ВАТ «ДМЗ ім. Петровського»
1.1 Коротка характеристика підприємства

На
трьох горбах, біля берегів сивого Дніпра розташований Дніпропетровськ — великий
індустріальний, науковий і культурний центр України. У його історії особливе
місце займає Дніпропетровський металургійний завод імені Г.І. Петровського.
Три
рази на добу над містом на Дніпрі чується розкотистий бас заводського гудка
Петрівки. Місто і завод зв«язані нерозривно. І не тільки тому, що носять ім»я
однієї і тієї ж людини. Історія розвитку всього Придніпров’я так тісно
переплела долі колишнього Катеринослава і колишнього Олександрівського заводу,
що неможливо однозначно відповісти на питання: чи зобов’язаний завод місту
своїм виникненням або ж місто заводу – своїм розвитком. Одне можна сказати напевно:
Дніпропетровськ, який все частіше називають мегаполісом, мав би зовсім іншу
історію, якби не Петрівка…» 
Друга
половина більш ніж двовікової біографії міста — це насичений подіями літопис
становлення і розвитку одного із старих металургійних підприємств.
Заснований
на пустинній південно-західній околиці Катеринослава завод дав поштовх розвитку
промисловості всього Придніпров’я. Будівництво доручили інженеру-технологу А.М.
Горяїнову, який і став першим директором заводу. Відомі в Російській імперії
акціонери П.І. Губонін і В.Ф. Голубєв зуміли привернути і поставити на службу
вітчизняної металургії і трубної промисловості франко-бельгійські капітали. 
Заснований
в 1887 р., завод незабаром стає найбільшим по тому часу в своїй галузі на
півдні країни. Датою його народження прийнято вважати 22 травня, день, коли
була задута перша доменна піч. а до 1889 року тут працювало дві доменні печі,
вступили в лад залізопрокатна майстерня, дрібносортні і средньосортні стани,
великосортний стан і 16 пудлінгових печей. І вже до початку двадцятого століття
Александровській Південно-російський завод Брянського акціонерного суспільства
(так завод називався до 1918 року) став найбільшим і найпрогресивнішим
металургійним підприємством Півдня Росії. Він виробляв більше 8, 7 і 6
відсотків (відповідно) чавуну, стали і прокату тодішньої Російської імперії. 
Все
прогресивне в світовій металургії упроваджувалося в першу чергу на Брянке. Так,
в 1908 році, вперше у вітчизняній практиці, на заводі всі парові машини були
замінені на електричні. 
Будівництво
і модернізація заводу проводилися до 1913 року. Зводилися нові доменні печі,
були побудовані мартенівський і конвертерний цехи, розширявся сортамент
продукції прокатних цехів. У цей період Брянський завод став одним з
найкрупніших підприємств країни, оснащеним найсучаснішим для того часу
устаткуванням. Тут вперше були розроблені і упроваджені механізовані підйомники
системи Н.Н. Гогоцкого. Каталем в доменному цеху Брянки починав свою трудову
біографію засновник вітчизняної школи доменщиків М.К. Кураков. 
Брянка,
націоналізована в 1918 році, першою з 11 металургійних заводів Придніпров’я
була відновлена після розрухи і громадянської війни. Всі оточуючі її
підприємства (нинішні заводи – Дніпропетровський трубопрокатний, металоконструкцій
ім. Бабушкіна, «Днепротяжмаш» і побудований як коксівний цех сьогоднішній
коксохімічний завод ім. Калініна) в період відновлення були її цехами до 1932
року. 
Завод,
не розширюючи своїх площ ні на один метр, за рахунок упровадження прогресивних
методів праці, передової технології, використовування внутрішніх резервів
першим освоював леговані стали для Дніпрогеса, плющення рейок для Московського
метрополітену, що будувалися на той момент часу, будував найбільші в світі
мартенівські і доменні печі, що дозволило збільшити об’єм необхідної країні
продукції. 
Кінець
XIX і початок XX століть в історії заводу пов’язані з активним робочим рухом в
Росії, а заводський лідер Г.І. Петровській стає депутатом IV Держдуми, а надалі
видатним державним діячем — всеукраїнськім старостою, головою Всеукраїнського
Центрального Виконавського Комітету.
Сформовані
на заводі бойові робочі загони брали активну участь в звільненні міста і
України від австро-німецької окупації. Після закінчення громадянської війни
підприємства в стислі терміни було відновлено.
У
1922 році завод, що носив ім’я царя Олександра III, по проханню робітників був
названий ім’ям токаря Брянки Григорія Івановича Петровського (1878 – 1958). 
До
кінця 1923 року на заводі почали працювати не тільки прокатні і сталеплавильні
агрегати, але і дві доменні печі. 
Брянка
— Петрівка, починаючи з 20-х років, багато десятиліть була кузнею кадрів. За
допомогою її фахівців побудовані і освоєні металургійні гіганти – Магнітка і
Кузнецк, Липецький і Маріупольський, Руставській і Ніжньо-Тагильській заводи.
Тут починали свій трудовий шлях відомі металурги – академіки В.Н. Свечников,
К.Ф. Стародубов, А.П. Чекмарев, Г.Г. Ефіменко, професора С.Ф. Чукмасов, С.І.
Лапіцкий, С.Г. Ростовцев, А.Д. Готліб, И.И. Коробов. Трудовою батьківщиною
вважали Петрівку міністри – Г.Г. Єфіменко і В.М. Чебріков, заступники міністрів
– П.І. Коробов і А.П. Ліхорадов.
У
роки Великої Вітчизняної війни тисячі петрівців захищали Батьківщину від
фашистських загарбників на полях бойових битв та в тилу — у домен, мартенів і
прокатних станів. 
У
роки гітлерівської окупації Петрівка, не дивлячись на всі зусилля фашистів, не
дала ворогу ні тонни чавуну, сталі і прокату. Міським підпіллям керував
робітник транспортного цеху Юрій (Георгій) Петрович Савченко. 
Відступаючи
гітлерівці підірвали всі цехи, всі металургійні агрегати, але вже через три дні
після звільнення – 28 жовтня 1943 року – Петрівка дала місту світло і воду, а
29 вересня 1944 року – і перший чавун. У 1952 році завдяки героїчній праці
десятків тисяч людей під керівництвом директора І.І. Коробова Петрівка вже
перевершила довоєнний рівень виробництва чавуну, сталі і прокату! 
На
честь безсмертного подвигу петрівців на площі у прохідної заводу горить Вічний
вогонь Пам’яті. 
Не
одне післявоєнне десятиліття Петрівка продовжувала залишатися однією з
найважливіших лабораторій вітчизняної металургії в розробці і упровадженні
нових прогресивних технологій. Так, в 1956 році тут вперше в СРСР освоєне
застосування природного газу в доменному виробництві, освоєний киснево-конвертерний
метод виплавки сталі. До 1948 року вперше в Європі для автомобільної
промисловості під керівництвом головного інженера заводу С.Н.Філіппова був
освоєний випуск автоосей методом подовжнього плющення. 
Крім
виробничої діяльності Петрівку завжди відрізняла активна життєва позиція і
участь її колективу у вдосконаленні соціальної сфери міста. Набережна –
найкрасивіша вулиця Дніпропетровська – була вимощена і упорядкована за
допомогою Петрівки. Завод в 1930 році побудував і десятки років утримував
сірководневу лікарню. У 1974 році ввів в дію поліклініку і нові корпуси
міськлікарні №11, стадіон «Металург», 463 будинки в п’яти районах міста. За
рахунок заводу утримувалися дошкільні установи, база відпочинку, дитячий
оздоровчий табір, один з кращих музеїв міста – музей історії підприємства, а
також меморіальний будинок-музей Г.І.Петровського. 
Петрівка
взяла активну участь в споруді Дніпропетровського метрополітену: «Станція
металургів» фактично споруджена руками робітників заводу. До свого 100-річчя на
Набережній завод спорудив новий прокатний цех – стан «550» — 2, продукції якого
привласнений міжнародний сертифікат якості. 
З
1995 року завод є відкритим акціонерним товариством, зумів зберегти
працездатний колектив і виробництво в повному об’ємі. 
Сьогодні
ВАТ «Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського» — сучасний
виробничий комплекс, що поставляє на світовий ринок конкурентоздатну продукцію:
рейки кранів всіх типорозмірів, копальневі рейки, обода і осі для
автомобільного машинобудування, спеціальні профілі для навантажувачів, лемеша
для сільськогосподарських і шахтних механізмів, бронефутеровку рудних і
вугільнорозмольних млинів, швелери від №8 до №28В, куточки №№7-10 і інші види
прокату. 
22
травня 2007 року заводу виповнилося 120 років. 
Підприємство
має в своєму розпорядженні могутній кадровий і технологічний потенціал і має
всю нагоду для освоєння і виробництва нових видів продукції. Сьогоднішня
Петрівка плідно співробітничає із споживачами на ринках ближнього і далекого
зарубіжжя. Продукція заводу використовується в багатьох галузях — машино- і
автомобілебудуванні, сільхозмашинобудування, ВПК, промисловому і цивільному
будівництві, теплоенергетиці. Прийнятий план реконструкції заводу, відповідно
до якого в конвертерному цеху почато будівництво відділення безперервного
розливання стали, закуплена машина для безперервного литва заготівок, ведуться
будівельно-монтажні роботи. На Петрівці упевнені: здійснення програми
технічного переозброєння заводу дозволить добиватися вищих показників у виробництві
чавуну, стали і прокату, створювати додаткові робочі місця.
Сьогодні
завод ним. Г.І. Петровського — підприємство з повним металургійним циклом, одне
з ведучих на Україні по виробництву прокатної продукції. Добре відома висока
марка Петрівки і в 35 країнах світу. А в грудні 1996 року завод одержав
міжнародний сертифікат якості на сортовий і фасонний прокат стану
«550» — 2.
ВАТ
«Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського» є одним з
провідних підприємств України по виробництву чавуну, сталі і прокату.
Продукція
заводу відповідає вимогам вітчизняних і міжнародних стандартів. 
Високоякісна
продукція заводу відома не тільки в Україні. Завод співробітничає з сотнями
вітчизняних і зарубіжних споживачів і зарекомендував себе надійним партнером,
що своєчасно виконує свої зобов’язання по термінах поставки і якості продукції.
[19]
1.2
Аналіз фінансового та економічного положення підприємства
Розглянемо
основні техніко-економічні показники діяльності ВАТ „ДМЗ ім. Петровського” та
проаналізуємо їх у таблиці 1.1.
Таблиця
1.1 – Основні економічні показники фінансово-господарської діяльності заводу
ім. Петровського у 2006-2007 роках
















































































Показники
2006 р.
2007 р.
Абсолютне відхилення
від 2006 р., ±

% викона-
ння
плану



План
Факт


Товарообіг, тис. грн.
459,9
570,8
590,6
+19,8
103,4


Фонд оплати праці,
тис. грн.
1595
1655
1662
+7,0
102,7


Рівень фонду оплати
праці, %
43,4
44,6
44,36
 — 0,24
99,4


Середня заробітна
плата,грн.
1295
1303
1312
+9
102,9


Оборотні активи, тис.
грн.
240,2
250,6
273,5
+22,9
109,1


Коефіцієнт обіговості
оборотних коштів, од.
1
2
2
0
100


Тривалість одного
обороту виробничих запасів, днів
160
165
159
 — 6,0
96,36


Сума операційних
витрат, тис. грн.
110,1
111,8
112,3
+0,5
100,4


Частка витрат
оборотних у структурі реалізованої продукції коштів, %
18,5
19,58
19,01
 — 0,57
97,08


Балансовий прибуток,
тис.грн.
2831
2873,9 9
2472,7 9
 — 401,0
86


Валовий прибуток, тис.
грн.
211,8
229,99
232,4
+2,41
101


Собівартість
реалізованої продукції, тис. грн.
549
556
566,6
+10,6
101,9



Проаналізувавши
технічно-економічні показники діяльності заводу «Петровського», можна
зробити висновки. Підприємство в цілому за звітній 2007р. не тільки справилося
з запланованими задачами але й перевиконало їх, тобто товарообіг виріс на 3,4%;
що в сумі склало 19,8 тис. грн. Це позитивно характеризує діяльність заводу ім.
Петровського.
По
зробленим розрахункам на заводі планове завдання по продуктивності праці було
перевиконано на 45,3%, а по середній заробітній платі на одного працівника на
2,9%. При цьому середня чисельність робітників у 2007 р. не збільшилась, а
навпаки зменшилася на 5 чоловік.
Фактичний
фонд оплати праці збільшився на 2,7%, що в сумі склало 7 тис. грн. середня
заробітна плата одного працівника склала 1312 гри. При плановій заробітній
платі 1303 грн., тобто вона виросла на 2,9%. Збільшення фонду оплати праці є
позитивним фактором для працюючих заводу, а також на роботі підприємства це
сприяло позитивно. Це сталося за рахунок збільшення товарообігу, зменшення
чисельності робітників, зросла продуктивність праці на 5,2%. Тривалість одного
обороту в зрівнянні з плановим зменшилась на 9,1%, тобто на 22 дні. Це
позитивно відобразилося на роботі заводу. На даному заводі сума операційних
витрат у звітному році була перевищена на 3,36тис.грн.,що призвело до
перевитрат, але це не дуже відобразилося на діяльності підприємства. Валові
доходи зросли на 1,5 %, що в сумі становить 1,7 тис. грн.
Аналіз
ліквідності ВАТ „ДМЗ ім. Петровського” наведено в табл. 1.2.
Як
видно з таблиці, ВАТ „ДМЗ ім. Петровського” має досить високі показники
ліквідності, які зростають у динаміці.
Важливим
етапом аналізу є формування висновків, інтерпретація показників ліквідності.
Тому дані показники досліджуються в динаміці, в порівнянні з іншими
аналогічними підприємствами, з середніми по групі однотипових підприємств.
Для
загальної оцінки динаміки фінансового стану підприємства варто згрупувати
статті балансу в окремі специфічні групи по ознаці ліквідності (статті активу)
і терміновості зобов’язань (статті пасиву). 
Таблиця
1.2 – Аналіз ліквідності ВАТ „ДМЗ ім. Петровського”

































Показник
На початок 2007 року
На кінець 2007 року

Відхилення 
(+, –)



розрахунок

рівень 
показни-
ка

розрахунок

рівень 
показни-ка



Коефіцієнт абсолютної
ліквідності

  

0,25

  

0,43
+0,18



Коефіцієнт швидкої 
ліквідності


  

1,2

  

2,1
+0,9


Коефіцієнт покриття

  

2,6

  

4,5
+1,9


Коефіцієнт критичної
ліквідності

  

1,7

  

2,7
+1,0



Розрахунок
коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства наведений у додатку А.
Виходячи
із проведених вище розрахунків, які характеризують фінансовий стан об’єкта
дослідження, його платоспроможність та ділову активність, можна стверджуватися
що ВАТ „ДМЗ ім. Петровського” — знаходиться у передкризовому фінансовому стані,
що протягом 2007 року воно функціонувало із значними збитками. 
1.3 Аналіз динаміки
зовнішньоторгових відносин України та окреслення основних проблем на сучасному
етапі
Поступове
зменшення глибини падіння економіки у більшості країн світу на тлі пожвавлення
динаміки попиту та цін на світових товарних ринках (зокрема, ціни на чорні
метали за 8 регіонами світу у червні-вересні 2009 року зросли на 16%, за 9 міс.
– знизились на 3,4%), що спостерігалося в останні місяці 2009 року, вплинули на
активізацію експортної діяльності (див.рис.1.1). Так, у вересні порівняно з
серпнем 2009 року відбулось зростання обсягів експорту за всіма товарними
групами, зокрема: металургійної продукції – на 11,5%, машинобудівної продукції
– на 24,2%, продукції хімічної промисловості – на 17,2%, мінеральної продукції
– на 24,1%, АПК – на 12,8% (див. додаток Б).
  
Рисунок
1.1 – Експорт, імпорт та сальдо торгівлі товарами (помісячно), млн. дол. США
[24]
Імпортні
обсяги торгівлі товарами формувались в умовах певної стабілізації національної
економіки і також у вересні 2009 р. збільшились за всіма основними групами
товарів окрім мінеральних продуктів (через зменшення обсягів імпорту газу).
Зважаючи на це загальний обсяг імпорту був на 6,1% більше серпневого обсягу. 
Як
наслідок, у щомісячній динаміці зовнішньої торгівлі спостерігалося певне
скорочення від’ємного сальдо торгівлі товарами (з «-» $629 млн. у
серпні до «-» $328 млн. у вересні). Порівняно з вереснем 2008р.
від’ємне сальдо торгівлі товарами зменшилось у 5,4 раза. 
Загалом
у січні-вересні 2009 року розвиток зовнішньої торгівлі характеризувався
подальшим скороченням від’ємного сальдо торгівлі товарами: у 3,5 раза до «-»
$ 4,1 млрд. проти «-» $ 14,3 млрд. за 9 міс. 2008р. Імпорт товарів знизився
на 53,5%, експорт — на 48,7 %. У вересні 2009 року відносно вересня 2008р.
зниження обсягів експорту товарів становило 43,9%, імпорту – 51,7%.
Від’ємний
баланс товарів та послуг становив $1,1 млрд. та знизився у 9,5 раза порівняно
із відповідним періодом 2008 року ($10,2 млрд.). Сальдо торгівлі послугами
традиційно залишалось додатнім ($3 млрд.) незважаючи на більш стрімке зниження
експорту послуг (на 53,5%), ніж імпорту (на 19,9%).
Суттєве
скорочення від’ємного сальдо торгівлі товарами у січні-вересні 2009 року було
наслідком зменшення у 7,9 раза від’ємного сальдо за статтею машини та
устаткування, транспортні засоби та прилади (до $1,6 млрд.) та за групами:
мінеральні продукти (зниження у 1,8 раза до $8,2 млрд.), продукція хімічної
промисловості (зниження на 15,8% до $3,4 млрд.). Водночас додатне сальдо
зберігалось у торгівлі недорогоцінними металами та виробами з них ($7,2 млрд.)
та продовольчими товарами і сировиною для їх виробництва ($3,1 млрд.).
Найбільше
зниження експорту спостерігалось за такими групами (до січня-вересня 2008р.):
металургійна продукція – на 61,4%; продукція хімічної промисловості – на 56,6%;
мінеральні продукти – на 55,1%; машинобудівна продукція – на 45,4%; продовольчі
товари та сировина для їх виробництва – на 11,4%.
На
тлі зниження з початку 2009 року обсягів експорту за окремими групами в АПК:
(молоко та молочні продукти, яйця, мед – на 41,5%, готові харчові продукти – на
22,1%, жири та олії тваринного або рослинного походження – на 12,1%) у січні-вересні
порівняно з відповідним періодом 2008р. відбулось зниження експорту зернових на
1,6% (проти зростання на 10,1% у січні-серпні, на 25,6% у січні-липні, на 60,6%
у січні-червні та у 2,2 рази у січні-травні) внаслідок дії цінового фактору –
експортні ціни зернові культури знизились у січні-вересні 2009 р. порівняно з
відповідним періодом 2008р. майже у 1,9 раза (при питомій вазі 9,2% в експорті
товарів).
Значне
зниження вартісних обсягів імпорту (до січня-вересня 2008р.) зазнали наступні
групи товарів: 1) продукція машинобудування – на 70,6% в основному за рахунок
зменшення надходжень легкових автомобілів, котлів, машин, апаратів і механічних
пристроїв; 2) мінеральні продукти – на 47,4% внаслідок зниження фізичних
обсягів імпорту газу; 3) продукція хімічної промисловості – на 38,1% внаслідок
падіння обсягів імпорту пластмас, добрив, фармацевтичних продуктів та
косметичних препаратів; 4) металургійна продукція – на 63,5% через зниження
обсягів та цін на чорні метали і вироби з них. 
У
січні-вересні 2009 року імпорт споживчих товарів, включаючи легкові автомобілі,
знизився на 52,1% (питома вага до 18,9% з 18,3% у січні-вересні 2008р.), що
зумовлено падінням споживчого попиту в умовах зниження споживчого кредитування.
Імпорт інвестиційних товарів скоротився більш суттєво – на 66,9% (питома вага зниження
до 17,6% з 24,8% у січні-вересні 2008р.) через скорочення інвестиційної та
виробничої активності, яке було спричинено обмеженням доступу до фінансових
ресурсів та девальвацією гривні [25]. 
Одну
з найбільших часток в експорті країни займають вироби з чорних металів – в до
кризовий період їх частка в загальному експорті України складала 6,2%. 
Якщо
простежити динаміку експорту чорних металів, то можна побачити, що приблизно
така ж ситуація, як і зараз, спостерігалась у 1998 р., коли в результаті
зменшення попиту на світових ринках, викликаного фінансовою кризою, експорт
чорних металів з України знизився на 7%, а виробів з них — на 32%. У валютному
виразі сила завданого збитку платіжному балансу від зменшення експорту як
самого металу, так і виробів з нього була приблизно однаковою: відповідно 292 і
313 млн. доларів. Але вже до 1999 р. частка чорних металів в товарній структурі
експорту зросла з 16,3% до 18,7%, а частка виробів з чорних металів — з 3,6% до
3,8%. Основний приріст експорту товарів в 2000 р. був досягнутий завдяки
нарощуванню поставок продукції металургії — 44,9% українського експорту. До 37%
виросла в його структурі частина напівфабрикатів і заготівок, тоді як прокату —
зменшилася до 38%. Депресивний стан світових ринків металу в 2001 р. і
погіршення торгових умов зумовили зупинку зростання експорту чорних металів —
за підсумками трьох кварталів 2001 р. збільшення експорту по цій статті склало
1,2%. Структурний аналіз українського експорту металопродукції в 2001—2003 рр.
показав, що істотних змін в товарній структурі не спостерігалося (див. рис. 1.2).
  
Рисунок
1.2 – Динаміка товарної структури експорту металопродукції у 2001-2003 рр. [25]
Одержані
в результаті аналізу дані за період з 2001 по 2003 рр. свідчать про зростаючий
об’єм експорту металопродукції з України: за три роки він виріс на 35% або на
1750 млн. дол. США. У структурі експорту спостерігалося переважання експорту
сталевого прокату. За 2001 і 2002 рр. його об’єм збільшився трохи — на 0,7%,
проте, в 2003 р. у зв’язку із зростанням цін на сталевий готовий прокат на
світових ринках, валютні надходження від його реалізації виросли на 31 % або на
878 млн. дол. США. 
В
цілому частка сталевого прокату в структурі експорту металопродукції коливалася
в межах від 56% в 2001 р. до 54,8% в 2003 році. Частка експортних поставок
напівфабрикатів металопрокату в загальній структурі експорту металопродукції
склала близько 30%. При цьому в 2003 р. в порівнянні з 2002 р. надходження
валютних засобів, одержаних від реалізації даного товару, зросли більш ніж на
20%. Зростання об’ємів їх реалізації було обумовлене зростанням цін на сталевий
лом, а також нарощуванням експорту феросплавів і чавуну. У 2003 р. вперше було
зафіксоване істотне скорочення об’єму традиційної для України експортної
товарної складової — передільного чавуну і сталевого лому — на 10 і 52%
відповідно. Це було пов’язано із збільшенням виробництва сталі в нашій країні і
обмеженням експорту металобрухту [3].
У
2004 р. ціни на світовому ринку металу значно знизилися. Причиною став високий
рівень запасів у споживачів, що призвело до зниження попиту. В першу чергу це
відносилося до конструкційної сталі, де попит обумовлений сезонними чинниками,
але і листова продукція подешевшала у ряді регіонів. Проте експортери заготівок
зіткнулися з серйознішими проблемами. У Східній Азії ринок металопродукції ще у
вересні-жовтні 2004 р. опинився заповненим недорогою китайською продукцією, і
хоча в другій половині листопаду металургійні компанії з КНР практично
припинили експортні операції, проте негативний вплив вони вже зробили. У
останні місяці 2004 р. споживачі українського металопродукту, накопичивши
запаси, припинили закупівельні операції, небезпідставно розраховувавши, що
надалі ціни будуть ще нижчими. Разом з тим, 2004 р. став сприятливим для української
металургії, оскільки практично вся продукція була затребувана як на
внутрішньому, так і на зовнішніх ринках [10].
В
цілому, можна сказати, що ринок в 2004 – 2007 рр. був стабільним, і прогнози на
2008 рік були досить позитивними, передбачалося, що потреба в металі буде
зростати, але глобальна фінансова криза внесла до цих прогнозів власні невтішні
для української металургії корективи.
На
сьогоднішній день вважаємо, що ситуація починає стабілізуватися, а ринок металлопродукції
поступово почне виходити з кризового стану.
Щодо
проблемних питань, то окреслимо основні з них в до кризовому періоді. Розширення
українського експорту на світових ринках супроводжувалося посиленням
економічних обмежень щодо нього в різних країнах. Використовувалися усе більш
витончені форми протекціонізму, спрямовані на дискримінацію українських
експортерів, — були задіяні різні технічні, екологічні, санітарні й інші
стандарти, що ускладнювали процедуру сертифікації продукції, вимоги до форм і
методів розслідувань для зниження конкурентоздатності української продукції.
На
початок 2007 року проти наших виробників у різних країнах світу діяли 53
антидемпінгові, компенсаційні і спеціальні міри. При цьому Україна посідала
11-е місце серед перших 15 країн, щодо експорту яких була порушена найбільша
кількість антидемпінгових розслідувань. З них у 13 випадках рівень мит,
введених на українську продукцію, не дозволяв здійснювати експорт у країни, що
проводили антидемпінгові розслідування проти української продукції. Уведення
таких високих мит, насамперед США, Євросоюзом і Росією, не завжди були
економічно обґрунтованим і в багатьох випадках спрямовані на витиснення
української продукції з ринків.
Введення
у відношенні української продукції захисних мір змусило наших експортерів
шукати нові ринки. У результаті, якщо в 1992 році ми поставляли продукцію в 40
країн світу, то сьогодні географія нашого експорту розширилася до 180 країн. І,
незважаючи на жорсткість конкуренції на світових ринках, обсяг українського
експорту з кожним роком збільшувався [16].
Диверсифікованість
зовнішніх ринків — позитивний фактор, але, на жаль, нам не вдається в
достатньому ступені закріпитися на самих платоспроможних — ринках США і Європи.
Причина тут часто криється в невідповідності української продукції світовим
стандартам, а іноді — у неринкових методах усунення українських виробників
їхніми конкурентами. Ринок сталі і хімічних добрив у США і ЄС проблемні для
українських експортерів насамперед від того що ці країни не визнають Україну в
ході антидемпінгових розслідувань країною з ринковою економікою.
У
нашій країні проблема демпінгу і, відповідно, антидемпінгу загострилася в
1992-1993 роках у силу деяких об’єктивних факторів: 
—
розпад СРСР і наступна переорієнтація торговельних потоків України на ЄС і інші
розвиті країни, 
—
вихід на світовий ринок ще недосвідчених вітчизняних виробників,
—
величезний розрив між внутрішніми українськими і світовими цінами тощо.
Починаючи
з 1991 року зафіксовано близько 100 антидемпінгових розслідувань проти
українських виробників.
Перший
негативний ефект від „антидемпінгової війни” відчули на собі українські
металурги та хіміки наприкінці 1997-1999 р., коли Європейська комісія і
міністерство торгівлі США почали збуджувати численні антидемпінгові
розслідування проти вітчизняних виробників.
Особлива
активність іноземних підприємців по захисту своїх інтересів за допомогою
ініціювання антидемпінгових процедур відзначався в 1999-2002 роках, коли
проводилося 15-25 розслідувань у рік. [19]
Наприкінці
2000 р антидемпінгові розслідування у відношенні українського металоекспорту
проводилися в 12 країнах світу, включаючи Мексику і Філіппіни. У 2001 році
антидемпінгові розслідування проти українських виробників вели влади Єгипту,
Аргентини, Венесуели, Індії. А Канада установила антидемпінгове мито на
гарячекатаний рулонний прокат з України в 169%. Починаючи з 2000р., Європа
ретельно захищала свій внутрішній ринок від українських труб. У рамках
розслідування на імпорт безшовних труб ЄС була введена квота в розмірі 38,5%
від митної вартості. Географія й асортимент товарів, що попадають під
антидемпінгові розслідування, розширюються разом з українським експортом. Так,
у 2001 р. у 12 країнах світу проводилися антидемпінгові і спеціальні
розслідування по 14групам українських товарі, а у 19 країнах по 30 товарних
позиціях.
З
2003 року ця тенденція пішла на спад, однак, на жаль, як основну причину
позитивних змін не можна назвати досвідченість вітчизняних виробників.
Подібного роду спад насамперед необхідно пов’язувати з тим, що на світовому
ринку підвищився попит на металопродукцію. Очевидно, що збиток від застосування
демпінгу визначити складно, якщо попит перевищує пропозицію. Як результат, на
сьогодні ведеться тільки 9 антидемпінгових розслідувань проти вітчизняних
виробників, причому, слід помітити, що позитивний підсумок цих розслідувань для
українських виробників проблематичний. 
Вітчизняні
компанії рідко відстоюють свої інтереси на закордонних ринках, тому
антидемпінгові розслідування проти українських підприємств є справою простою, а
крім того, недорогою для тих країн, які порушують проти України антидемпінгові
розслідування. З іншого боку, причина «невдач» — невизнання світовим
співтовариством України як країни з ринковою економікою. Це спричиняє ряд
негативних моментів. Так, при визначенні нормальної ціни товару компетентні
органи країни-імпортера використовують не ціни продажу цих товарів в Україні, а
так називану «сурогатну ціну». Очевидно, що при цьому не враховують об’єктивних
розходжень між цінами на сировину й енергоносії, витратами на оплату робочої
сили й інших видаткових статей виробництва в Україні й обраній «сурогатній»
країні. Вищевказані інстанції пояснюють таку явну дискримінацію тим, що в
Україні всі ціни встановлює державу, а не приватні підприємства, як це
відбувається в країнах з ринковою економікою. Як бачимо, український виробник
заздалегідь виявляється в невигідному положенні.
Незважаючи
на те що в демпінгу, як правило, обвинувачується тільки один український
виробник, рішення про введення антидемпінгового мита приймається проти усіх
виробників подібної продукції. І абсолютно не важливо, чи існує різниця в цінах
між виробниками при експорті, чи захищали вони свої інтереси під час
розслідування. Результат — один для всіх! Компетентні органи країн,
відповідальні за проведення антидемпінгових процедур, пояснюють ситуацію тим,
що застосування єдиної ставки мита необхідно для того, щоб попередити
відхилення від сплати цього мита, тобто за допомогою переорієнтації експорту
через експортера, до якого застосовується найменша ставка антидемпінгового
мита.
Крім
того, у якості однієї з причин можна виділити і те, що у випадку проведення
антидемпінгових розслідувань або безпосереднього вживання антидемпінгових
заходів проти українських виробників, останні, вважаючи, що ці міри
неправомірні, не мають можливості звернутися до третьої сторони для
об’єктивного дозволу суперечки. Країна-імпортер вводить захисні міри, а
українським виробникам нічого не залишається, як переорієнтувати товарні
потоки, якщо це, звичайно, можливо. На відміну від українських підприємств
виробники країн — учасниць ГАТТ/ВТО мають додаткову можливість захищати свої
інтереси: у рамках системи передбачений так називаний «механізм арбітражу»,
тобто в структурі є організація, у яку можуть звернутися суб’єкти конкретних
антидемпінгових процедур для рішення суперечки щодо справедливості застосування
антидемпінгових мір.
Таким
чином, виробник, обвинувачений у неправомірному демпінгу, може подати апеляцію.
Українські підприємці позбавлені цього права [16].
1.4
Розробка стратегії завоювання зовнішнього ринку для ВАТ «Дніпропетровський
металургійний завод ім. Петровського»
ВАТ
«Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського» – найдавніше
металургійне підприємство Дніпропетровського регіону випускає таку унікальну
продукцію, що не має аналогів у вітчизняній і зарубіжній практиці, як періодичний
прокат для автомобільної промисловості, а як відомо, Німеччина славиться своєю
автомобільною промисловістю. А автомобільна промисловість неможлива без
сировини та матеріалів, які надає чорна металургія, однак останнім часом в
розвитку чорної металургії Німеччини існують деякі проблема, головна з яких —
це часті конфлікти між власниками металургійних підприємств та профспілкою, які
все частіше закінчуються страйками, що призводить до зривів поставок необхідної
сировини та матеріалів.
Наступний
фактор, який вказує на користь співпраці між зазначеним українським
металургійним заводом та автомобільними підприємствами Німеччини – це той факт,
що продукція українських виробників визначається високою якістю,
відповідальністю всіма ГОСТам та міжнародним стандартам, але при цьому ціна на
неї набагато нижча, ніж ціни на подібну продукцію німецьких виробників. Не
дивлячись на це створюється погроза ще подорожчання продукції німецьких
виробників чорної металургії, так як основною вимогою профспілки є підвищення
заробітної плати робітникам цих підприємств, а це в свою чергу призведе до ще
більшого підвищення цін.
Що
стосується ВАТ «Дніпропетровський металургійний завод ім.
Петровського», то співпраця їх з автомобілебудівними підприємствами
Німеччини – це новий ринок збуту продукції підприємства, це новий закордонний
партнер, а отже нове джерело отримання прибутку і розвиток підприємства.
Реалізація
угод здійснюється в декілька етапів, на яких вирішуються певні завдання та
виконуються відповідні формальності, пов’язані з оформленням та обробкою
документації, необхідної для забезпечення виконання угод.
План
проведення експортної операції буде складатися з наступних етапів:
· 
Маркетингові дослідження
ринку;
· 
Вибір форм та методів роботи
на зовнішньому ринку;
· 
Розробка організаційних та
комерційних заходів;
· 
Проведення ринкової
кампанії.
Слід
помітити, що товар, який наше підприємство збирається експортувати до Німеччини
відповідає всім міжнародним стандартам, про що засвідчує міжнародний сертифікат
якості, а також цей товар не приймає участі в жодному з антидемпінгових
розслідувань.
Буде
використовуватися така форма роботи на ринку Німеччини, як прямий експорт, який
передбачає підписання контрактів з самими споживачами нашої продукції, тобто з
підприємствами автомобілебудування Німеччини.
Що
стосується митного режиму, то він зараз сприятливий: проти продукції, з якою
наше підприємство виходить на ринок Німеччини не застосовується жодних
протекціоністських заходів, як явних так і прихованих. Після отримання в грудні
1996 року заводом міжнародного сертифікат якості на прокат стану
«550» — 2, продукція ВАТ «Дніпропетровський металургійний завод
ім. Петровського» відповідає всім вимогам. 
Що
стосується транспортування, то тут теж ситуація складається сприятлива, так як,
як наше підприємство має власні залізними колії, так і підприємства покупці
мають власні залізними колії, що дозволяє нашому підприємству здійснювати
доставку продукції до складу покупця напряму.
Що
стосується умов платежу, то більшість покупців згодні надавати 100% передплату
за майбутні поставки. Ця їх згода на таку форму розрахунків пояснюється тісній
співпраці України та Німеччини на державному рівні, а також ще тим, що
Німеччина на державному рівні забезпечує підприємствам, які є партнерами
українських підприємств страхування від зовнішньоекономічного ризику, тобто
ризик німецьких покупців при здійсненні передплати дуже низький.
Для
знаходження майбутніх партнерів та налагодження з ними тісних економічних
відносин підприємство планує за допомогою наступних організаційних заходів:
—
участь представників заводу у великій кількості «днів України» в Німеччині та
«днів Німеччини», які достатньо часто проходять в останній час в обох країнах,
під час проведення яких відбуваються зустрічі бізнесових кіл обох країн з ціллю
розвитку економічного співробітництва;
—
приймати активну участь у виставках та конференціях, які присвячені
машинобудуванню та металургії;
—
використовуючи всесвітню мережу Інтернет для налагодження зв’язків з майбутніми
партнерами за допомогою відправлення ним прямих ініціативних пропозицій
стосовно обраної продукції ВАТ «Дніпропетровський металургійний завод ім.
Петровського»;
—
ініціювати самим проведення переговорів та підписання контрактів;
—
встановлення договірних відносин стосовно розробці та освоєння ВАТ
«Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського» нових
конкурентоспроможних виробів, які необхідні німецьким партнерам підприємства та
поставки їх на експорт.
Для
досягнення поставленої цілі, по перше підприємству необхідно розробити та
відкрити англомовний офіційний сайт ВАТ «Дніпропетровський металургійний
завод ім. Петровського», який би пропонував майбутнім партнерам інформацію
стосовно самого підприємства, його продукції, аналізу її якості та
підтвердження його необхідними міжнародними сертифікатами та іншими
документами, а також мав би перелік всіх можливих контактів з підприємством
(всі необхідні телефони, електронну і пряму адресу підприємства). Також
підприємству необхідно розробити рекламну друковану продукцію, яку можна було
би використовувати підприємству під час його участі у виставках та
конференціях, а також надсилати поштою. Також необхідно розробити та виготовити
фірмові сувеніри та пам’ятні подарунки, які необхідно вручати під час участі у
виставках, конференціях, а також під час проведення переговорів та підписання
договорів.
Головною
ціллю цих заходів – звернути на себе увагу майбутніх німецьких партерів,
зацікавити їх та заохотити імпортерів встановити зв’язки саме з нашим
підприємством, а не з нашими конкурентами.
Під
час проведення зовнішньоекономічної операції підприємство здійснювало наступні
витрати:
· 
витрати на прийняття участі
в конференціях та виставках – 37 тис. євро;
· 
витрати на виробництво
необхідної кількості продукції 800 тис. євро;
· 
митне оформлення товарів:
митна вартість товару 1200 тис. євро, митна вартість = 2,4 тис. євро
Всього
витрати складуть 839,4 тис. євро.
Для
розрахунку економічної ефективності скористаємося наступною формулою [14]:
  ,
де
Ев – ефективність виробництва;
Рв –
результат виробництва;
Зв –
матеріально-грошові витрати.
Поодиноким
показником, який характеризує ефективність зовнішньоекономічної діяльності,
може бути показник рентабельності, що розраховується за формулою [14]:
  
Де Р
– рентабельність зовнішньоекономічної операції;
П –
прибуток від здійснення зовнішньоекономічної операції, зменшений на суму
податку на прибуток, грош. од. 
П =
(1200-839,4) – ((1200-839,4)*0,25)= 360,6 – 90,15 = 270,45 євро.
В –
загальні витрати на проведення зовнішньоекономічної операції, грош. один.
Тобто
прибутковість даної зовнішньоекономічної операції дорівнює 32% — це достатньо
високий показник.
Також
слід зазначити, що внутрішні ціни на дану продукцію набагато нижчі ніж на
зовнішньому ринку, тому відповідно прибуток від здійснення зовнішньоекономічної
операції буде більшим ніж на внутрішньому ринку, однак тут ще можна виділити
такий позитивний фактор, який заклечається в тому, що ще досі деякі українських
підприємства із-за нестачі грошових коштів надають перевагу бартерним
розрахункам, а зовнішньоекономічна операція надає підприємству «живі» гроші,
які воно зможе направити на розвиток виробництва.
Розділ
2. Теоретичні засади управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємств
2.1 
Суть, види і принципи зовнішньоекономічної
діяльності підприємств в Україні
Зовнішньоекономічна
діяльність підприємства (ЗЕД) – одна із сфер його господарської діяльності,
пов’язана із виходом на зовнішні ринки та функціонуванням на них, створенням
спільних підприємств, здійсненням валютно-фінансових та кредитних операцій [1].
Господарським
кодексом України зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) визначена як господарська
діяльність, яка в процесі здійснення потребує перетинання митного кордону
України майном суб’єктів господарювання та (або) робочою силою [8].
Підприємство
є основною ланкою зовнішньоекономічної діяльності, його вихід на міжнародний
ринок приводить в цілому до позитивних моментів як для самого підприємства, так
і для економіки держави в цілому.
По-перше,
зовнішньоекономічна діяльність є суттєвим чинником додаткового стимулювання
стабілізаційних процесів у національній економіці, кризові явища у ній значною
мірою можуть бути подолані завдяки використанню ефективних зовнішньоекономічних
зв’язків.
По-друге,
підприємства можуть гучно реагувати на зміни зовнішньоекономічних чинників,
оптимально мобілізувати певні виробничі ресурси з метою раціонального
використання переваг зовнішньоекономічних зв’язків;
По-третє,
в рамках міжнародного економічного співробітництва партнери з інших держав
суттєво впливають на розвиток вітчизняного підприємства, підвищення його
технічного і технологічного рівнів;
По-четверте,
підприємство, замкнуте лише на внутрішньому господарському комплексі,
позбавлене здорової зовнішньої конкуренції, розвивається не надто ефективно [20].
Зовнішньоекономічна
діяльність підприємства має настільки важливе значення в національній
економіці, що вона є предметом пильної уваги з боку держави та елементом
формування її економічної політики. Так, у Господарському кодексі України (ст.
10) визначено, що зовнішньоекономічна політика є одним з основних напрямів
економічної політики держави і спрямована на регулювання державних відносин
підприємницьких суб«єктів з іноземними суб»єктами господарювання та захист
національного ринку і вітчизняного товаровиробника [8].
  Відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»
[1] до такого виду діяльності належать:
· 
експорт та імпорт товарів,
капіталів та робочої сили;
· 
надання послуг іноземним
суб’єктам господарської діяльності, у тому числі: виробничих,
транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових,
експортних, посередницьких, агентських, консигнаційних, управлінських та ін.;
· 
наукова, науково-технічна,
науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб’єктами
господарської діяльності;
· 
міжнародні фінансові
операції та операції з цінними паперами;
· 
кредитні та розрахункові
операції між суб’єктами зовнішньо економічної діяльності та іноземними
суб’єктами господарської діяльності;
· 
створення банківських, кредитних
та страхових установ на території України та за її межами;
· 
спільна підприємницька
діяльність, що охоплює створення спільних підприємств різних видів і форм,
проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на
території України, так і за її межами;
· 
підприємницька діяльність,
пов’язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших
нематеріальних об’єктів власності;
· 
організація та здійснення
діяльності, пов’язаної з проведенням виставок, аукціонів, торгів, конференцій,
симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на
комерційній основі, з участю суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;
· 
організація та здійснення
оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну
валюту;
· 
орендні, у тому числі
лізингові операції;
· 
операції з придбання,
продажу та обміну валюти на валютних аукціонах і біржах та на міжбанківському
валютному ринку;
· 
інші види
зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені законами України.
Суб’єктами
зовнішньоекономічної діяльності є:
· 
юридичні особи, які
здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом
порядку (державні, комунальні та інші підприємства);
· 
громадяни України, іноземці
та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та
зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
· 
підрозділи (структурні
одиниці) іноземних суб’єктів господарювання, які не є юридичними особами за
законодавством України і зареєстровані у визначеному законом порядку;
· 
зовнішньоекономічні
організації, які мають статус юридичної особи, утверджені в Україні відповідно
до закону органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Держава
гарантує однаковий захист усіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.
Зовнішньоекономічна
діяльність підприємства поділяється на види, що зображені на рисунку 1.1.
  
Рисунок
1.1 – Види ЗЕД підприємства [1]
Підприємницькі
структури, які проводять господарську діяльність на території України, при
здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються такими принципами [1]:
1.
Принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної
діяльності, що полягає:
— у
виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати
зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що
діють на території України;
—
обов’язку України неухильно виконувати всі договори і зобов’язання України в
галузі міжнародних економічних відносин.
2.
Принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає:
— у
праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у
зовнішньоекономічні зв’язки;
—
праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких
формах, які прямо не заборонені чинними законами України;
—
обов’язку дотримуватися при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку,
встановленого законами України;
—
виключному праві власності суб´єктів зовнішньоекономічної діяльності на
всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.
3.
Принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає:
— у
рівності перед законом усіх суб´єктів зовнішньоекономічної діяльності,
незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні
зовнішньоекономічної діяльності;
—
забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом
яких є обмеження прав і дискримінація суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності, а також іноземних суб’єктів господарської діяльності за формами
власності, місцем розташування та іншими ознаками;
—
неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб’єктів, крім
випадків, передбачених законом.
4.
Принципом верховенства закону, що полягає:
— у
регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;
—
забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів,
що у будь-який спосіб створюють для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності
умови, менш сприятливі, ніж ті, які визначені законами України.
5.
Принципом захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, який
полягає у тому, що Україна як держава:
—
забезпечує рівний захист інтересів усіх суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності та іноземних суб’єктів господарської діяльності на її території
згідно з законами України;
—
здійснює рівний захист всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України
за межами України згідно з нормами міжнародного права;
—
здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її
межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних
договорів та норм міжнародного права.
6.
Принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та
вивезенні товарів.
2.2
Порівняльна характеристика основних способів виходу на зовнішні ринки
2.2.1
Експорт, як найпростіший спосіб виходу на зовнішній ринок
За
інтенсивністю і обсягами розрізняють нерегулярний і регулярний експорт.
Нерегулярний експорт — це пасивний рівень зовнішньо-економічних відносин, коли
підприємство час від часу експортує свої надлишки і продає товари місцевим
оптовикам, що представляють закордонних покупців. Про регулярний експорт можна
говорити тоді, коли підприємство має за мету розширити свої
зовнішньоторговельні операції на конкретному ринку.
Застосовуючи
стратегію експорту, підприємство виготовляє свої товари у власній країні,
пропонуючи їх на експорт у модифікованому або в немодифікованому вигляді.
Переваги цього способу [11]:
—
потребує мінімальних змін у товарному асортименті
підприємства,
його структурі;
—
потребує мінімальних інвестиційних витрат та поточних грошових зобов’язань;
—
забезпечує мінімальний ризик при вході на ринок та легкість виходу. 
Експорт
буває двох різновидів: непрямий та прямий.
За
непрямого експорту підприємство користується послугами посередників, а за
прямого проводить експортні операції самостійно. Підприємства, що тільки
починають свою експортну діяльність, частіше використовують непрямий експорт.
Вони віддають перевагу цьому варіанту з двох причин. По-перше, такий експорт
потребує меншого обсягу капіталовкладень, оскільки підприємству не доводиться
створювати за кордоном власний торговий апарат або налагоджувати мережу
контактів. По-друге, за непрямого експорту підприємство менше ризикує. Оптовою
реалізацією товару займаються посередники, які застосовують у цій діяльності
свої специфічні професійні знання, уміння і послуги, і тому продавець, як правило,
робить менше помилок.
Використання
посередників при експорті має не тільки переваги, а й недоліки:
—
ізольованість виробника від ринку, відсутність інформації про реакцію споживача
на товар;
—
залежність експортера від посередника;
—
недостатня увага посередника до роботи з товаром експортера;
—
відсутність у посередника в силу різних причин прагнення просувати товар
експортера на всі доступні сегменти цільового ринку.
Непрямий
експорт, або делегування повноважень без інвестування, має різноманітні форми.
1.
Передача повноважень з експорту передбачає використання системи збуту, що
знаходиться в одній або декількох країнах і належить іншому підприємству. Таку
систему збуту експортер використовує тоді, коли його потенціал слабкий, щоб
діяти самостійно на зовнішньому ринку.
2.
Експортна франшиза — такий спосіб організації справи, за якого франчайзі купує
у відомої компанії право на продаж її товарів під її товарним знаком.
3.
Комерційні посередники активно беруть участь в експортних операціях. їх
розрізняють за двома ознаками: винагороді (торгова націнка або комісійні) і
сталості зв’язків з експортером. Основні види посередників, що працюють у сфері
міжнародної торгівлі, такі:
—
міжнародний маклер шукає і налагоджує контакти, не одержуючи повноважень продавця
і покупця, працює за комісійні (куртаж) з обох сторін угоди;
—
агент із закупівлі виконує доручення покупця знайти за кордоном товар
визначеної якості і за визначеною ціною, з конкретним терміном постачання;
—
агент з продажу виконує доручення експортера вивчити ринок, продати і поставити
товар, виписати рахунок на умовах одержання комісійних у відсотках від ціни.
Може бути гарантом покупця за додаткову плату; комісійний агент представляє
експортера — постачальника товару за кордоном, працює на основі контракту;
агент з міжнародної торгівлі купує і продає від свого власного імені;
—
концесіонер — посередник міжнародної торгівлі, у якого тісний зв’язок з
експортером, працює на умовах контракту і виконує три основні функції: торгову,
технічну, фінансову;
—
імпортер-дистриб’ютор укладає контракт з експортером, інколи працює на умовах
виключності. Основа взаємовідносин із експортером — традиція. Сам виписує
рахунки й інформує про покупців.
Прямий
експорт передбачає прямий продаж через власний торговий персонал. Він
застосовується у випадку, коли легко визначити споживачів або вони самі
знаходять продавця. Організація прямого експорту може здійснюватися за
допомогою:
—
експортного відділу, що вирішує всі питання з просування товару на зовнішній
ринок;
—
торгового представника, який відряджений за кордон і працює тільки на своє
підприємство. Він добре знає товар і просуває його на ринок;
—
представництва — команди, яка постійно працює за кордоном, головним завданням
якої є стимулювання збуту, укладання угод, контроль за їх виконанням [21].
2.2.2
Спільна підприємницька діяльність 
Ця
стратегія виходу підприємства на зовнішній ринок ґрунтується на поєднанні його
зусиль із ресурсами комерційних підприємств країни-партнера з метою створення
виробничих і маркетингових потужностей. На відміну від експорту при спільній
підприємницькій діяльності (СПД) формується партнерство, у результаті якого за
рубежем створюються певні потужності. Законодавство ряду країн передбачає, що
присутність на їхньому ринку іноземної компанії можлива лише при укладанні
контракту з місцевими фірмами про виробництво товарів у цих країнах. Навіть
промислово розвинені країни іноді чинять тиск на експортерів, щоб вони
створювали спільні виробництва за рубежем. Виділяють чотири види СПД:
1)
ліцензування;
2)
виробництво за контрактом;
3)
управління за контрактом;
4)
підприємства спільного володіння.
Ліцензування
є одним із найпростіших шляхів виходу на зовнішній ринок. Ліцензіар укладає на
закордонному ринку угоду з ліцензіатом, передаючи права на використання
виробничого процесу, товарного знаку, патенту, торгового секрету в обмін на
гонорар або ліцензійний платіж. Ліцензіар одержує вихід на ринок з мінімальним
ризиком, а ліцензіату не доводиться починати з нуля, тому що він відразу
набуває виробничого досвіду, добре відомий товар або ім’я. Використання
ліцензування при СПД має економічні, стратегічні і політичні мотиви. Економічні
мотиви полягають у тому, що ліцензіар знижує ризик створення виробництва за
рубежем з огляду на невеликий обсяг продажу, небезпеку удосконалення товару
конкурентом, обмеженість ресурсів тощо. Великі підприємства з диверсифікованим
виробництвом, переглядаючи асортимент, зосереджують зусилля на сильних сторонах
своєї діяльності, що дають високий прибуток. Продаючи ліцензії, вони
відмовляються від продукції і технології, що не становлять інтерес сьогодні. У
цьому полягає стратегічний мотив ліцензійної угоди. Політичні і правові мотиви
лежать в основі ліцензійної угоди тоді, коли є обмеження на придбання
іноземцями власності в країні-реципієнті або відсутній захист іноземної
власності. Для зазначеного способу є характерним:
—
наявність патентно-ліцензійного продукту або ноу-хау;
—
використання для проникнення на новий ринок;
—
обмежені інвестиційні витрати та поточні зобов’язання. 
Однак
ліцензування має й недоліки — підприємство має менший контроль над ліцензіатом,
ніж над своєю філією. До того ж, у випадку великого успіху ліцензіата, прибутки
підуть саме йому, а не ліцензіару. У результаті, виходячи на зовнішній ринок
таким способом, підприємство може саме створити собі конкурента. Передаючи
права на об’єкт ліцензійної угоди, підприємство втрачає контроль над своїми
активами. Тому в ліцензійному контракті необхідно передбачити такі моменти:
—
умови його припинення, якщо сторони не виконують своїх зобов’язань;
—
методи перевірки якості товару, послуг;
—
зобов’язання щодо витрат на створення системи збуту;
—
географічні межі застосування активів;
—
умови використання новаторських технологій, заснованих на знаннях, переданих за
ліцензійною угодою;
—
конфіденційність інформації, що міститься в ліцензійній угоді.
Іншим
різновидом стратегії СПД є виробництво за контрактом, тобто укладання контракту
з місцевими виробниками на випуск товару. Причини, що зумовлюють використання
такого способу:
—
дефіцит власних потужностей;
—
наявність перешкод для експорту у відповідну країну;
—
високі транспортні витрати;
—
економія на факторах виробництва.
Загальна
схема виробництва за контрактом на практиці має різні модифікації. Значного
поширення набуло виробництво комплектуючих. До різновидів виробництва за
контрактом відносять переробку давальницької сировини — толінгові операції.
Технологічна схема їх виконання полягає у постачанні вітчизняних матеріалів,
напівфабрикатів і компонентів за кордон, де вони обробляються, монтуються, а
потім реімпортуются як готова продукція.
Цей
спосіб виходу на зовнішній ринок також має недоліки. Застосовуючи його,
підприємство менше контролює процес виробництва, що може мати наслідком втрату
частини потенційних прибутків. Однак підрядне виробництво дає підприємству
можливість розгорнути свою діяльність на зовнішньому ринку швидше, зі меншим
ризиком і з перспективою вступу в партнерство з місцевим виробником або купівлі
його підприємства.
Ще
одним способом виходу на зовнішній ринок, що відносять до стратегії СПД, є
управління за контрактом. За такого способу підприємство надає закордонному
партнеру «ноу-хау» у сфері управління, а той забезпечує необхідний
капітал. Інакше кажучи, підприємство експортує не товар, а скоріше управлінські
послуги. Частіше за все це відбувається у формі консультацій для іноземних
компаній. Такий спосіб використовувало підприємство «Хілтон»,
організовуючи роботу готелів у різних країнах світу. З погляду
країни-реципієнта контракт на управління усуває потребу в прямих інвестиціях як
засобі, обов’язковому для одержання управлінської допомоги. Підприємству, що
надає такі послуги, контракти допомагають уникнути ризику втратити капітал,
коли прибуток від інвестицій не високий, а капітальні витрати непомірно великі.
Управління
за контрактом широко застосовується у країнах, що розвиваються, які мають
капітал і виконавчий персонал, але не мають «ноу-хау» і
кваліфікованих працівників. Пропозиції щодо кооперації за участю закордонного
капіталу в цих країнах нерідко відхиляються через острах допустити іноземне
засилля. Угода ж на здійснення комплексу робіт в галузі менеджменту обмежена в
часі, і в остаточному підсумку закордонні фахівці будуть замінені місцевими.
Цей
спосіб виходу на зовнішній ринок характеризується мінімальним ризиком і
одержанням прибутку із самого початку діяльності. Недолік його полягає в тому,
що для виходу на зовнішній ринок підприємству необхідно мати достатній штат
кваліфікованих управлінців, котрих можна використовувати з більшою вигодою для
себе. До цього способу також недоцільно вдаватись у тому випадку, коли
самостійне здійснення всього бізнесу принесе підприємству, що виходить на
зовнішній ринок, набагато більші прибутки. Крім того, управління за контрактом
на якийсь час позбавляє підприємство можливості розгорнути власний бізнес у цій
закордонній країні.
Ще
одним способом проникнення на зовнішній ринок є створення підприємства
спільного володіння. Таке підприємство є результатом об’єднання зусиль
закордонних і місцевих інвесторів з метою створення місцевого комерційного
підприємства, яким вони володіють і управляють спільно. Існують різні шляхи
заснування такого підприємства, наприклад закордонний інвестор може купити
частку в місцевому підприємстві, або місцеве підприємство може купити собі
частку у вже існуючому місцевому підприємстві закордонної компанії, або обидві
сторони можуть спільними зусиллями створити нове підприємство. Основні риси
цього способу:
—
він є обов’язковим при виході на окремі ринки;
—
потребує інвестиційних витрат;
—
супроводжується політичними ризиками;
—
має високу ймовірність конфліктів з партнерами;
—
передбачає складну процедуру виходу з ринку.
Підприємство
спільного володіння може виявитися необхідним або бажаним з економічних або
політичних міркувань. Зокрема, виходячи на зовнішній ринок, підприємство має
дефіцит фінансових, матеріальних або управлінських ресурсів для здійснення
проекту самотужки. Інша можлива причина — іноземний уряд тільки в такий спосіб
допускає на ринок своєї країни товари іноземних виробників.
Цей
спосіб, як і інші, не позбавлений недоліків. Партнери, що походять з різних
країн, можуть розійтися в думках з питань, пов’язаних із капіталовкладеннями,
маркетингом та іншими аспектами діяльності. Наприклад, багато американських
фірм, вивозячи капітал у ті або інші країни, прагнуть використовувати зароблені
кошти для повторного інвестування на розширення виробництва, а місцеві
підприємства цих країн нерідко надають перевагу вилученню цих надходжень з
обороту. Американські підприємства велику роль відводять маркетингу, а місцеві
інвестори найчастіше покладаються винятково на організацію збуту. Крім того,
створення підприємств спільного володіння може ускладнити для транснаціональної
компанії втілення в життя конкретних заходів у сфері виробництва і маркетингу у
світовому масштабі [2].
2.2.3
Стратегія прямого інвестування
Велика
кількість підприємств, що ведуть зовнішню торгівлю, з часом засновують за
кордоном власні виробничі філії для виготовлення товарів, споживаних на
іноземному ринку. Цей спосіб виходу на зовнішній ринок передбачає інвестування
капіталу в створення за кордоном власних складальних або виробничих
підрозділів, забезпечуючи найбільш повне залучення підприємства до ЗЕД. У міру
накопичення компанією досвіду експортної роботи і за досить великого обсягу
такого зовнішнього ринку виробничі підприємства за кордоном дозволяють
очікувати на значні вигоди. 
Основні
риси цього способу:
—
максимальні інвестиційні витрати та поточні грошові зобов’язання;
—
максимальна відповідальність за результати діяльності;
—
максимальний контроль за діяльністю;
—
складна процедура виходу з ринку.
Створення
закордонної виробничої філії є формою прямих інвестицій в економіку іноземної
держави. Фірма може керуватися такими мотивами:
—
вертикальна інтеграція, коли необхідний контроль над різними етапами
проходження товару від стадії сировини до його розподілу. Товари і маркетинг
досить складні і вимагають об’єднання ресурсів декількох країн;
—
міждержавна раціоналізація виробництва, коли є істотні розходження у вартості
робочої сили, капіталу, сировини. Виготовлення комплектуючих частин у
країні-експортері, а складання здійснюється в іншій країні, де дешевша робоча
сила;
—
теорія життєвого циклу товару, коли він перебуває на різних стадіях життєвого
циклу у різних країнах;
—
державне стимулювання інвестицій, коли надаються певні пільги для іноземних
інвесторів, що і мотивує їх до відкриття своїх філій або самостійних
підприємств;
—
політичні мотиви, коли інвестиції в економіку певної країни пов’язані з її
політичними рішеннями щодо інших країн.
Одна
з переваг такої стратегії полягає в тому, що підприємство може заощадити кошти
за рахунок більш дешевшої робочої сили або сировини, за рахунок пільг, наданих
іноземними урядами закордонним інвесторам, за рахунок скорочення транспортних
витрат тощо. Створюючи робочі місця в країні-партнері, підприємство забезпечує
собі тим самим сприятливіший клімат у цій країні. Застосовуючи стратегію
прямого інвестування, підприємство налагоджує глибші відносини з державними
органами, клієнтами, постачальниками і дистриб’юторами країни, на ринок якої
воно виходить. Це дає можливість краще пристосовувати свої товари до місцевого
маркетингового середовища.
І,
нарешті, важлива характеристика прямого інвестування полягає в тому, що
здійснюючи його, підприємство зберігає повний контроль над своїми
капіталовкладеннями і, отже, може розробляти такі установки у сфері виробництва
і маркетингу, які будуть відповідати її довгостроковим завданням у міжнародному
масштабі.
Однак
це і найбільш ризикована форма організації ЗЕД — всі ризики інвестування
підприємство бере на себе. Адже має місце певний контроль з боку уряду
іноземної держави, особливо в питаннях вивезення прибутку, орендної плати тощо.
Потенційно можливі націоналізація інвестиції, військові перевороти, жорсткі
урядові обмеження тощо [18].
2.3 Стратегія
реалізації зовнішньоекономічної діяльності підприємств
Стратегія
зовнішньоекономічної діяльності передбачає обґрунтування довгострокових цілей
фірми у спектрі її зовнішньоекономічних інтересів [23].
Вихід
підприємства на зовнішній ринок, де панує жорстка міжнародна конкуренція,
можливий лише за умови використання сучасних методів управління, насамперед
маркетингу. У класичному розумінні маркетинг — це підприємницька діяльність,
пов’язана із просуванням товарів і послуг від виробника до споживача. Сучасні
спеціалісти у сфері економіки розглядають його більш широко — як філософію
бізнесу, що визначає стратегію і тактику підприємства в умовах конкуренції.
Міжнародний
ринок є надзвичайно складним утворенням. Він характеризується значною
місткістю, що створює значні перспективи для підприємств, але одночасно висуває
і додаткові вимоги до маркетингу. Підприємство має забезпечити відповідність
якості товару, упаковки, дизайну, реклами міжнародним стандартам, а виробничого
комплексу — сучасному науково-технічному рівню. Персонал повинен вміти
налагоджувати тісні зв’язки із закордонними представниками та організовувати на
високому професійному рівні міжнародні торги, виставки, ярмарки, конференції
тощо. Експортно-імпортна політика підприємства потребує специфічного підходу до
підтримання конкурентоспроможності як з кількісних, так і з якісних параметрів,
більш старанного дотримання принципів і методів маркетингу.
Маркетингове
забезпечення зовнішньоекономічної діяльності підприємства включає [13]:
—
дослідження основних характеристик зовнішніх ринків, їх динаміки, тенденцій
розвитку та пріоритетів;
—
визначення основних суб’єктів, що діють на цих ринках, особливостей їх
поведінки і мотивації;
—
характеристику основних параметрів міжнародного маркетингового середовища;
—
розробку стратегії виходу та діяльності на потенційному зарубіжному ринку;
—
визначення проблем та специфіки зовнішньоекономічної діяльності на конкретних
зовнішніх ринках.
Основною
метою, з якою підприємства виходять на зовнішні ринки, є максимізація прибутку
за рахунок використання ефекту масштабу. Досягнення цієї мети не вичерпує всі
елементи мотиваційного механізму, який складається із конкретних збуджувальних
мотивів. Наведемо деякі з них [20]:
1.
Обмеженість та відносно низькі можливості розширення внутрішнього ринку.
2.
Рівень розвитку внутрішнього ринку, за якого вигідно розміщувати капітали за
кордоном: насичення ринку товарами; посилення тиску конкурентів; зростання
залежності від посередницької торгівлі; зростання зборів, що пов´язані із
захистом довкілля; труднощі у дотриманні соціального законодавства.
3.
Подолання залежності від внутрішнього ринку, сезонних коливань попиту та
розсіювання ризиків шляхом завоювання закордонних ринків.
4.
Скорочення витрат виробництва за рахунок кращого використання виробничих
потужностей, зменшення податкових платежів, у тому числі шляхом виробництва
продукції за кордоном.
5.
Продовження життєвого циклу товару.
6.
Використання державних програм сприяння, які діють у своїй країні чи за
кордоном.
7.
Підвищення ефективності збутової діяльності шляхом посилення ринкових позицій
на основі створення відділень, філій, дочірніх підприємств, розширення мережі
сервісних пунктів тощо.
8.
Компенсація коливань валютного курсу шляхом організації паралельного
виробництва і збуту у відповідних країнах.
9.
Подолання тарифних та нетарифних бар’єрів шляхом організації закордонного
виробництва.
10.
Підвищення престижу підприємства на національному ринку як суб’єкта міжнародних
економічних відносин.
Водночас
не слід залишати поза увагою й інші фактори, які ставлять під сумнів
доцільність виходу підприємства на зовнішній ринок. Ось деякі з них [14]:
1.
Рівень прибутку від ЗЕД може виявитись насправді значно нижчим, ніж планувалось,
через нестабільність економічної або політичної ситуації за кордоном.
2.
Модифікація товару для відповідності його вимогам закордонного ринку може
виявитись надто витратною.
3.
Проникнення і закріплення на закордонному ринку буде вимагати значних коштів.
4.
Застосування урядом країни-імпортера нетарифних бар’єрів на шляху
експортованого товару поставить під загрозу бізнес на цьому ринку.
Вихід
підприємства на зовнішні ринки зазвичай є тривалим еволюційним процесом. Досвід
показує, що систематичне, поступове набуття досвіду в зовнішньоекономічній
діяльності — найкращий, а в багатьох випадках і єдиний шлях до стабільного
успіху. Для отримання доступу на закордонні ринки підприємство повинне пройти
декілька етапів, кожен з яких має свої особливості.
1.
Етап пробного експорту характеризується односторонніми спробами підприємства
продати закордонному покупцю стандартну вітчизняну продукцію. Успішні продажі
на окремому зарубіжному ринку підприємство намагається повторити і на інших
ринках. Як наслідок — багатообіцяючі окремі продажі без повторних замовлень,
невеликі доходи при досить значних витратах.
2.
Етап екстенсивного експорту. На цьому етапі відбувається охоплення незначної
кількості ринків без їх сегментації. Експортний асортимент представлений
традиційним для даного підприємства набором товарів.
3.
Етап інтенсивного експорту — відбувається обмеження асортименту найбільш
вигідною продукцією по кожному ринку з використанням всіх методів активного
маркетингу. Закордонна торговельна мережа експортера отримує значний розвиток,
зовнішньоекономічні зв’язки стали більш глибокими й ефективними, але все ще
залишаються придатком внутрішньоекономічних відносин.
4.
Етап експортного маркетингу — продукція все більш пристосовується до вимог
зовнішнього ринку. Підприємство розвиває двосторонні відносини із зовнішніми
ринками, збираючи й обробляючи відповідну інформацію. Маркетингові комунікації
набувають міжнародних ознак.
5.
Етап міжнародного маркетингу — закордонні ринки починають грати домінуючу роль
у формуванні маркетингової концепції даного підприємства.
6.
Етап глобального маркетингу — підприємство більш не орієнтується на внутрішній
ринок, а переймається задоволенням потреб, характерних для споживачів усього
світу [2].
Розділ
3. Перспективи здійснення зовнішньоекономічних операцій
3.1 Механізм впровадження стратегічного плану здійснення
експортної операції для ВАТ «Дніпропетровський металургійний завод ім.
Петровського»
Механізм
впровадження розробленої стратегії включає розробку та підписання контракту на
здійснення експортної операції підприємствам.
Найпершою
стадією у підготовці до укладання зовнішньоекономічного контракту є участь
представників заводу у таких міжнародних заходах, як зустрічі представників
крупного, середнього та малого бізнесу під час «днів України» та «днів
Німеччини», спеціалізованих виставок та конференцій. Головною ціллю участі в
цих заходах – збір інформації та контактів з потенційними партнерами
підприємства.
Наступним
шагом є направлення пропозицій ВАТ «Дніпропетровський металургійний завод
ім. Петровського» по всім зібраним контактам. Після отримання запитів від
тих потенційних партнерів, яких зацікавила пропозиції, у відповідь ним будуть
відправлені оферти, в яких будуть вказані основні умови майбутніх контрактів. 
Планується
що весь процес підготовки до укладання контрактів буде відбуватися з
застосуванням сучасної техніки: телефонів, телетайпів та всесвітньої мережі
Інтернет, за допомогою яких будуть майбутнім партнерам надаватися проформи
контракту.
Після
того, як контрагенти прийдуть до взаємоприйнятних умов, робітниками
підприємства буде підготовлено остаточний варіант контракту. Після закінчення
всіх підготовчих стадій буде назначений день коли сторони зустрінуться для
остаточного обговорення майбутнього контракту та підписання його.
Попередні
переговори з приводу підписання контракту будуть проводитися представниками
обох контрагентів, після того, як сторони прийдуть до остаточного варіанту
контракту буде визначено день офіційного підписання контракту, коли
зустрінуться вже керівники підприємства.
Так
як українське законодавство вимагає обов’язкового укладання контракту в
письмовій формі, то контракт буде укладено в письмовій формі. Планується, що
контракт буде заключено на обох мовах контрагентів (українській та німецькій).
Часом
виникнення прав та обов’язків сторін вважається дата підписання контакту.
Контроль
за виконання контракту покладається на робітників зовнішньоекономічного відділу
підприємства. Основними стадіями виконання контракту вважаються наступні:
—
укладання контрактів з контрагентами підприємства;
—
систематичний контроль за виготовленням експортних товарів та за готовністю
товару до попереднього приймання представниками покупця;
—
контроль за дотриманням терміну відвантаження товару;
—
повідомлення імпортерів про готовність товару до відправки для того, щоб вони
могли здійснити передплату;
—
повідомлення імпортерів про відправку товару;
—
оформлення всіх необхідних товаросупроводжувальних та платіжних документів;
—
розгляд та задоволення претензій імпортера.
Проект
контракту представлено у Додатку В.
Висновки
Зовнішньоекономічна
діяльність підприємства – одна із сфер його господарської діяльності, пов’язана
із виходом на зовнішні ринки та функціонуванням на них, створенням спільних
підприємств, здійсненням валютно-фінансових та кредитних операцій.
Сучасні процеси глобалізації світового економічного розвитку не
оминають і Україну, яка поступово інтегрується до міжнародної економіки.
Основним суб’єктом сучасних міжнародних економічних відносин виступає
підприємство як ключова ланка ринкової економіки. Зовнішньоекономічна
діяльність підприємства є важливою і невід’ємною сферою господарської
діяльності, яка при ефективному використанні всього комплексу сучасних форм і
методів міжнародного бізнесу здатна позитивно впливати на ефективність
виробництва, його технічний рівень, якість продукції, що виробляється.
Вихід підприємства на зовнішні ринки сприяє пристосуванню
економіки до системи світогосподарських відносин, формуванню економіки
відкритого типу. Саме тому розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємств
— це суттєвий фактор підвищення ефективності господарської діяльності в
масштабах усього народного господарства.
Зовнішньоекономічна діяльність — це діяльність суб’єктів
господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської
діяльності, що побудована на взаємовідносинах між ними і здійснюється як на
території нашої держави, так і за її межами.
Найбільшу
частку в експорті України займає металургійна продукція. Одним з великих металургійних
заводів України є відкрите акціонерне товариство «Дніпропетровський
металургійний завод ім. Петровського», яке виробляє широкий асортимент
високоякісної та конкурентоздатної металургійної продукції, якість продукції
підприємства підтверджується міжнародними сертифікатом якості на прокат, який
було отримано підприємством у 1996 році. Також це підприємство є виробником
такої унікальної продукції, яка не має аналогів в світі, як періодичний прокат
для автомобільної промисловості, яка може зацікавити німецьких виробників, так
як він має високу якість при цінах, нижчих за ціни внутрішніх виробників. Отже,
у якості об’єкту експортної операції було обрано країну – Німеччина, у якості
товару – періодичний прокат.
План
проведення експортної операції буде складатися з наступних етапів:
—
Маркетингові дослідження ринку – які показали, що ринок металопродукції країн
ЄС є достатньо перспективним, не дивлячись на всі проблеми, які виникли між
українськими експортерами та європейськими покупцями. Серед таких проблем – це
відсутність в Україні статусу ринкової економіки, а також численні
антидемпінгові розслідування;
—
Вибір форм та методів роботи на зовнішньому ринку – у якості форми здійснення
експортної операції було обрано прямий експорт без створення представництва на
території Німеччини;
—
Розробка організаційних та комерційних заходів. Були заплановані наступні
заходи: участь представників заводу у великій кількості «днів України» в
Німеччині та «днів Німеччини»; активну участь у виставках та конференціях;
використання всесвітньої мережі Інтернет для налагодження зв’язків з майбутніми
партнерами; ініціювання проведення переговорів та підписання контрактів;
встановлення договірних відносин стосовно розробці та освоєння нових
конкурентоспроможних виробів.
— Проведення
ринкової кампанії. Ця компанія складається з: створення офіційного англомовного
сайту заводу; участь у виставках, конференціях та «Днях Німеччини та України»;
надсилання потенційним партнерам листів запитів та оферт, проектів контрактів.
Витрати
на проведення експортної операції складаються з: витрат на прийняття участі в
конференціях та виставках; витрат на виробництво необхідної кількості
продукції; митне оформлення товарів. Загальні витрати складуть 839,4 тис. євро.
Економічна
ефективність дорівнюється 1,42, рентабельність зовнішньоекономічної операції –
32%. Також слід зазначити, що внутрішні ціни на дану продукцію набагато нижчі
ніж на зовнішньому ринку, тому відповідно прибуток від здійснення
зовнішньоекономічної операції буде більшим ніж на внутрішньому ринку, однак тут
ще можна виділити такий позитивний фактор, який заклечається в тому, що ще досі
деякі українських підприємства із-за нестачі грошових коштів надають перевагу
бартерним розрахункам, а зовнішньоекономічна операція надає підприємству «живі»
гроші, які воно зможе направити на розвиток виробництва.
Отже,
можна зробити висновок, що розроблена в роботі експортна операція достатньо
ефективна і рентабельна, а отже можна рекомендувати підприємству її
застосувати. 
Перелік
посилань
1. 
Закон
України «Про зовнішньоекономічну діяльність» № 959-ХІІ від 16.04.91 // Галицькі
контракти. Додаток “Дебет-кредит”, 2000. — № 16. — С. 40-56.

2. 
Алексунин В.А. Международный
маркетинг: Учебное пособие. — М.: Издательский Дом «Дашков и Ко»,
2000. — 160 с. 
3. 
Беззубченко
О.А. Пріоритети розвитку чорної металургії України в умовах посилення
інтеграційних процесів у глобалізованому світі // Проблемы развития
внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный
аспект. Сборник научных трудов. – Донецк: ДонНУ. — 2005. – Ч.1. – С. 182-187. 

4. 
Бєлєвцев М.І., Іваненко Л.М.
Маркетинг: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 328с.
5. 
Бровкова
Е.Г., Продиус И.П. Внешнеэкономическая деятельность – К.: Сирин, 2000. — 448 с.

6. 
Власюк О.С., Ямпольська І.Л.
Зовнішня торгівля України: стан та прогноз. — К.: НІСД, 2004 — 63 с. — (Сер.
“Наук. доповіді”; Вип. 49)
7. 
Гончарова
О.М. Проблеми розвитку металургійних підприємств України у сучасних умовах. //
Теоретичні та прикладні питання економіки. Вип. 5. – К. – 2004. — С. 146-150

8. 
Господарський
Кодекс України // Вісник Верховної Ради України, 2003. — №18, №219-20, №21-22.
– ст.144.

9. 
Дем’яненко А.Г. Формирование
модели комплексного анализа эффективности внешнеэкономической деятельности
предприятия. // Економіка, фінанси, право. — 2005. — № 2. — С. 22-28
10. 
Дідковська
Б.В. Аналіз структури експортного потенціалу України // Формування ринкових
відносин в Україні. — 2007. —
№12. — с. 128-132

11. 
Дроздова
Т.Н. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності. Навч.посіб. — К.: ПУЛ, 2002. —
172 с.

12. 
Економічна
доповідь “Металургія Дніпропетровщини: сучасні шляхи розвитку, надбання та
проблеми” // Державний комітет статистики України. Головне управління
статистики у Дніпропетровській області // www.dneprstat.gov.ua.

13. 
Зовнішньоекономічна
діяльність підприємств: Навчальний посібник; 2-ге вид., перероб. і доп. / За
ред. Ю.Г. Козака — Київ: Центр навчальної літератури, 2006. — 792с.

14. 
Зовнішньоекономічна
діяльність підприємства: Навчальний посібник / Дідківський М.І. — К.: Знання, 2006. — 462 c.

15. 
Кокорін В.
Конкурентоспроможність економіки України // Бізнес & Економіка. — 2008. —
№5. — С.9-11.
16. 
Коновалов
В.В. Чому Україну звинувачують у демпінгу// Політика і час. — 2006. — №11. — С.
27-32.

17. 
Логутова
Т.Г. та інш. Анализ стимулирования экспорта металлопродукции в Украине //
Актуальні проблеми економіки. — 2005. — №4. — С. 52-59
18. 
Международный маркетинг /
Багиев Г.Л., Моисеева Н.К., Никифорова С.В. — СПб: Питер, 2001. — 512 с. 
19. 
Погуляй
О.А. Проблемы формирования конкурентной стратегии металлургического комплекса
Украины // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения
иностранных инвестиций: региональный аспект. Сборник научных трудов. – Донецк:
ДонНУ, 2003. – Ч.1. – С. 323-325.
20. 
Теслюк Н.П. Стратегії
підприємства по досягненню конкурентних переваг // Економіка, фінанси, право. — 2005. — №11. — С. 17-20
21. 
Управление
внешнеэкономической деятельностью: Учеб. пособие для вузов / Под общ. ред. А.И.
Кредисова. — 2-е изд., перераб. и доп. — К.: ВІРА-Р, 2001. — 640с. 
22. 
Філіпенко А., Шнирков О.
Новий етап зовнішньоекономічних зв’язків України // Економіка України. — 2008.
— №1. — С.11-14.
23. 
Шкардун В., Ахтямов Т.
Оценка готовности предприятия к реализации маркетинговой стратегии //
Маркетинг. — 2008. — №3. — С. 79-83. 
24. 
www.uaie.com.ua —
інформаційний сайт Української асоціації імпортерів і експортерів.
25. 
www.ukrstat.gov.ua —
Державний комітет статистики України.
Додаток А
Розрахунок коефіцієнтів фінансової
стійкості підприємства


































Показник
Методика
розрахунку
Значення


На
початок року
На
кінець року


Коефіцієнт
забезпеченості запасів власними джерелами формування

КВ
=Власний капітал(ряд.380 ф. №1)-необоротні активи(ряд.080 ф.№1)/виробничі
запаси(ряд.100 ф.№1)+готова продукція(ряд.130 Ф.№1)

 — 13,39
 — 0,48


Коефіцієнт
забезпеченості запасів власними і довгостроковими позиковими джерелами

КВД
=(Власний капітал(ряд.380 ф. №1)-необоротні активи(ряд.080
ф.№1)+довгострокові кредити і позикові засоби(ряд.480 ф.№1))/виробничі
запаси(ряд.100 ф.№1)+готова продукція(ряд.130 Ф.№1)

 — 13,39
 — 0,48


Коефіцієнт
забезпеченості запасів власними, довгостроковими і короткостроковими
позиковими джерелами

КВДП
=Власний капітал(ряд.380 ф. №1)-необоротні активи(ряд.080 ф.№1)+довгострокові
кредити і позикові засоби(ряд.480 ф.№1)+короткострокові кредити і позикові
засоби(ряд.500 ф.№1)/виробничі запаси(ряд.100 ф.№1)+готова продукція(ряд.130
Ф.№1)

8,78
1,22


Коефіцієнт
маневрування

КМ
=Оборотні активи(ряд.260 ф. №1)/Власний капітал(ряд.380 ф.№1)

 — 8,7
 — 42,17


Коефіцієнт
довгострокового залучення позикових засобів

КДЗП
=Довгострокові зобов’язання(ряд.480 ф.№1)/(Власний капітал(ряд.380 ф.
№1)+Довгострокові зобов’язання(ряд.480 ф.№1)) 

0
0


Коефіцієнт
короткострокової заборгованості

ККЗ
=Короткострокові кредити і позикові засоби(ряд.500 ф.№1)+(Кредиторська
заборгованість за товари,роботи,послуги(ряд.530 ф.№1)+Поточні розрахунки за
зобов’язаннями(ряд.550,570,580 ф.№1)+Інші поточні
зобов’язання(ряд.610Ф.№1))/Короткострокові кредити і позикові засоби(ряд.500
ф.№1)+(Кредиторська заборгованість за товари,роботи,послуги(ряд.530
ф.№1)+Поточні розрахунки за зобов’язаннями(ряд.550,570,580 ф.№1)+Інші поточні
зобов«язання(ряд.610Ф.№1))+Довгострокові зобов»язання(ряд.480 ф.№1)

1
1


Коефіцієнт
кредиторської заборгованості й інших пасивів

ККЗІП
=Кредиторська заборгованість за товари,роботи,послуги(ряд.530 ф.№1)+Поточні
розрахунки за зобов’язаннями(ряд.550,570,580 ф.№1)+Інші поточні
зобов’язання(ряд.610Ф.№1)/Короткострокові кредити і позикові засоби(ряд.500
ф.№1)+(Кредиторська заборгованість за товари,роботи,послуги(ряд.530
ф.№1)+Поточні розрахунки за зобов’язаннями(ряд.550,570,580 ф.№1)+Інші поточні
зобов«язання(ряд.610Ф.№1))+Довгострокові зобов»язання(ряд.480 ф.№1)

0,52
0,71



Додаток Б
Експорт продукції машинобудування
щомісяця (тис.дол.США)
  
Експорт продукції АПК щомісяця
(тис.дол.США)
  
Експорт металопродукції щомісяця
(тис. дол.США)
  
Імпорт машинобудівної, металопродукції
та мінеральних продуктів, кумулятивно (з початку року) до відповідного періоду
попереднього року (%)
  
Додаток В

ДОГОВІР № ________
г. Днепропетровск «____» ______ 200__
Відкрите акціонерне товариство «Дніпропетровський металургійний
завод ім. Петровського», м. Дніпропетровськ, — Україна, іменоване надалі
«Продавець», в особі Голови правління — генерального директора
Корнієвського В.Н., діючого на підставі Статуту, з одного боку, і
________________, м. ____________, Німеччина, іменоване надалі «Покупець», в
особі Директора _______________________, діючого на підставі Статуту, з другого
боку, уклали цей Договір про нижченаведене. 
1.ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ
1.1. Продавець продає, а Покупець купує прокат, надалі іменоване
«Товар», перерахований в Специфікаціях Додатків до цього Договору, які
становлять його невід’ємну частину, на умовах, висловлених в цьому Договорі. 
2. УМОВИ ПОСТАВКИ
2.1. Продавець поставляє Товар Покупцю залізницею, вагонними нормами,
узгодженими сторонами партіями.
2.2. У випадку, якщо обсяг Товару менший вагонної норми, що
поставляється, поставка здійснюється на умовах EXW — склад Продавця, самовивіз
транспортом Покупця.
2.3. Разом з Товаром Продавець поставляє Покупцю: 
— транспортну накладну;
— сертифікат якості виробника.
Продавець зобов«язаний протягом 5 (п»яти) днів від дати поставки
Товару надати Покупцю:
— рахунок-фактура;
— податкову накладну.
2.4. Допускається недовантаження/перевантаження Товару в межах +/ —
5% щодо обсягу партії поставки з подальшими фінансовими перерахунками між
Продавцем і Покупцем.
2.5. Товар поставляється Покупцю протягом 30 (тридцяти) днів з
моменту надходження 100% передоплати на поточний рахунок Продавця за узгоджену
сторонами партію Товару.
2.6. Датою поставки Товару вважається дата, проставлена в
транспортній накладній при відвантаженні Товару Покупцю. 
3. ЦІНА І ЗАГАЛЬНА ВАРТІСТЬ ДОГОВОРУ
3.1. Ціни на Товар, що поставляється за даною угодою, приведені в
Специфікаціях Додатків без урахування ПДВ і без урахування транспортних витрат.
Послуги перевізника оплачує Покупець. 
У разі використовування Продавцем для поставки вантажів вагонів, що
належать транспортним недержавним компаніям з додатковою оплатою їх оренди,
користування та/або інших видів послуг вони повинні бути включені у вартість
транспортних витрат. Підставою для оплати транспортних витрат є рахунок,
виставлений Продавцем.
3.2. Загальна вартість цього Договору визначається вартістю
Специфікацій Додатків до цього Договору.
3.3. Ціни на Товар фіксуються на момент оформлення Специфікацій
Додатків до цього Договору і можуть бути змінені на момент оплати. Зміна ціни
на Товар може бути вироблене шляхом письмового узгодження сторін. Сторони прийняли,
що всі ціни, обумовлені в Специфікаціях Додатках до цього Договору, є звичними
справедливими ринковими.
4. УМОВИ ПЛАТЕЖУ
4.1. Оплата узгодженої сторонами партії Товару, що поставляється
за даною угодою, здійснюється Покупцем на умовах 100% передоплати, протягом 3
(трьох) банківських днів з моменту повідомлення Продавця про необхідність
платежу (попередній рахунок).
4.2. Платежі здійснюються в гривнах, на поточний рахунок Продавця,
вказаний в цьому Договорі. 
5. ЯКІСТЬ
5.1. Якість Товару, що поставляється, повинна відповідати
технічним умовам або стандартам, передбаченим в Специфікаціях Додатках до цього
Договору і підтверджуватися сертифікатом якості виробника.
5.2. Якщо Товар, що поставляється виявиться дефектним або тим, що
не відповідає умовам Договора, Продавец повинен замінити дефектний Товар новим
або сторони узгоджують уцінку на дефектний Товар.      
6. УМОВИ ЗДАЧІ І ПРИЙОМУ ТОВАР А
6.1. Товар вважається зданим Продавцем і прийнятим Покупцем за якістю
— згідно якості, вказаній в сертифікаті якості виробника; по кількості — згідно
вазі, вказаній в транспортній накладній.
6.2. При виявленні Покупцем невідповідності Товару за якістю
вимогам ГОСТ (технічним умовам) або кількості, Покупець зобов’язаний викликати
представника Продавця, для сумісного вирішення питання відповідно до вимог
«Інструкції про порядок прийому продукції ПТН і ТПН за якістю», затвердженої
ухвалою Держарбітража при Раді Міністрів СРСР від 25.04.66 р. № П — 7 або
«Інструкції про порядок прийому продукції ПТН і ТНП за кількістю», затвердженої
ухвалою Держарбітража при Раді Міністрів СРСР від 15.06.65 р. №П — 6, з
урахуванням положень ГСТУ 3-038-2003 «Маса господарських вантажів під час
безтарних перевезень при торгово-комерційних операціях. Методика виконання
вимірювань» діючий від 01.07.2004г
7. ПРЕТЕНЗІЇ
7.1. При виявленні після прибуття Товару в пункт призначення
невідповідності його якості умовам Договору при обставинах, що виключають
відповідальність перевізника, або у разі факту недостачі Товару за відсутності
слідів доступу до вантажу в дорозі, Покупець має право пред’явити претензію
Продавцю за якістю — протягом 1 (одного) року з дня поставки, а по кількості —
протягом 3 (трьох) років (стаття 257 і 258 Цивільного Кодексу України).
7.2. Претензії повинні бути пред’явлені у письмовій формі з
додатком всіх документів, підтверджуючих істоту претензій і супроводжуватися:
актами, виданими незалежними компетентними організаціями; оригіналами, або
копіями транспортних документів і т.д. Дата на поштовому штемпелі за юридичною
адресою Покупця вважається датою виставляння претензії. 
7.3.До розгляду претензії Покупець не має права використовувати
Товар, по якому заявлена претензія.
8. АРБІТРАЖ
8.1.
Усі суперечки, що могли б виникнути з даного договору чи з приводу договору,
сторони спробують вирішити шляхом узгодження.
8.2.
Якщо сторони не досягнуть погодженого рішення, суперечка дозволяється в
Арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України у Києві, рішення якого
обов’язково для сторін.
8.3.
Сторони згодні на застосування в арбітражному виробництві Регламенту
Арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України у Києві.
8.4.
Сторони застосовують українське матеріальне право для врегулювання суперечки,
що виникли з даного договору чи з приводу даного договору.
8.5.
Сторони зобов’язуються виконати рішення арбітражу в термін, визначений у самім
рішенні чи ж відповідно до Регламенту Арбітражного суду при Торгово-промисловій
палаті України у Києві.
9. ФОРС-МАЖОР
9.1. Ніяка відповідальність не може з’явитися слідством
невиконання якого-небудь з положень цього Договору, якщо це невиконання з’явилося слідством
причин, що знаходяться поза сферою контролю не виконуючої сторони, подібних
стихійним бідам, екстремальним погодним умовам, пожежам, війнам, страйкам, військовим
діям, цивільним безладам, втручанням з боку властей, ембарго (далі іменованих
форс-мажор), але що не обмежуються ними; на період, що починається з моменту
оголошення не виконуючою стороною про форс-мажор і закінчується, коли форс-мажор
закінчиться або закінчився б, якби не виконуюча сторона зробила дії, які вона насправді могла б зробити для виходу з
форс-мажору. Якщо форс-мажор триває більше 6 (шести) місяців, будь-яка із
сторін може перервати дію цього Договору відносно не поставленого на даний
момент Товару.
10. ДОГОВІР В ЦІЛОМУ
10.1. Цей Договір складений при повному розумінні сторонами
предмету Договору, і замінює будь-яку іншу угоду по даному предмету, укладене в
усній або письмовій формі раніше.
10.2. Будь-які зміни і доповнення до цього Договору є дійсними, тільки якщо вони
зроблені письмово і належним чином підписані уповноваженими представниками
зацікавлених сторін. Будь-які зміни і доповнення до цього Договору, підписані
по зв’язку факсиміле, мають юридичну силу.
10.3. Жодна із сторін не має права передавати свої права і
обов’язки третій стороні без письмової згоди зацікавлених сторін.
11. МОВА ДОГОВОРУ І КОРЕСПОНДЕНЦІЇ
11.1.
Мовами даного договору і супровідної кореспонденції – українська та німецька.
13.2.
Службові документи вважаються дійсними на мові, на якій вони видані, а переклад
на українську або німецьку мову в разі потреби здійснюється стороною, що
використовує цей документ без офіційного посвідчення його судовим перекладачем
чи іншою посадовою особою.
12. ВСТУП ДОГОВОРУ В СИЛУ
12.1.
Даний договір набирає сили з моменту його схвалення компетентними органами
країни Продавця і країни Покупця.
13. ІНШІ УМОВИ
13.1.
Усе попереднє переписування і документація сторін за договором втрачають
юридичну чинність з моменту укладання даного договору.
13.2. Додатки до договору і протоколи, складені після висновку
договору, у залежності від їхнього змісту, можуть доповнювати чи змінювати
зміст окремих пунктів договору за умови підписання їх повноважними особами обох
сторін
13.3. При тлумаченні цього Договору має силу документ ІНКОТЕРМС в
редакції 2000 року. 
13.4. Цей Договір складений в 4-х екземплярах на українській і
німецькій мовах (по 2 екземпляри), по два для кожної сторони, причому обидва
тексти автентичні і мають однакову юридичну силу.
14. ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ СТОРІН
14.1. ПРОДАВЕЦЬ:
Відкрите акціонерне товариство «Дніпропетровський
металургійний завод ім. Петровського» (ВАТ «ДМЗ ім. Петровського»),       
Украина, 49064, м. Дніпропетровськ, вул. Маяковского, 3. 
Код ОКПО 05393056, ІНН 053930504026, № свідоцтва 03313803.
Банківські реквізити: р/р 26004132019009 в Заводському відділенні
«ПРИВАТБАНК».
49003, р. Дніпропетровськ, ім. Калініна, 75. МФО 305299.
14.2. ПОКУПЕЦЬ:
ПІДПИСИ СТОРІН: