Функціонування системи планування на
підприємстві
План — це кількісне відображення цілей та розробка
шляхів їх досягнення. Іншими словами, це результат
планування, мотивована модель дій, створена на основі кон’юн­ктурного прогнозу економічного середовища і поставленої мети.
План підприємства — це завчасно розроблена система заходів, що
передбачає цілі, зміст, збалансовану взаємодію ресурсів,
обсяг, методи, послідовність і строки виконання робіт по
виробництву і реалізації продукції або наданню послуг. План дозво­ляє підприємству оцінити — наскільки реальне досягнення поставлених
цілей, що допо­магає, а що заважає їх досягати.
Планування — це процес перетворення цілей підприємства в
прогнози та плани, процес визначення пріоритетів, засобів та методів їх
досягнення.
У зарубіжній літературі є ряд визначень
планування, які відрізняються між собою, але по суті вони дуже
схожі. Можна привести кілька прикладів таких визначень:
ü
планування — «творче мислення
майбутнього» (Adam, Planug, C. 11);
ü
планування — «формування управлінських
рішень на базі системної підготовки, прийняття рішень по
визначенню майбутніх подій» (Hahn, Ru, C. 29);
ü «під
плануванням розуміють таке рішення, яке (поряд із відповідним прийнят­тю рішень інформаційним процесом) виробляється за часом раніше настання
даних кон’юнктурних подій» (Koch, Unternehmensplanung, C. 12);
ü планування
«можливо по суті визначити як процес мислення, при якому розу­мові передбачення і констатація виробляють етапи майбутньої
діяльності» (Kosiol, Planung, C. 79);
ü «планування
— це системно-методичний процес пізнання і вирішення проблем майбутнього» (Wild, Untenehmungsplanuhg, C. 13) [41].
Система планування, згідно з
теорією систем, може розглядатися із двох точок зору.
Якщо елементами системи вважаються суб’єкти планування (керівники і роз­робники
планів) та процеси обробки інформації, то система планування виступає як цілеорієнтована множинна сукупність суб’єктів планування або
цілеорієнтована мно­жинна сукупність процесів планування, між якими існують
специфічні взаємозв’язки.
Якщо елементами системи
розглядати результати планування, тобто інформацію, що
міститься у планах, то система планування інтерпретується як цілеорієнтована множинна сукупність планів, між якими існують специфічні взаємозв’язки.
Обидва підходи не суперечать один одному,
оскільки плани утворюють інформаційну складову будь-якої
системи планування.
У практиці планування можна
виділити три напрями планування: прогресивне, ретро­градне
і кругове.
Прогресивне планування (спосіб «знизу-вгору»). Планування здійснюється від нижчих рівнів підприємства до вищих.
Ретроградний метод («зверху-донизу»). У цьому випадку процес планування здійснюється, виходячи із планування підприємства, шляхом деталізації
його показни­ків зверху донизу по ієрархії. При цьому
структурні підрозділи повинні перетворювати плани,
що надходять, у плани своїх підрозділів.
Круговий метод («зустрічне планування»).Він являє собою синтез вище зазначених методів. Круговий метод
передбачає розробку планів у два етапи. На першому; етапі
(«зверху-вниз») виробляється поточне планування за основними цілями.
На дру­гому етапі («знизу-вгору»)
розробляється кінцевий план на основі деталізованих планів. При цьому, в плани включаються найбільш позитивні рішення.
Процес планування як
доцільна діяльність людей має свою технологію, яка є по­слідовністю
робіт, що виконуються ;при складанні планів.
Процес планування
складається із наступних етапів:
Визначення цілей
планування. Вони стають вирішальними факторами при
ви­борі форми і методів планування.
Аналіз проблеми. На цьому етапі визначається вихідна ситуація на момент складан­ня плану і формується кінцева ситуація.
Пошук альтернатив. На цьому етапі серед можливих шляхів вирішення про­блемної ситуації
вибирається найкращий, та розробляються необхідні дії. 
Прогнозування. На цьому етапі формується уява про розвиток ситуації, яка пла­нується.
Оцінка. На цьому етапі проводяться оптимальні розрахунки для вибору найкращої альтернативи.
Прийняття планового
рішення. Вибирається і оформляється єдине планове рішення.
Допоміжними засобами, що
забезпечують процес планування, є засоби, які дозво­ляють
автоматизувати технологічний процес розробки планових рішень. Сюди вхо­дить технічне, інформаційне, програмне, організаційне і лінгвістичне
забезпечення. Комплексне використання цих інструментів
дозволяє створити автоматизовану сис­тему планових розрахунків (АСПР).
Побудова системи планування
повинна відповідати цілій низці принципів, основни­ми з
яких є: цілеспрямованість, єдність і повнота, інтегрованість за змістом у часі,
гнучкість, точність. Р. Акофф пізніше обґрунтував ще
один принцип планування — прин­цип участі.
Принцип єдності полягає в тому, що планування повинно носити системний ха­рактер, тобто означає існування сукупності елементів планування їх
взаємозв’язок, наявність єдиного напряму їх розвитку,
орієнтованого на загальні цілі. Елементами планування
на підприємстві є окремі підрозділи, що входять до нього та окремі скла­дові
процесу планування. Плани і процеси планування, які є в їх основі, повинні бути
інтегрованими з орієнтацією на цілі, тобто вони мають
бути змістовно пов’язаними. Змістова орієнтація
досягається відповідністю системи планування і орієнтаційної струк­тури підприємства. Взаємозв’язок між підрозділами здійснюється на основі
коорди­нації на горизонтальному рівні, тобто на
рівні функціональних підрозділів (виробничого; відділу,
відділу маркетингу тощо). Єдиний напрямок планової діяльності, загальні цілі всіх елементів підприємства стають можливими у рамках вертикальної
єдності вш підрозділів (наприклад, підприємство — цех — бригада) та їх
інтеграції.
Координація планової діяльності окремих функціональних підрозділів виражається) в тому, що планування жодної частини підприємства не можна здійснювати
ефектив| но, якщо воно не буде пов’язане з плановою
діяльністю його окремих одиниць. Крім того, зміни в планах
одного із підрозділів повинні бути відображенні і в планах іншій підрозділів.
Інтеграція планової діяльності виражається в тому, що:
1.  Кожна
з підсистем планування діє, виходячи із загальної стратегії підприєм­
ства, окремий план — це частина плану більш високого
підрозділу й підприємства в цілому.
2. 
Всі плани — це не просто сукупність, набір
документів, а їх взаємопов’язана та
узгоджена система.
Узгодження планів може здійснюватися
послідовно або паралельно (синхронно). Необхідність
узгодженості планів усіх рівнів управління у всіх структурних підрозді­лах підприємства обумовлює послідовний характер узгодження. На великих
підприєм­ствах зі складною організаційною структурою процес планування
здійснюється комбі­новано «зверху-донизу» і
«знизу-вгору» відповідно до так званого принципу «зустріч­ного потоку». Процедура планування у
такому випадку передбачає багаторазовий процес узгоджень на
кількох рівнях управління.
Принцип участі тісно пов’язаний із принципом єдності і полягає в тому, що
кож­ний працівник підприємства стає учасником планової
діяльності, незалежно від посади і від виконуваних функцій.
Тобто, в процесі планування повинні брати участь усі ті, кого і воно безпосередньо стосується. При цьому, кожний із учасників
планування одержує більш глибоке розуміння цілей
підприємства, він отримує більш повну і об’єктивну інформацію
про підприємство, про різні сторони його діяльності. Особиста участь пра­цівників підприємства, в тому числі і рядових, призводить до того, що
плани підприєм­ства стають їх особистими планами.
Застосування принципу участі сприяє тому, що працівники, займаючись
плануванням, розвивають себе як особистість, у кожного із них з’являються нові
мотиви до ефективної праці, а підприємство набуває додаткові ресурси для
вирішення своїх майбутніх завдань. Планування, засноване на принципі участі, ще називають парсипативним, оскільки воно поєднує дві функції:
оперативне керування і планування. Плани перестають бути
«чимось» для керівників, керівники самі
залучаються до їх складання.
Принцип безперервності передбачає здійснення процесу планування на під­приємстві
в рамках встановленого циклу і так, щоб розроблені плани безперервно зміню­вали один одного.
Процес
планування повинен бути безперервним, виходячи з важливих передумов:
>• невизначеності зовнішнього середовища
та наявності непередбачених змін, що і роблять необхідним
постійне коригування планів підприємства відносно змін зовнішніх умов і відповідне їх виправлення та уточнення;
>•   змінюються не лише фактичні
передумови, але й уявлення підприємства про
свої внутрішні цінності та можливості. Якщо
підприємство не буде враховувати такі
і зміни, запланований та отриманий результат
може виявитися нікому не потрібним.
Принцип гнучкості взаємопов’язаний із принципом безперервності і полягає в тому, що план і
процес планування може змінювати свою направленість у зв’язку з виникненням непередбачуваних ситуацій. Для здійснення принципу
гнучкості плани повинні складатися так, щоб в них можна було
вносити зміни, пов’язуючи їх із зміною внутрішніх та
зовнішніх умов діяльності. Досягненню гнучкості планування сприяє розробка альтернативних планів. При формуванні системи планування варто
дося­гати економічної ефективності і не допускати
«надлишку планування», що сковує ініціативу
персоналу, знижує мотивацію працівників, а надмірні витрати не компенсу­ються результатами. 
Будь-який план повинен бути
складений з високим рівнем точності, тобто плани повинні бути конкретизовані і деталізовані, враховувати зовнішні і
внутрішні умови діяль­ності підприємства.
Для ефективного
функціонування системи планування на підприємстві потрібно створити певні передумови: організаційні, інформаційні та кадрові.
Організаційна струк­тура підприємства має бути адекватною
системі планування з тим, щоб органи управ­ління
й організаційні одиниці, які утворюють відповідно організаційну та планову піра­міди,
перекривали одна одну. Процедури планування мають бути сплановані з погляду організаційного забезпечення. Крім того, побудова системи планування на
вітчизня­них підприємствах відбувається за умов
перехідного періоду, коли раніше діючі систе­ми
майже зруйновані, а нові вимагають становлення.
До основних проблем побудови
ефективної системи планування на підприємстві належать:
è орієнтація
на короткострокові результати діяльності, нерозвиненість стратегіч­ного
управління, відсутність систематичного контролю за відповідністю результатів
поточної діяльності підприємства його стратегічним цілям;
è
фрагментарність та відсутність комплексності
поточних планів, зниження рівня координації у системі;
è
практично повна відсутність роботи на ринку,
нерозробленість методично-ана­літичної бази для аналізу
ринку;
è
нерозвиненість корпоративного управління,
розбіжності інтересів власників, управлінського персоналу та
колективу.