Львівський регіональний інститут державного управління
Національна академія державного управління
при Президентові України
Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників
органів державної влади, органів місцевого самоврядування
та керівників державних підприємств, установ й організацій
Звіт
про виконання
індивідуального завдання
на тему: „ Актуальні проблеми поводження
з твердими побутовими відходами на території Львівської області ”
Автор:
Моспан Ростислава Михайлівна,
радник
відділу з питань земельних відносин та адміністративно-територіального устрою Львівської
обласної ради
Науковий
керівник: Серант Андрій Йосипович, кандидат державного управління, доцент ЛРІДУ
НАНУ
Львів 2010 рік


Зміст
Вступ
1. Загосподрювання комунальними відходами на території
львівської області
2. Моніторинг біогазу полігонів твердих побутових відходів
у Львівській області
3. Вплив львівського полігону твердих побутових відходів на
навколишнє середовище
4. Кіотський протокол: механізми
та заходи щодо зменшення парникових газів
Висновки та пропозиції
Список використаних джерел


Вступ
Сучасна історія місцевого самоврядування в Україні
характеризується тим, що перейшла від бюрократичної радянської “піраміди» влади
до сучасних принципів територіальної організації влади та розвитку місцевої демократії.
Насамперед, слід зазначити, що інститут місцевого
самоврядування отримав конституційно-правове закріплення. Так, Конституція України
у повній відповідності з вимогами Європейської хартії місцевого самоврядування декларувала
принцип визнання та гарантованості місцевого самоврядування. Багато зроблено і в
плані формування законодавчої бази місцевого самоврядування, зокрема, крім базового
Закону “Про місцеве самоврядування в Україні» прийнято ряд інших важливих з
точки зору формування правових основ місцевого самоврядування законодавчих актів
— закони України про місцеві вибори, про органи самоорганізації населення, про столицю
України — місто-герой Київ, бюджетний та земельний кодекси України, Указ Президента
України “Про державну підтримку розвитку місцевого самоврядування в Україні»
тощо.
Важливі кроки здійснені і в напрямку формування
матеріальної та фінансової основ місцевого самоврядування.
Але, сьогодні існує складна економічна ситуація
у переважній більшості сіл, селищ та міст України, передкризовий стан розвитку територіальних
громад, напівзруйноване житлово-комунальне господарство, жебрацькі місцеві бюджети,
низький рівень кваліфікації значної частки управлінських кадрів, екологічні проблеми
— це типова картина, яку, на жаль, можна спостерігати в переважній більшості наших
сіл, селищ та міст.
Прикладом може слугувати кризова ситуація, що
склалася в житлово-комунальній галузі. Так, кожний третій будинок в Україні потребує
капітального або поточного ремонту.
Технологічна відсталість житлово-комунальних
підприємств призводить до втрати половини виробленої продукції та спричиняє збільшення
у 2-3 рази порівняно з країнами ЄС витрат на надання послуг. Збитки і прорахунки
комунальників часто продовжують перекладатися на власників і користувачів житла,
що збільшує борги населення за житлово-комунальні послуги. Нині сума цих боргів
сягнула 7,6 млрд. грн.
Болючою проблемою залишається формування тарифів на житлово-комунальні
послуги.
У містах і селищах не сформована сучасна система
поводження з побутовими відходами, що вкрай негативно впливає на їх санітарно-епідеміологічний
стан. Більшість сміттєзвалищ є екологічно небезпечними об’єктами.


1. Загосподрювання комунальними
відходами на території львівської області
У Львівській області нараховується 572 сміттєзвалища,
з яких 52 — міські і 519 — сільські, які займають близько 350 га площі. Більшість полігонів експлуатуються з порушенням технології захоронення відходів і без запобіжних
заходів проти забруднення оточуючого природного середовища. Для виправлення ситуації
Львівською облдержадміністрацією введено в дію Обласну програму поводження з твердими
побутовими відходами на період 2006-2015 років, основною метою якої є втілення в
практику нової концепції, суть якої полягає в тому, що відходи необхідно контролювати
на всіх етапах їх життєвого циклу.
Територія Львівської області поділена на 20 районів,
у 43 містах, 34 селищах міського типу та в 1854 селах мешкає понад 2,7 млн. осіб,
або 5,4% від загальної кількості населення України. Густина населення області становить
125 осіб на 1 км2. За кількістю населення область посідає четверте місце
після Донецької, Дніпропетровської та Харківської областей; за густиною населення
— друге після Донецької. Територія займає площу 21,8 тис. км. кв.
Через територію області проходить Головний Європейський
вододіл між басейнами Балтійського і Чорного морів, зокрема у Балтійське море несе
свої води Західний Буг, у Чорне море Дністер. На території області знаходиться 400
об’єктів природно-заповідного фонду, в тому числі 18 державного значення і 382
— місцевого значення. Львівщина багата курортними, оздоровчими, спортивними та екскурсійно-туристичними
рекреаційними ресурсами (природні умови, архітектурні, етнографічні пам’ятки). Площа
сільськогосподарських угідь становить 1263,2 тис. га у т. ч. орні землі 864,8 тис.
га, сіножаті і пасовища — 375,3 тис. га, площа лісів — 545,2 тис. га.
побутовий відход твердий кіотський
Основним фактором забруднення навколишнього природного
середовища у Львівській області є досить потужний промислово-аграрний комплекс.
Активізація транскордонного співробітництва призвела до збільшення потоків і інтенсивності
руху транзитного автотранспорту, що є ще одним джерелом забруднення довкілля.
Житлово-комунальне господарство мас також значний
вплив на стан природного середовища. Розвиток населених пунктів, де на обмежених
територіях зосереджено більшість населення та центрів активної господарської діяльності,
перетворив санітарну очистку у значну, з екологічної точки зору, проблему комунального
господарства. Дуже гострою в області є проблема утилізації відходів. Майже 80% звалищ
побутових відходів експлуатуються без запобіжних заходів проти забруднення оточуючого
природного середовища. Накопичені тверді побутові відходи (ТПВ) при неправильному
і несвоєчасному вивезенні і обеззараженні забруднюють довкілля, підземні води і
атмосферу.
За даними державного управління з охорони навколишнього
природного середовища у Львівській області нараховується 572 сміттєзвалища, з яких
52 — міські і 519 — сільські. При цьому рішення про надання ділянок надано лише
366 сміттєзвалищам. Господарювання комунальними відходами на території Львівщини
обмежено їх частковим збиранням та вивезенням за межі населеного пункту. Такий спрощений
варіант є неефективним, свідченням чого є наявність 521 «дикого» звалища.11
полігонів твердих побутових відходів великих міст Львівщини є перевантаженими і
підлягають рекультивації.
Як під санкціоновані, так і «дикі» сміттєзвалища
Львівщини зайнято близько 350 гектарів землі. Площа території полігонів твердих
побутових відходів міст області становить приблизно 124 га, з яких площа одного Львівського полігону ТПВ 37 га. Сміттєзвалища сіл області займають площу приблизно
203 га. Звичайно найнебезпечнішими можуть вважатися великі полігони ТПВ великих
міст Львівщини, але зважаючи на більшу площу сільських сміттєзвалищ, вони також
потребують уваги. Як одні, так і другі не були і не є належним чином ізольовані
від довкілля і є екологічними бомбами сповільненої дії, що в недалекому майбутньому
може призвести до екологічної катастрофи. Потрібно невідкладно знаходити засоби
і механізми розв’язання цієї далеко не локальної проблеми.
Найбільші площі сміттєзвалищ у Стрийському районі,
Жовківському (сюди входить Львівський полігон твердих побутових відходів у с. Грибовичі),
Миколаївському. Яворівському, Дрогобицькому районах. Аналізуючи розподіл районів
Львівської області за середнім річним об’ємом твердих побутових відходів, заскладованих
в період з 1999 по 2006 рік.61,7% об’єму ТПВ, який складується у Львівській області
належить Жовківському району, в який входить Львівський полігон ТПВ. Великі об’єми
ТПВ складуються в Дрогобицькому, Сокальському, Стрийському, Яворівському та ін.
районах.
Ситуація із загосподарюванням сміттєзвалищами Львівської
області ускладнюється і тим, що для будівництва нових звалищ немає зарезервованих
земельних ділянок. Одним із способів розв’язання цієї проблеми є будівництво та
експлуатація з дотриманням технології складування полігонів ТПВ. Для будівництва
таких полігонів, які б відповідали усім вимогам санітарної і екологічної безпеки
необхідні чималі кошти і земельні ресурси. Львівщина належить до числа найменш землезабезпечених
регіонів України. На одного жителя області припадає в середньому 0,46 га сільгоспугідь та 0,31 га ріллі. Цей факт, а також тенденція до збільшення площі земель, що відводиться
для несільськогосподарських потреб, актуалізують проблему раціонального використання
земельних ресурсів.
Для вирішення проблем господарювання сміттєзвалищами
Львівської області розроблена Обласна програма поводження з твердими побутовими
відходами на період 2006 — 2015 років, в розробці якої також брали участь співробітники
ІГГГК HAH України. Програма побудована на інтенсивних роботах над втіленням у практику
господарювання відходами нової концепції, суть якої полягає в тому, що відходи необхідно
контролювати нас всіх етапах їх життєвого циклу. При цьому відходи повинні бути
залучені до господарського обігу.
Кінцевою метою цієї програми не є розробка плану
будівництва чергових полігонів за значні кошти, а накреслення поступового системного
плану господарювання відходами, за яким на захоронення буде скеровуватись якнайменша
їх частка, а більша у повторне використання, і що дозволить збільшити терміни експлуатації
полігонів.
Господарювання відходам виключно шляхом їх вивезенням
і складування є не лише екологічно обтяжливим, але й економічно нераціональним.
Зменшення побутових відходів може бути досягнуте
або зменшенням обсягів утворення відходів біля джерел їх виникнення або рециклінгом
вторинної сировини, що знаходиться у відходах. Рециклінг окрім створення можливостей
повторного використання сировини створює також економічну вигоду у зв’язку зі збільшенням
щонайменше у 1,5-2 рази термін експлуатації полігону ТПВ порівняно із складуванням
усієї, нерозділюваної маси утворених відходів. Беручи до уваги той факт, що вартість
будівництва нових полігонів є великою і постійно зростає у зв’язку з посиленням
вимог охорони довкілля, продовження часу експлуатації полігону дає значні заощадження
коштів.
2. Моніторинг біогазу полігонів
твердих побутових відходів у Львівській області
Проведено аналіз складування твердих побутових
відходів на полігонах Львівської області. Теоретично розраховано газовий потенціал
полігонів. Наведено результати практичних замірів складу біогазу на вибраних 13
полігонах.
На сьогодні найбільш економічним методом утилізації
твердих побутових відходів (ТПВ), хоч і небезпечним з екологічної точки зору, є
складування їх на полігонах. На одного мешканця м. Львова в середньому припадає
250-300 кг відходів в рік, збільшуючись при цьому за рік в середньому на 3-6%. Об’єми
щорічно заскладованих ТПВ на полігонах міст Львівської області також щорічно зростають.
На Львівському полігоні ТПВ у 2006 році було за складовано 1301 тис. м3
ТПВ, що на 40% відсотків більше, ніж у 1999 році. За цей же період щорічне складування
на полігоні м. Борислава зросло на 46%, м. Трускавця — на 24%, м. Стрия — на 30%,
Самбора — на 6%. Об’єми заскладованих відходів на Дрогобицькому полігон ТПВ у 2006
р. зменшились порівняно з 1999 року через часткове закриття полігону.
Масив ТПВ складається з різновікових відходів змішаної
морфології: харчові відходи, папір, скло, текстиль, дерево, будівельне сміття, пластмаси,
пластик, метал та ін. На полігонах ТПВ протягом тривалого часу відбуваються складні
фізико-хімічні та біохімічні процеси розкладу відходів, які супроводжуються виділенням
біогазу. За морфологічним складом визначається вміст органіки як основного джерела
біогазу. На процеси біодеструкції ТПВ (час, швидкість і обсяги утворення метану)
суттєво впливають такі фактори, як кліматичні і геологічні умови розташування полігону
ТПВ; параметри самого полігону площа, висота складування; морфологічний, хімічний
і фракційний компоненти заскладованих ТПВ та умови метаноутворення: вологість ТПВ,
їх густина, кислотність масиву pH, температура, а також технології дегазації масивів
(пасивна чи активна).
Особливістю полігонів міст Львівської області,
як і інших полігонів українських міст, де немає сортування і роздільного збору відходів,
є наявність в них великої частки інертних матеріалів — 44%, які практично не підлягають
біорозкладу. Це пластмаса, метал, скло, кераміка, будівельне сміття, тощо. Фракція
відходів, яка підлягає біорозкладу, становить 56% і складається з харчових відходів
(28%, тобто половина складових, що підлягають біодеструкції), паперу, текстилю,
шкіри, шерсті, деревини та тирси.
На основі аналізу інформації від комунальних служб
районів можна зробити такі узагальнення щодо стану полігонів ТПВ міст Львівської
області:
—  Більшість полігонів експлуатується понад 20 років і вичерпали свій потенціал.
—  Система обліку кількості заскладованих відходів відсутня: ваги нема на жодному
з полігонів, облік є приблизним.
—  Системи відводу біогазу нема.
—  Контроль за газовими виділеннями з полігону не проводиться. Інформація про
наявність виділень біогазу у більшості випадків відсутня.
—  Сортування відходів перед видаленням не проводиться.
—  Компостування та утрамбовування також відсутнє.
—  З технологій складування застосовується на більшості полігонів міст ТПВ
Львівської області тільки присипка грунтово-глиниста.
На основі опрацювання анкетних даних для моніторингу
були вибрані полігони ТПВ таких міст Львівської області: м. Львів, м. Дрогобич,
м. Борислав, м. Трускавець, м. Самбір, м. Старий Самбір, м. Мостиська, м. Городок,
м. Новояворівськ, м. Рава-Руська, м. Сокаль, м. Стрий, м. Жидачів.
На вибраних полігонах складуються тверді побутові
відходи домогосподарств 43% населення області. Слід зауважити, що близько 30% всіх
за складованих твердих побутових відходів домогосподарств області припадає на Львівський
полігон ТПВ. На полігоні ТПВ м. Дрогобич (с. Брониця) складуються ТПВ домогосподарств
та установ і організацій, які обслуговують 4% населення області. Далі за кількістю
населення, ТПВ від життєдіяльності якого складуються на міських полігонах, йдуть
Стрийський, Бориславський, Самбірський, Трускавецький, Новояворівеький, Сокальський
полігони ТПВ. Щодо вибору для моніторингу полігону ТПВ м. Жидачева, то він базувався
на інформації про складування на полігоні окрім побутових відходів домогосподарств
районного центру також промислових відходів целюлозо-наперового виробництва, тобто
в морфології цього полігону є значна частина органіки. Решта полігонів ТПВ вибиралася
з міркувань близькості до західного кордону України з Польщею.
Станом на 01.01.2007 на вибраних полігонах сумарно
заскладовано 11, 8 млн. т. твердих побутових відходів, з яких 9,3 млн — на Львівському
полігоні, більш як 100 тис. т заскладовано на полігонах міст Дрогобича, Борислава,
Трускавця, Стрия, Самбора, Сокаля, Новояворівська.
Для розрахунку емісії біогазу полігонів ТПВ використовуються
різноманітні математичні моделі. Математичні моделі набагато спрощують опис складного
процесу розкладу ТПВ і не завжди враховують особливості того чи іншого полігону,
однак через тривалість і складність отримання експериментальних даних вони залишаються
найбільш перспективним інструментом прогнозу утворення біогазу.
3. Вплив львівського полігону твердих
побутових відходів на навколишнє середовище
Великі
полігони твердих побутових відходів за рівнем шкідливого впливу на навколишнє середовища
вважаються об’єктами екологічного ризику. Вони є потенційними джерелами забруднення
довкілля у разі порушення норм і правил їх експлуатації.
Об’єктом
дослідження впливу полігонів на об’єкти навколишнього природного середовища, зокрема
на ґрунт, вибрано Львівський полігон твердих побутових відходів.
Полігон
було створено у 1957 році. Він розташований в 3-х кілометрах північніше межі м.
Львова. Полігон має подібну до прямокутника форму, довга вісь якого витягнута у
південно-східному напрямку. Загальна його площа становить 33,6 га. Товщина шару сміття у його південно-східній частині досягає 50 м, у північно-західній вододільній коливається від 1-3 до 10 м. Загальний його об’єм за орієнтовними підрахунками перевищує 10 млн тон.
До
1990 року на полігоні складувалися не лише побутові, але й токсичні промислові відходи.
Їх кількість за орієнтовними оцінками досягає 2 млн тон. З 1990 р. на полігон вивозяться
промислові відходи лише 3 та 4 класів небезпеки.
Навколо
смітника облаштовано обвідну дренажну канаву, яка збирає і транспортує дренажні
і дощові води до двох грунтових збірників фільтрату об’ємом близько 4000 м3, облаштованих біля його південно-східного підніжжя. Частина накопиченого тут фільтрату
постійно вивозиться на очисні споруди біологічної очистки м. Львова.
Подане
на полігон сміття ущільнюється важкими бульдозерами. Після ущільнення воно ізолюється
інертним матеріалом (грунт, будівельні відходи, тощо). До 1992 року сміття на полігоні
майже постійно горіло, викидаючи в атмосферу значну кількість токсичних сполук.
Останніх 15 років цей процес практично припинено. Лише на окремих, невеликих за
площею, ділянках періодично виникають аварійні займання, які швидко ліквідовуються.
Наводячи
загальну характеристику полігону окремо, слід зупинитися на збірниках кислих гудронів
Львіського нафтомаслозаводу. З формальних позицій вони не мають безпосереднього
відношення до сміттєзвалища, але знаходяться практично у його межах і розглядаються
мешканцями прилеглих населених пунктів як один об’єкт.
Всього
у районі сміттєзвалища розташовано 3 накопичувачі гудрону. Загальна площа гудроносховищ
становить 6,8 га. Всі вони утворені шляхом влаштування дамб у верхів’ях глибоких
ярів, що беруть свій початок поблизу полігону. Загалом у цих земляних ємностях нагромаджено
близько 300 тис. тон кислих гудронів.
Внаслідок
окисно-відновних реакцій, що проходять внаслідок взаємодії гудронів з атмосферними
агентами відбувається процес розділення їх на три шари: верхній — нейтральні нафтопродукти
з густиною 0,925-0,947 т/м3, середній — вода з невеликою кількістю розведеної
сірчаної кислоти, нижній — важка високов’язка органічна маса.
У
2004 році глиняні замки накопичувачів кислих гудронів дали тріщину. Внаслідок чого
кисла вода витікає на поверхню грунту за 1 км на південний-захід від цих накопичувачів.
Полігони
твердих побутових відходів, загалом і Львівського зокрема, створюють значний вплив
практично на усі компоненти довкілля. При цьому базовими складовими, на які вони
безпосередньо впливають: ґрунти, поверхневі, і підземні води та атмосферне повітря.
Опосередкованому впливу піддається і рослинний покрив.
Основним джерелом забруднення підземних вод є фільтрат,
який накопичується у грунтових збірниках. Вони являють собою досить глибокі (до
3 м) канави довжиною до 150 м. За рахунок значного гідростатичного тиску фільтрати
легко проникають у грунтові води. Певна частина фільтрату поглинається поза межами
збірників, безпосередньо під тілом звалища. Поверхневих вод, як таких, у безпосередній
близькості від полігону немає. Їх роль у даному випадку відіграють меліоративні
канави, що дренують поблизу звалища забруднені грунтові води. Періодично у них надходить
також невелика кількість фільтрату, що проникає з обвідної дренажної канави та у
місцях його переливу із збірників.
Атмосферне
повітря найбільше забруднюється при горінні сміття, надходженні забруднюючих речовин,
що утворюються внаслідок розкладання органіки, а також випаровування з поверхні
сміттєзвалища і гудронових ставків.
Грунтовий
покрив є одним із депонуючих середовищ. Його екологічний стан великою мірою залежить
від різних факторів. Основними джерелами його забруднення в межах впливу полігону
є: фільтратні стоки, кислі гудрони, присутні в атмосфері забруднюючі речовини надходять
у ґрунти, а наявні в ньому рухомі форми токсичних речовин частково поглинаються
рослинами, частково з дощовими і талими водами проникають у підземні водоносні горизонти.
Полігони
твердих побутових відходів — типовий приклад антропогенної діяльності. Для них характерні
низка ознак хімічного забруднення ґрунтів, поверхневих, ґрунтових та підземних вод,
рослинних груп, атмосферного повітря, які є об’єктами різноманітних еколого-геологічних
досліджень.
4. Кіотський протокол: механізми та
заходи щодо зменшення парникових газів
Кіотський
протокол є міжнародною угодою про зміну клімату щодо зменшення «парникових
газів». Описано програми спільного впровадження та механізми чистого розвитку
для зменшення емісії «парникових газів» згідно Кіотського протоколу. Програми
фокусуються на можливих механізмах співпраці і включають: забезпечення зменшення
емісії газів шляхом отримання кредитів. Фінансування різноманітних консалтингових
послуг, а також проведення базових навчань забезпечуються у програмах.
Кіотський
протокол є першою міжнародною екологічною угодою, яка передбачає застосування ринкових
механізмів міжнародної співпраці для розв’язання глобальних екологічних проблем.
Вони ґрунтуються на визнанні того, що вияви і наслідки зміни клімату не залежать
від місця викидів парникових газів і загальні витрати на скорочення цих викидів
можуть бути мінімізовані в глобальному контексті.
Кіотський протокол — міжнародна
угода про обмеження викиду в атмосферу парникових газів. Це додатковий документ
до Рамкової конвенції ООН зі змін клімату, підписаний 1992 р. на міжнародній конференції
в Ріо-де-Жанейро. Конвенція набрала силу у 1994 р. Сьогодні її підписали 189 країн,
в тому числі більшість промислово розвинутих країн. Сам протокол прийнято в Кіото
11 грудня 1997 р. Протоколом було узгоджено, що країни-учасниці зобов’язані до 2010
року зменшити викиди «парникових газів» в середньому на 5,2 % (у порівнянні
з 1990 р.).
Окреме
зобов’язання щодо їх зниження взяли Японія — на 6 %, США — на 7 % та ЄС — на 8 %.
В межах ЄС на окремі країни були накладені різні обмеження. Зокрема, в червні 1998
року Міністри навколишнього середовища країн ЄС своєю постановою зобов’язали Австрію
зменшити їх викиди на 13 % (для порівняння: північні країни ЄС зобов’язались досягти
максимального їх пониження, на 28 %).
Головна
мета Кіотського протоколу: всі розвинуті держави та країни з перехідною економікою,
які ратифікували цей документ, беруть на себе зобов’язання обмежити та знизити викиди
парникових газів у 2008-2012 р. р. Протокол діє саме у ці терміни, а в 2013-му буде
розроблено новий документ. До речі, саме тому США, після жорсткої критики з боку
ЄС, пообіцяли з 2013 р. приєднатися до світового руху зі зміни клімату. На перший
погляд, обмеження на викиди досить незначні. Україні дозволяється викидати 100%
парникових газів від рівня 1990р., державам ЄС — 92%, Японії — 94%. Але Велика Британія
та Німеччина повинні знизити їх майже на 15%. Австралія, Греція, Ірландія, Ісландія
та Португалія можуть навіть збільшити. Долю України розділятимуть Фінляндія, Франція
та Росія (якщо остання все-таки ратифікує договір) — цим країнам не потрібно перевищувати
рівень 1990 р. Для США пропонували майже 93% викидів рівня 1990 р., що коштуватиме
близько 750 млрд. дол.
Як
відомо, для вступу в дію Протоколу, із 35 індустріальних країн цей документ зобов’язані
були стільки країн ратифікувати, щоб на них, як мінімум, припадало 55 % викидів
двоокису вуглецю. Після того, як приєдналася Росія в кінці 2004 року (17,4 % світових
викидів СО2), зазначений документ набув чинності 16 лютого 2005 року.
Доля країн, які приєдналися до нього, складає на даний момент 62 %. Україна ратифікувала
Кіотський протокол 4 лютого 2004.
Зменшення
викидів кожна країна може здійснювати за допомогою зменшення виробництва, раціональнішого
використання тепла та енергії комунального сектору, в т. ч. за рахунок дегазації
полігонів твердих побутових відходів (ТПВ), а також проведення проектів в інших
країнах. Як відомо, Кіотським протоколом передбачаються гнучкі механізми щодо зменшення
«парникових газів» шляхом закупівлі відповідних сертифікатів за кордоном.
Заходи щодо зменшення газів в інших країнах поділяються на групи спільного здійснення
відповідних проектів між двома країнами, які належать до категорії групи країн додатку
1 («Joint Implementation») та здійснення відповідних проектів в країнах,
які не включені до зазначеної групи країн додатку І цієї Конвенції («Clean
Development Mechanism»).
Починаючи
з 2005р., кожне європейське промислове підприємство отримує певну кількість таких
сертифікатів. Якщо деякі підприємства в стані зменшувати шкідливі викиди, наприклад,
шляхом технологічних новацій, то вони зможуть продавати залишкові сертифікати іншим
фірмам, які перевищують норми наданого їм ліміту. Таким чином, ініціюється національний,
а згодом, і європейський ринок сертифікатів, який з точки зору економічної теорії
становить один із найкращих методів регулювання ринку шляхом штучно сформованого
ринку. Внаслідок цього, ціни не утворюються вільно, оскільки пропозиція формується
державою.
Існують
6 основних «парникових газів», які входять до хімічного складу атмосфери:
водяна пара; вуглекислий газ, метан, озон, закис азоту і останнім часом хлорофторо-вуглеці.
Крім них, всі гази зустрічаються в природі.
В
результаті діяльності людини концентрація цих газів збільшується, через що зростає
парниковий ефект. CO2 — найзначніший з антропогенних парникових газів.
Хоча цей газ природного походження, завдяки діяльності людини він створюється у
найбільшій кількості. Серед причин збільшення концентрації метану — утилізація відходів,
видобування вугілля, тваринництво, видобування та транспортування природного газу.
В результаті цих видів діяльності метан потрапляє в атмосферу, їх темпи постійно
зростають. Об’єми викидів метану втричі менші ніж викиди вуглекислого газу. Однак,
метан є дуже потужним «парниковим газом», його потенціал у 21 раз перевищує
СО2. Протягом останніх двох століть концентрація метану в атмосфері збільшилася
більше ніж удвічі. Озон — це речовина, що захищає людство від шкідливого ультрафіолетового
проміння. Його найбільша концентрація у верхніх шарах атмосфери, де формується так
званий озоновий шар. Озон також є «парниковим газом». Завдяки складним
хімічним реакціям в щільних шарах атмосфери деякі речовини, переважно створені людиною,
з’єднуються і виникає озон. Кількість озону в багатьох випадках залежить від погодних
умов та наявності сонячного світла. Його кількість також зростає. Рослинний світ
створює закис азоту, але підвищення концентрації цього газу пов’язують з сільськогосподарською
діяльністю та спалюванням біомаси, наприклад деревини. Хлорофторовуглеці виникають
виключно в результаті діяльності людини. Вони нетоксичні та інертні, що робить їхнє
використання безпечним та корисним при виготовленні аерозолів, холодильних газів
та ізоляційних матеріалів. Вони також використовуються при виготовленні штучної
гуми та очищенні електронних механізмів. Ці гази відомі, як руйнівники озонового
шару. Вони значно підсилюють парниковий ефект і дуже важливі, оскільки поглинають
інфрачервоне випромінювання, яке не поглинули інші гази. Водяна пара — один
з найважливіших «парникових газів». Хоча ми його таким не сприймаємо,
він усюди зустрічається в природі. Він невидимий. Потепління, що відбувається через
дію інших парникових газів, збільшує випарювання та призводить до підвищення кількості
водяної пари в атмосфері. Це також може збільшити потепління. Деякі гази в атмосфері
більш стабільні, ніж інші. Важлива не тільки їхня кількість. Кількість будь-якого
газу в атмосфері визначає баланс між кількістю викидів і розміром та інтенсивністю
поглиначів.
Економічний
розвиток призвів до збільшення використання видів палива, що видобувається з надр
Землі: вугілля, нафта, газ (органічне паливо). При їхньому спалюванні у великій
кількості викидається CO2. Причиною 45% викидів CO2 є транспорт
та виробництво електроенергії та тепла. За оцінками вчених за останні 200 років
концентрація CO2 в атмосфері збільшилася на 26 відсотків. Це — найвищий
рівень за всю історію людства. Вуглекислий газ становить 55 відсотків антропогенного
парникового ефекту. Ці дані, а також сучасні спостереження виявляють значне збільшення
концентрації вуглекислого газу, метану та інших парникових газів.
Таким
чином існує можливість для налагодження міжнародної співпраці у сфері скорочення
викидів СО2. Підставою для цього є можливість купівлі країнами викидів
СО2 в інших державах. Як відомо, для встановлення емісійних викидів для
окремих країн за базовий було обрано 1990 р. З урахуванням економічних процесів
в економіці України кількість викидів СО2 вітчизняною промисловістю за
період 1990-2004 р. р. суттєво скоротилися. У цьому зв’язку, Україна може продавати
свої емісійні викиди іншим країнам. Потреба і бажання підприємств, зокрема, ЄС придбати
такі викиди є і, з часом, буде зростати.
Незалежно
від Кіотського протоколу існує також європейське законодавство в галузі захисту
якості повітря, зміни клімату та озонового шару. Відповідно до постанови Європейської
Комісії (№ 2037/2000) щодо захисту навколишнього середовища і, зокрема, озонового
шару країни-члени ЄС повинні інформувати про вжиті заходи стосовно повторного використання
(«Recycling»), обновлення та знищення шкідливих речовин, типу фторхлорвуглеводневих
(ФХВВ) та інших газів з подібним негативним впливом на озон. На сьогоднішній день,
як і було погоджено Монреальским протоколом 1987 року, замість ФХВВ використовуються
фторовуглеводневі гази (ФВВ), які не впливають на озон в атмосфері. Але за рахунок
цього вирішується тільки питання озонових дір, а проблема парникового ефекту залишається.
Об’єм викидів парникових газів — розрахункова величина. Вихідні дані для розрахунків
— об«єми спожитих енергоносіїв. Наприклад, знаючи об»єм спаленого природного газу,
легко підрахувати об’єм утвореного СО2. Також здійснення подібних проектів
може відбуватися за рахунок кредитів міжнародних організацій. Так, Європейський
банк реконструкції та розвитку готовий виділяти 2-4,6 млрд доларів на рік країнам
з перехідною економікою для реалізації проектів спільного інвестування, серед яких
Україна займає одне з провідних місць.
Для
отримання права застосовувати механізми Кіотського протоколу, Сторони повинні відповідати
вимогам, визначеним рішеннями Сьомої конференції Сторін рамкової конвенції ООН про
зміну клімату, затвердженим Першою зустріччю сторін Кіотського протоколу (м. Монреаль,
Канада, 2005 р.).
Для
досягнення поставленої мети Кіотський протокол пропонує кілька механізмів. Перший
— торгівля квотами. Міжнародна торгівля викидами дозволяє передачу частини національних
дозволів на викиди — «одиниць встановлених обсягів» іншим країнам. Це
може здійснюватись через національні системи торгівлі, що дозволяють приватним фірмам,
або державам вести міжнародну торгівлю дозволами на викиди з метою виконання ними
національних зобов’язань. Ідея запровадження систем торгівлі викидами парникового
газу полягає у такому: законодавчо встановлюється гранична межа зовнішнього впливу
на довкілля викидів парникових газів, розробляється ефективний механізм розподілу
та торгівлі дозволами на викиди між учасниками системи торгівлі, які, виходячи із
власних міркувань прибутковості, виконують свої природоохоронні зобов’язання.
Якщо
країна не використовує на 100% дозвіл на викид парникових газів (квоту), вона може
продати його іншій державі. При цьому розробники документа наголошують, що гроші
від продажу квот мають витрачатися на зниження викидів парникових газів. Слід зазначити,
що у даному випадку мова йде не про аналог розміщення «брудних» виробництв
у бідних країнах. Вуглекислий газ — це сполука, наявність якої в атмосфері є життєво
необхідною.
Наступний
механізм для досягнення зниження викидів — це так звані проекти спільного впровадження
(СВ). Спільне впровадження дозволяє країнам брати собі у залік скорочення викидів,
які утворилися в результаті їх інвестування у скорочення викидів у інших країнах
і можуть бути предметом передачі еквівалентної кількості «одиниць скорочення
викидів» між двома країнами. Фінансують такі заходи зазвичай міжнародні інститути.
Для України вже розроблено програму з 36 проектів спільного впровадження загальною
вартістю понад $700 млн. Програма в основному орієнтована на металургійні підприємства,
шахти, комунальні господарства і розрахована на скорочення викидів СО2
до 65 млн т., проте постійні кадрові ротації у Кабміні дестабілізують роботу урядової
Комісії з питань змін клімату. Згідно з Кіотським протоколом розвинуті держави разом
з країнами з перехідною економікою можуть здійснювати спільні проекти зі зниження
викидів на територіях цих країн. Це дозволить ділити отримане між цими державами.
Така можливість кооперування дуже важлива для розвинутих країн. Справа у тому, що
за сучасного розвитку технологій вони майже повністю використали потенціал енергозбереження
та енергоефективності. А, скажімо, в України такий потенціал гігантський.
У
базовому 1990 році Україна займала п’яте місце серед країн з Додатку I, за кількістю
викидів парникових газів. У 1998 році завдяки зменшенню викидів Україна перемістилася
на 10 місце, їй передували Сполучені Штати Америки, Росія, Японія, Німеччина, Канада,
Великобританія, Франція, Італія та Австралія. Україна займає восьме місце в світі
за обсягами викидів парникових газів (близько 2% світових викидів цього типу) після
США, Росії, Китаю, Німеччини, Японії, Австралії та Індії. Слід окремо відзначити
скорочення кількості викидів у нашій країні в період з 1990 по 1998 рік як результат
економічних перетворень. За прогнозами вчених, ці показники в Україні не перевищать
рівень 1990 року і в період з 2012 по 2020 рік. У цьому сенсі Україна має досить
серйозні переваги: за всіма ознаками ми належимо до категорії країн-продавців. Адже
1990 року (у протоколі цей рік визначено як базовий) Україна посідала шосте місце,
«викидаючи» 880,5 млн СО2-еквівалента, а упродовж 1990-1998 років цей
показник скоротився до 315,9 млн. Відтак, за прогнозами Мінекономіки, навіть за
«оптимістичного сценарію розвитку вітчизняної економіки» Україна не сягне
рівня викидів 1990 року. За різними оцінками, торгівля квотами на шкідливі викиди
даватиме непоганий зиск — від $740 млн до $1,5 млрд щороку. Міністерство охорони
навколишнього природного середовища України повідомляє про успішне здійснення об’єднання
з Міжнародним журналом трансакцій і проходження тестування Національного реєстру
згідно з міжнародними вимогами. Таким чином, Україна усунула останню перешкоду для
отримання права застосування механізмів Кіотського протоколу.
Ряд
країн, що підписали Кіотський протокол, вже цікавляться питаннями продажу квот на
викиди парникових газів з боку України, зокрема найбільший інтерес до цього проявляють
Данія і Голландія. Датчани протягом 2004 року проводили підготовчу роботу, розсилали
анкети містам і підприємствам і вже отримали попередню згоду на продаж квот від
12 міст. Координатором від України з оформлення продажу квот виступає Міністерство
екології та охорони навколишнього середовища, де створена спеціальна комісія, яка
буде давати відповідні постанови. При цьому кожна країна також буде створювати свою
структуру в Україні для оформлення подібних договорів. Зокрема Данія вже створила
відповідне агентство, а Голландія ще займається цим.
Також здійснення подібних проектів може відбуватися
за рахунок кредитів міжнародних організацій. Так, Європейський банк реконструкції
та розвитку готовий виділяти 2-4,6 млрд доларів на рік країнам з перехідною економікою
для реалізації проектів спільного інвестування, серед яких Україна займає одне з
провідних місць.
Поза
тим уряд Канади через Канадське агентство міжнародного розвитку (КАМР) надавав фінансову
допомогу для виконання канадсько-української програми екологічного співробітництва
(КУПЕС) у 1999 — 2002 рр. Ця Програма ґрунтувалася на положеннях Меморандуму між
Урядом України та Урядом Канади про співробітництво з питань зміни клімату, включаючи
заходи, що проводяться спільно, підписаного 28 січня 1999 року. Метою Програми є
підтримка і сприяння процесу переходу України до ринкової економіки шляхом поліпшення
діяльності з охорони навколишнього природного середовища. Програма спрямована на
підсилення потенціалу в Україні у вирішенні питань, пов’язаних із зміною клімату.
Діяльність за Програмою включає такі основні напрямки:
допомога
у розробці Національної системи інвентаризації викидів парникових газів в Україні;
допомога
у розробці адміністративної та управлінської структури з питань зміни клімату в
Україні;
допомога
у розробці адміністративних та законодавчих норм для реалізації проектів спільного
впровадження і визначення галузей та окремих підприємств української промисловості,
які можуть представляти особливий інтерес для канадських компаній щодо розробки
та реалізації проектів спільного впровадження.
З
метою зменшення антропогенного тиску на навколишнє середовище у всьому світі уживаються
заходи щодо пом’якшення антропогенного впливу на зміну клімату. Секторами, яким
приділяється найбільша увага в Україні, є:
— 
енергетика,
— 
утилізація шахтного метану,
— 
централізоване теплопостачання,
— 
транспорт,
— 
комунальне господарство.
Відповідно
до вимог Конвенції ООН Україна має надавати до Секретаріату РКЗК свої щорічні інвентаризації
викидів та поглинання парникових газів та національні повідомлення з питань зміни
клімату. Одним з перших кроків у цьому напрямі стало виконання проекту «Дослідження
з питань зміни клімату в Україні» в рамках Програми допомоги уряду США країнам,
що розвиваються, та країнам перехідного періоду в проведенні досліджень щодо зміни
клімату. Результати цієї діяльності стали основою Першого
національного повідомлення України з питань зміни клімату. Перше Національне
Повідомлення України з питань зміни клімату, розроблене під керівництвом Міністерства
охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та за участю
ряду міністерств, відомств, закладів та організацій, було надане до Секретаріату
РКЗК у лютому 1998 р.  Щорічні інвентаризації викидів
та поглинання парникових газів за період 1990-1998 рр. Україна надала до
Секретаріату РКЗК на початку 2000 р. Відносно реальний претендент на CO2 в Україні
— Німеччина. Представники Німеччини пропонують своєрідний бартер: німецька сторона
інвестує у проекти, які дають можливість скоротити шкідливі викиди на українських
підприємствах, зокрема на ТЕЦ. Отриманий надлишок викидів «експортується»
до Німеччини. Німці готові інвестувати в ці проекти близько $2 млрд».
Європейський
Союз видав попереднє керівництво для країн (членів ЄС) щодо процедури видачі дозволів
фірмам, які братимуть участь у європейській схемі торгівлі викидами, що розпочнеться
до 2005 року.
Перший
раунд видачі дозволів вважається вирішальним для успіху роботи схеми. Кількість
дозволів, виданих урядом, та схема їх розподілу впливатимуть на ринкову вартість
викидів та, можливо, на конкурентоспроможність компаній, які беруть участь у схемі.
Нові члени ЄС на момент підписання Кіотської угоди ще не входили до складу союзу,
у зв’язку з чим для них немає єдиної норми зниження викидів. Проте, всі діючі 25
країн — членів ЄС понизять загальний викид парникових газів більш ніж на 11%.
Таким
чином, введення еколого-економічних механізмів дозволить не тільки стимулювати виконання
Кіотського протоколу, а і значно підвищити ефективність національного виробництва,
та якість життя громадян країни.
Від
країн, які готуються до вступу в ЄС, потрібні розробки й впровадження організаційних
структур, які б відповідали вимогам ЄС щодо екологічних норм. Для проведення такої
роботи на основі положень регламенту 761/2001 була розроблена «Програма управління
навколишнім середовищем і аудитом» для країн Центральної й Східної Європи,
впровадження якого є добровільним. За даними доповіді комісара
ЄС по навколишньому середовищу Ставроса Дімоса, 15 «старих» членів ЄС
мають намір понизити загальний викид в атмосферу так званих парникових газів на
9,3% в порівнянні з рівнем 1990 р. притому, що і норми Кіотського протоколу для
ЄС передбачають зниження до 2008-2012 рр. емісії на 8% в порівнянні з рівнем 1990
р.
Відповідно
до цієї програми кожна держава при розробці власної програми завжди може враховувати
специфічні умови, які діють у цій країні. Через специфіку свого становища та зважаючи
на гнучкі механізми Кіотського протоколу Україна має змогу використовувати скорочення
викидів парникових газів не тільки з метою покращання екологічної ситуації, а й
для поліпшення свого економічного стану.
Отже,
Кіотським протоколом до Рамкової конвенції ООН визначено три гнучкі механізми, а
саме:
торгівля квотами на викиди парникових газів,
спільне впровадження та
механізм чистого розвитку.
Умови
та інструменти реалізації цих механізмів залежать від рішення певної країни. Три
вагомих причини для використання можливостей СВ в Україні:
1.
Україна пропонує великий вибір потенційних проектів зі скорочення викидів
2.
Схвалення проектів СВ є детально визначеним процесом в Україні
3.
Україна стала першою державою, проект якої отримав схвалення в органах ООН зі зміни
клімату.
В
Україні розроблені чіткі інструкції, що пояснюють проектний цикл, те, яким чином
готується до подання проектна документація і, особливо, як вона оцінюється. Розробка
проектів СВ в Україні має додержуватись прийнятих міжнародних процедур, а також
відповідати специфічним українським вимогам. Необхідно здійснити чотири кроки для
того, щоб ОСВ (одиниця скорочення викидів — дозвіл на викиди, що утворюється в результаті
проекту СВ. Одна ОСВ дорівнює одній тонні еквіваленту двоокису вуглецю) від проектної
діяльності в Україні могли б бути утворені та продані власником проекту.
Схема
повного проектного циклу представлена далі.
Крок
1. Попередня розробка: Підготовка попередньої заявки та
отримання листа підтримки. Для попередньої заявки: в середньому протягом періоду
зобов’язань проект скорочує не менше, ніж 20 тис. тонн CO2-еквіваленту
на рік.
Крок
2. Повна розробка: Підготовка повної проектно-технічної
документації та отримання листа схвалення. Для повної проектно-технічної документації:
загальна вартість ОСВ від проекту покриває принаймні 10% повної вартості проекту;
проект є додатковим відповідно до одного з трьох прийнятих критеріїв, а саме, без
врахування надходжень від передачі ОСВ:
1)
внутрішня ставка рентабельності проекту не є більшою ставки дисконтування, або 2)
існує більш фінансово приваблива інвестиційна альтернатива, або 3) існують організаційні,
технологічні або фінансові бар’єри, які перешкоджають реалізації проекту; для проектів
з внутрішньою ставкою рентабельності, близькою до ставки дисконтування, ціна ОСВ
не повинна бути меншою половини ціни дозволів у системі торгівлі викидами Європейського
Союзу.
Крок
3. Міжнародне схвалення (здійснюється КНСВ лише для Варіанту
2 СВ).
Крок
4. Реалізація проекту та платежі. Вимагає затвердження результатів
проекту: Мінприроди; КНСВ для Варіанту 2 СВ.
Ґрунтуючись
на тому, що регіони України мають поряд з іншими галузеві особливості, слід підходити
диференційовано до вибору тих чи інших засобів реалізації позначених механізмів
Кіотського протоколу.


Висновки та пропозиції
Тверді побутові відходи вносять вагомий внесок
у забруднення навколишнього природного середовища. Це найбільша за обсягами накопичення
група відходів споживання, яка відрізняється від усіх інших відходів за своїм походженням
та складом.
Тверді побутові відходи, при їх накопиченні, є
джерелом суттєвої екологічної небезпеки та соціальної напруги. Побутові відходи
містять велику кількість вологих органічних речовин, які розкладаються і виділяють
гнильні запахи та фільтрат. При висиханні продукти неповного розкладу утворюють
насичений забруднювачами та мікроорганізмами пил. У результаті відбувається інтенсивне
забруднення повітря, ґрунту, поверхневих і ґрунтових вод.
Одним із проблемних питань будь-якого населеного
пункту є проблема збирання, накопичення, переробки, утилізації, видалення, знешкодження
та захоронення ТПВ. Відходи споживання населенням області, продукції в тарі (упаковці),
в основному, не вилучаються і не переробляються, і потрапляють на полігони та сміттєзвалища,
що створює додаткові навантаження на ці об’єкти та зменшує економічний потенціал
території.
На мою думку, проблеми у Львівській області, які
мають місце у сфері поводження з побутовими відходами, потребують невідкладного
розв’язання та фінансування заходів.
Питання інвестування цієї сфери повинно вирішуватися
комплексно за рахунок усіх можливих джерел фінансування (державний і місцеві бюджети,
кошти підприємств (за їх згодою).
Світовий досвід показує, що відходи цивілізації
та життєдіяльності — це не тільки сміття, а й сировина, яку необхідно сортувати,
організувати її переробку та ввести в рециклінг. Тільки так можна вирішити проблему
зменшення навантаження на полігони та сміттєзвалища ТПВ області.


Список використаних джерел
1. 
Матеріали науково-практичної конференції на тему:
«Полігони твердих побутових відходів як джерела газу», Краків, 2007
2. 
Матеріали науково-практичної конференції на тему:
«Полігони твердих побутових відходів: проектування і експлуатація за стандартами
ЄС та Кіотського протоколу», Львів, 2008